АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 листопада 2007 року м. Донецьк
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду
Донецької області в складі: головуючої Круглікової К.С.,
суддів Краснощокової Н.С., Новосядлої В.М., Шевченко В.Ю., Жданової B.C.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2005 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Дванадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування,
ВСТАНОВИЛА:
В березні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа Дванадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування 1\2 частини квартири АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. 4 січня 2000 року він разом із сестрою ОСОБА_3 приватизували трикімнатну квартиру.
На підставі Свідоцтва про право власності, виданого Ленінградською районною радою народних депутатів в м. Києві, вказана квартира знаходиться у його і сестри спільній частковій власності з розподілом по 1\2 частки на кожного.
В кінці грудня 2004 року сестра позивача ОСОБА_3 разом із своїми речами виїхала з квартири в невідоме місце, не сповістивши про це ні позивача, ні членів його родини, що змусило його звертатись до органів внутрішніх справ з заявою про розшук сестри, оскільки знайти її самостійно через родичів і в лікарнях (сестра хворіє на онкологічне захворювання, часто звертається за допомогою до невропатолога та психіатра, є інвалідом П групи) йому не вдалось.
24 січня 2005 року він дізнався від відповідачки про те, що 22 квітня 2004 року його сестра подарувала їй 1\2 частину вказаної квартири. Крім того, відповідачка вимагала у нього 23 000 доларів США в якості компенсації за 1\2 частину квартири.
Позивач вважає, що вказаний договір дарування частки квартири здійснений всупереч реальному волевиявленню його сестри під впливом помилки, а тому, на його думку, договір має бути визнаний недійсним, виходячи із наступного:
- його сестра ОСОБА_3 помилялась щодо природи (предмету) оспорюваного договору, а саме - хотіла поміняти свою частку квартири на іншу однокімнатну квартиру,
- відповідачка є чужою людиною для їх родини і ніколи не була в їх квартирі, а тому, якщо відповідачка розсудлива особа, то вона не могла купити чужій людині однокімнатну квартиру в обмін на частку у трикімнатній квартирі, в якій зареєстровані чотири людини,
- впродовж багатьох років його сестра ОСОБА_3 говорила про те, що її частка квартири буде належати дітям позивача, що свідчить про те, що вона не могла подарувати чужій людині частку квартири інакше, ніж на умовах еквівалентного обміну.
Відповідачка і її представник, заперечували проти позову, просили у задоволенні позову відмовити, оскільки позивач не має права звертатись до суду із вказаним позовом з тих підстав, що не є стороною по договору і не несе жодних прав і обов'язків щодо сторін оспорюваного договору. Крім того, у відповідності із діючим законодавством, угода може бути визнана недійсною внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, що діяла під впливом помилки. В своїй позовній заяві ОСОБА_2 не зазначив, які саме його права були порушені у результаті дарування його сестрою 1\2 частки квартири.
Справа № 33ц 2564- кс 07 Категорія 16 ЦП:
АПП:
Головуючий у апеляційної інстанції Шум Л.М.
2
Відповідачка зазначає, що сестра позивача є дієздатною особою і як власник майна мала право подарувати своє майно, оскільки жодних обмежень щодо дарування частки у спільній частковій власності законодавством не передбачено. Звертаючись до суду ніби то і інтересах своєї сестри, позивач не надав суду документів на підтвердження цих повноважень.
Крім того, факти, викладенні позивачем щодо турботи його за сестру, перекручені і не відповідають дійсності, оскільки самим позивачем та членами його сім'ї неодноразово порушувались права позивачки щодо користування нею своєю часткою 1\2 частини квартири, а саме: при рівних частках на квартиру позивач із своєю родиною виділили ОСОБА_3 маленьку кімнату площею 10.3 кв.м., не дозволяли користуватись балконом, телефоном та іншими місцями спільного користування, погрожували фізичним знищенням.
Про вказані обставини свідчить звернення ОСОБА_3 до Святошинського районного суду м. Києва. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2002 року було зобов'язано ОСОБА_2(позивача) та членів його сім'ї не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні своєю часткою квартири, зобов'язано зняти замки із суміжних кімнат.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_3 подала заяву, справжність підпису на якій було засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 16 липня 2005 року за реєстровим номером НОМЕР_3 і просила розглядати справу у її відсутність.
Крім того, в заяві дарувальниця зазначила, що договір дарування був укладений нею у відповідності до її волевиявлення і просила закрити провадження по справі через необґрунтованість вимог позивача.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2005 року у задоволенні позову було відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд через порушення норм процесуального права: не притягнення до участі у справі дарувальниці ОСОБА_3 і не уточнення судом першої інстанції підстав позову, оскільки ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції позивач не міг чітко сформулювати свої позовні вимоги.
В касаційній скарзі відповідачка просить скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2005 року і залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2005 року, оскільки апеляційним судом був порушений процесуальний закон.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 202 ЦПК України в редакції 1963 року і статті 213 ЦПК України в редакції 2004 року, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно із пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 29 грудня 1979 року «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності із нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлення і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Ленінградською районною радою народних депутатів м. Києва від 4 січня 2000 року позивач і його сестра ОСОБА_3 є співвласниками, у рівних частках, трикімнатної квартири АДРЕСА_1.
22 квітня 2004 року ОСОБА_3 подарувала 1\2 частину вказаної квартири ОСОБА_1.
Договір дарування 1\2 частини квартири був посвідчений Двадцятою державною нотаріальною конторою за реєстровим номером НОМЕР_1.
В позовній заяві позивач просить визнати недійсним вказаний договір, оскільки він здійснений всупереч реальному волевиявленню його сестри під впливом помилки, а тому, на його думку, договір має бути визнаний недійсним.
3
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування 1\2 частини квартири, суд першої інстанції виходив із того, що:
· ОСОБА_3 є власником 1\2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1,
· 22 квітня 2004 року, в день посвідчення договору, ОСОБА_3 звернулась з заявою на ім'я завідуючої 12 Київської державної нотаріальної контори, в якій просила оформити договір дарування квартири, обґрунтовуючи своє волевиявлення,
- Згідно медичної довідки НОМЕР_2 від 25 лютого 2004 року про проходження
обов'язкового попереднього та періодичного психіатричних оглядів (за два місяці до укладення
договору дарування), ОСОБА_3 протипоказань для відчуження квартири
не має,
- В письмовій заяві ОСОБА_3 до суду першої інстанції, справжність підпису на якій було засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 16 липня 2005 року за реєстровим номером НОМЕР_3, дарувальниця зазначила, що договір дарування між нею і ОСОБА_1 був посвідчений у відповідності до її волевиявлення, без тиску на неї відповідачки. Просила закрити провадження по справі через необґрунтованість вимог і розглянути справу у її відсутність.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що суд першої інстанції ніби то не уточнив у позивача з яких підстав він просить визнати недійсним договір дарування 1\2 частини квартири, оскільки в позовній заяві він посилається на те, що договір був укладений всупереч волевиявленню його сестри, внаслідок помилки щодо природи договору та неправомірних дій відповідачки. Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач просив визнати договір недійсним внаслідок обману його сестри, а в апеляційній скарзі позивач посилався на те, що волевиявлення його сестри було направлено на укладення не односторонньої угоди, а на укладення двохсторонньої угоди, яка передбачала придбання для неї іншої квартири.
Як підставу скасування рішення суду першої інстанції було зазначено і те, що ОСОБА_3 не була притягнута до участі у справі.
Але з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись неможливо з наступних підстав.
Відповідно до статті 15-1 ЦПК України в редакції 1963 року суд розглядає цивільну справу не інакше як за заявою осіб, зазначених у статті 5 цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.
Такі ж вимоги щодо меж розгляду цивільної справи встановленні статтею 11 Цивільно-процесуального Кодексу України у редакції 2004 року.
За частиною 2 статті 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами, щодо предмету спору, на власний розсуд.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_2 в позовній заяви просить визнати договір дарування частки квартири недійсним, оскільки він був здійснений всупереч реальному волевиявленню його сестри під впливом її помилки. В подальшому, позовні вимоги, у встановленому законом порядку не змінювались і не уточнювались.
Суд першої інстанції розглядав цивільну справу на підставі і в межах позовної заяви ОСОБА_2, що відповідає вимогам цивільно-процесуального закону, а тому висновок апеляційного суду в цій частині є помилковим.
Касаційна інстанція не може погодитись із висновком Апеляційного суду щодо не притягнення до участі у справі ОСОБА_3, оскільки поза увагою апеляційної інстанції залишилось те, що дарувальниця надала до суду першої інстанції письмову заяву (перший примірник), підпис на якій був посвідчений у нотаріальній конторі, в якій зазначила, що договір дарування нею укладений у відповідності до її волевиявлення, без тиску на неї з боку відповідачки. В цій же заяві ОСОБА_3 просила розглянути справу у її відсутність.
Із тексту цієї заяви вбачається, що ОСОБА_3 була обізнана щодо предмету спору за позовом її рідного брата ОСОБА_2
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилається на вказану заяву ОСОБА_3 як на один із доказів необґрунтованості позовних вимог.
Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилось наявність в матеріалах цивільної справи нотаріально посвідченої довіреності на ім'я відповідачки ОСОБА_1 на
4
представництво інтересів дарувальниці ОСОБА_3 у всіх судових установах, з усіма правами, наданими законом, яка була видана 24 лютого 2005 року - після звернення позивача до суду із вказаним позовом (а. с. 54).
Таким чином, висновок апеляційного суду щодо не притягнення до участі у справі ОСОБА_3 спростовується матеріалами цивільної справи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційним судом був порушений процесуальний закон і помилково скасоване законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасоване судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення першої інстанції.
Керуючись статтею 335, 336, 339 ЦПК України, Законом України "Про внесення змін до закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року №697-У та главою 2 розділу У ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області,
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2005 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Дванадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування скасувати, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 липня 2005 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.