Справа № 0124/9131/2012

1/121/19/13

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року Ялтинський міський суд Автономної республіки Крим

у складі судді: Ганича М.Ф.

при секретарях: Клевасові Д.В., Гавриковій Ж.І.,

за участю прокурорів: Семенчука Д.О., Противенського А.Л., Пушкарь С.О.

захисника: ОСОБА_1

потерпілих: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

та представника потерпілих: ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Корюковка Корюковського району Чернігівської області, українця, громадянина України, розлученого, з неповною середньою освітою, працюючого хореографом за різними контрактами, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 149 ч. 2, 15 ч. 2, 149 ч. 2, 302 ч. 2, 358 ч. ч. 3, 4 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Підсудний ОСОБА_9 органами досудового слідства обвинувачується в тому, що він у другій половині 2010 року, перебуваючи в м. Ялті, за попередньою змовою з невстановленими особами, маючи умисел на незаконне збагачення шляхом сексуальної та трудової експлуатації осіб жіночої статі на території Турецької Республіки, підшукали у м. Ялта ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_10 і ОСОБА_5, відповідних за своїми зовнішніми і віковими даними могли бути використані для подальшої сексуальної та трудової експлуатації, які не мали стабільних джерел доходу і достатніх засобів до існування. З метою подальшої трудової та сексуальної експлуатації в Турецькій Республіці повідомили зазначеним дівчатам завідомо неправдиві відомості про можливість матеріально вигідного працевлаштування танцівницями в одному з клубів м. Анкара Турецької Республіки з заробітною платою в розмірі 1000 доларів США та належними умовами проживання. Витрати, пов'язані з переміщенням через кордон України, ОСОБА_9 і невстановлені слідством особи зобов'язалися взяти на себе. ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_10 і ОСОБА_5, не маючи стабільного джерела доходу і достатніх засобів до існування і не здогадуючись про злочинні наміри ОСОБА_9, дали добровільну згоду на працевлаштування в м. Анкара Турецької Республіки.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного наміру, ОСОБА_9 15 грудня 2010 року, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, за спільні з невстановленими слідством особами грошовими коштами, перемістив ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_10 і ОСОБА_5 на теплоході «Герої Севастополя» з м. Севастополь у м. Стамбул Турецької Республіки, а потім у м. Анкару, супроводжуючи їх на всьому протязі шляху і інструктуючи про порядок проходження митного та прикордонного контролю, оплачуючи оформлення їх віз, закордонних паспортів та проїзд зазначених осіб, чим залучив їх в боргову кабалу, поставивши в матеріально залежне від себе положення.

Крім того, перебуваючи в м. Анкара Турецької Республіки, ОСОБА_9 проінструктував ОСОБА_7 про те, що вона 22.01.2011 року повинна буде прибути до м. Одеси для отримання робочої візи, а після отримання попрямувати в м. Харків, звідки 23.12.2011 року авіарейсом «Харків-Стамбул» перелетіти до Турецької Республіки в м. Стамбул, а потім у м. Анкару. При цьому ОСОБА_9 інструктував ОСОБА_7 про порядок проходження митного та прикордонного контролю, оплачуючи проїзд ОСОБА_7

Перебуваючи в м. Анкарі, ОСОБА_9, спільно з невстановленими слідством особами, діючи відповідно до попередньої домовленості з метою подальшої трудової та сексуальної експлуатації, розмістили ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 в невстановленому слідством готелі м. Анкари, оплату якого ОСОБА_9 здійснював за особисті кошти, де встановлювали заздалегідь розроблені правила поведінки, що істотно ущемляли права, законні інтереси, особисту свободу і гідність потерпілих, що виразилося в тому, що покидати межі готелю до 13:00 годин заборонялося, у разі недостатньої кількості консумації, тривалість виходу на вулицю для потерпілих становила не більше однієї години, що дозволяло ОСОБА_9 повністю контролювати поведінку потерпілих та піддавати їх трудовій та сексуальній експлуатації. Крім того, ОСОБА_9 встановив систему штрафів за порушення потерпілими умов. При цьому, за пересуванням дівчат стежили співробітники готелю. Таким чином, ОСОБА_9 обмежив свободу пересування ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 і поставив їх у залежне від нього становище.

Крім того, ОСОБА_9 з метою обмеження пересування потерпілих та з метою припинення спроб повернутися в Україну або звернутися за допомогою до правоохоронних органів Турецької Республіки, перевозив потерпілих з готелю до місця роботи в спеціально орендованому ним автобусі, де в період з кінця 2010 року і в першій половині 2011 року, спільно з невстановленими особами, за попередньою домовленістю піддавали ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 трудовій та сексуальній експлуатації, змушуючи потерпілих проти їх волі займатися консумацією в одному з клубів м. Анкара Турецької Республіки і надавати платні послуги сексуального характеру стороннім особам чоловічої статі, при цьому привласнюючи собі зароблені потерпілими грошові кошти.

Органи досудового слідства кваліфікували зазначені дії ОСОБА_9 за ч.2 ст.149 КК України як вербування, переміщення з метою експлуатації з використанням обману і уразливого стану особи, вчинені щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, підсудний обвинувачується в тому, що в другій половині 2010 року у м. Ялта, ОСОБА_9, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, маючи умисел, спрямований на протиправне вилучення засобів до існування і незаконне збагачення шляхом сексуальної та трудової експлуатації осіб жіночої статі, підшукали в м. Ялті ОСОБА_11, що не мала стабільних джерел доходу і достатніх засобів до існування, яка за своїми зовнішніми і віковими даними могла бути використана для подальшої сексуальної та трудової експлуатації. Використовуючи обман, повідомив ОСОБА_11 завідомо неправдиві відомості про можливість матеріально вигідного й безпечного працевлаштування танцівницею в одному з клубів м. Анкара Турецької Республіки, з заробітною платою в розмірі 1000 доларів США та належними умовами проживання, завербували ОСОБА_11 для поїздки з цією метою до Турецької Республіки, на що остання погодилась.

Органи досудового слідства кваліфікували зазначені дії ОСОБА_9 за ч.2 ст.149 КК України як вербування, з метою експлуатації, з використанням обману і уразливого стану особи, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що в другій половині 2010 року в м. Ялті, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, маючи умисел, спрямований на протиправне вилучення засобів до існування і незаконне збагачення шляхом сексуальної та трудової експлуатації з метою переміщення ОСОБА_11 до Турецької Республіки, використовуючи свої грошові кошти, оплачували оформлення закордонного паспорта ОСОБА_11, а також виготовлення інших документів, однак довести свій злочинний умисел до кінця не змогли з причин, не залежних від їх волі і бажання, так як закордонний паспорт ОСОБА_11 виданий не був, у зв'язку з наявною у неї заборгованістю по аліментах.

Органи досудового слідства кваліфікували зазначені дії ОСОБА_9 за ч.2 ст.15, ч.2 ст.149 КК України як замах на переміщення людини, з метою її експлуатації, з використанням обману і уразливого стану особи, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що в першій половині 2012 року у м. Ялта, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, маючи умисел, спрямований на протиправне вилучення засобів до існування і незаконне збагачення шляхом сексуальної та трудової експлуатації осіб жіночої статі, підшукав мешканку м. Севастополя ОСОБА_6, яка не мала стабільних джерел доходу і достатніх засобів до існування, яка за своїми зовнішніми і віковими даними могла бути використана для подальшої сексуальної та трудової експлуатації. Використовуючи обман, повідомив ОСОБА_6 завідомо неправдиві відомості про можливість матеріально вигідного й безпечного працевлаштування танцівницею в одному з клубів у м. Анкара Турецької Республіки з належними умовами проживання, із заробітною платою у розмірі 1500 доларів США, завербували ОСОБА_6 для поїздки з цією метою до Турецької Республіки, на що остання погодилась.

Органи досудового слідства кваліфікували зазначені дії ОСОБА_9 за ч.2 ст.149 КК України як вербування, з метою експлуатації з використанням обману і уразливого стану особи, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що, переслідуючи корисливі мотиви шляхом звідництва для розпусти, приблизно в листопаді-грудні 2010 року, зустрівся з ОСОБА_25 в м. Ялта і запропонував йому надати дівчину-повію для надання платних послуг сексуального характеру, при цьому повідомив, що за надання однієї години даних сексуальних послуг необхідно буде заплатити 700 гривень, на що ОСОБА_25 погодився. Далі ОСОБА_9, реалізуючи свій злочинний умисел, подзвонив ОСОБА_11 і повідомив про необхідність прибути на автовокзал м. Ялти для зустрічі з ОСОБА_25 і надання йому платних послуг сексуального характеру. Зустрівшись з ОСОБА_25 в умовленому місці, ОСОБА_11 на квартирі за невстановленою адресою у м. Ялта надала ОСОБА_25 послуги сексуального характеру за винагороду в сумі 700 гривень, з яких частка ОСОБА_9 за звідництво ОСОБА_25 з раніше незнайомій йому ОСОБА_11 склала 350 гривень.

Крім того, приблизно в січні 2011 року, переслідуючи корисливі мотиви наживи шляхом звідництва для розпусти, ОСОБА_9, перебуваючи в м. Анкара Республіки Туреччина, запропонував невстановленій особі надати дівчину для надання платних послуг сексуального характеру, при цьому домовилися, що за надання однієї години послуг сексуального характеру необхідно буде заплатити ОСОБА_9 суму, еквівалентну 200 доларам США, на що невстановлена ??особа погодилася. Далі ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_3 надати платні послуги його знайомому на ім'я «ОСОБА_38», на що остання погодилась. ОСОБА_9 і ОСОБА_3 прибули за місцем проживання невстановленої особи, за невстановленою адресою в м. Анкара Республіки Туреччина, де ОСОБА_3 надала невстановленій особі послуги сексуального характеру за грошову винагороду в сумі 175 турецьких лір, що згідно з курсом Національного банку України склало 776 гривень 36 копійок. Після чого невстановлена ??особа передала ОСОБА_9 за звідництво з ОСОБА_3 для надання йому платних послуг сексуального характеру достовірно невстановлену суму грошових коштів.

Органи досудового слідства кваліфікували зазначені дії ОСОБА_9 за ч.2 ст.302 КК України, як звідництво для розпусти, вчинене з метою наживи.

Крім того, ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що в кінці 2010 року, з метою отримання трудової робочої візи в консульстві Республіки Туреччина для ОСОБА_11, для отримання якої необхідно свідоцтво (диплом) про хореографічну освіту, завідомо знаючи про відсутність у останньої такого диплому та спеціальних навиків танцівниці, вступивши в злочинну змову з невстановленою особою, повідомив йому анкетні дані ОСОБА_11, необхідні для виготовлення підробленого свідоцтва про хореографічну освіту. Далі невстановлена ??особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 шляхом виготовлення підробленого бланка свідоцтва, виготовило підроблений документ - свідоцтво НОМЕР_1 про закінчення «Школи-студії федерації акробатичного рок-н-рола» по класу «естрадний танець» на ім'я ОСОБА_11, вказавши анкетні дані останньої, внісши завідомо неправдиві відомості про закінчення нею вищевказаної школи-студії, підробивши підписи.

Крім того, приблизно у квітні 2012 року ОСОБА_9 повторно, з метою отримання трудової візи в консульстві Республіки Туреччина для ОСОБА_13, для отримання якої необхідно свідоцтво (диплом) про хореографічну освіту, завідомо знаючи про відсутність у останньої такого диплома та спеціальних навиків танцівниці, вступивши в злочинну змову з невстановленою особою, повідомив йому анкетні дані ОСОБА_13, необхідні для виготовлення підробленого свідоцтва про хореографічну освіту. Далі невстановлена ??особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9, виготовила завідомо підроблений документ, а саме свідоцтво НОМЕР_2 про закінчення школи-студії при Міській громадській організації «АРТ» за спеціальністю «сучасний танець» з присвоєнням кваліфікації «Артист балету» на ім'я ОСОБА_14 , шляхом внесення до бланку посвідчення анкетних даних ОСОБА_13, завідомо неправдивих відомостей про закінчення школи-студії «АРТ», засвідчивши підроблене свідоцтво відбитком печатки з реквізитами школи-студії «АРТ» і підробивши підписи.

Крім того, приблизно у квітні 2012 року ОСОБА_9, діючи повторно, з метою отримання трудової візи в консульстві Республіки Туреччина для ОСОБА_15, для отримання якої необхідно свідоцтво (диплом) про хореографічну освіту, завідомо знаючи про відсутність у останньої такого диплому та спеціальних навиків танцівниці, вступивши в злочинну змову з невстановленою особою, повідомив йому анкетні дані ОСОБА_15, необхідні для виготовлення підробленого свідоцтва про хореографічну освіту. Далі невстановлена ??особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9, шляхом виготовлення підробленого бланку свідоцтва, виготовило завідомо підроблений документ - свідоцтво НОМЕР_3 про закінчення повного курсу в школі-студії «Театр естрадного балету ХХІ століття» за спеціальністю «сучасний танець» та здобуття кваліфікації «Артист балету» від 24 червня 2003 року на ім'я ОСОБА_15, вказавши анкетні дані останньої, внісши завідомо неправдиві відомості про закінчення нею вищевказаної школи-студії, підробивши підписи і завдавши відбиток печатки з реквізитами «Фірма Театр естрадного балету ХХІ століття».

Крім того, приблизно у квітні 2012 року ОСОБА_9, діючи повторно, з метою отримання трудової візи в консульстві Республіки Туреччина для ОСОБА_16, для отримання якої необхідно свідоцтво (диплом) про хореографічну освіту, завідомо знаючи про відсутність у останньої такого диплому та спеціальних навиків танцівниці, вступивши в злочинну змову з невстановленою особою, повідомив йому анкетні дані ОСОБА_16, необхідні для виготовлення підробленого свідоцтва про хореографічну освіту. Далі невстановлена ??особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9, шляхом виготовлення підробленого бланку свідоцтва та внесення анкетних даних ОСОБА_16, виготовило підроблений документ - свідоцтво НОМЕР_4 про закінчення повного курсу в школі-студії «Театр естрадного балету ХХІ століття» за спеціальністю «сучасний танець» та здобуття кваліфікації «Артист балету» від 24 червня 2003 року на ім'я ОСОБА_16, внісши завідомо неправдиві відомості про закінчення нею вищевказаної школи-студії, підробивши підписи і завдавши відбиток печатки з реквізитами «Фірма Театр естрадного балету ХХІ століття».

Крім того, на початку 2012 року ОСОБА_9, діючи повторно, з метою отримання трудової візи в консульстві Республіки Туреччина для ОСОБА_17, для отримання якої необхідно свідоцтво (диплом) про хореографічну освіту, завідомо знаючи про відсутність у останньої спеціальних навиків танцівниці і диплома про хореографічну освіту, вступивши в злочинну змову з невстановленою особою, повідомив їй анкетні дані ОСОБА_17, необхідні для виготовлення підробленого свідоцтва про хореографічну освіту. Далі невстановлена ??особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9, шляхом виготовлення підробленого бланку свідоцтва та внесення анкетних даних ОСОБА_17, виготовило підроблений документ - свідоцтво НОМЕР_5 про закінчення «Школи студії естрадного мистецтва Ялтинського об'єднання Кримського республіканського відділення Всеукраїнської музичної спілки» по класу «естрадний танець» на ім'я ОСОБА_17, внісши завідомо неправдиві відомості про закінчення нею вищевказаної школи-студії, підробивши підписи і завдавши відбитки печатки з реквізитами «Ялтинського об'єднання Кримського республіканського відділення Всеукраїнської музичної спілки».

Крім того, у квітні 2012 року ОСОБА_9, діючи повторно, з метою отримання трудової візи в консульстві Республіки Туреччина для ОСОБА_6, для отримання якої необхідно свідоцтво (диплом) про хореографічну освіту, завідомо знаючи про відсутність у останньої спеціальних навиків танцівниці і диплома про хореографічну освіту, вступивши в злочинну змову з невстановленою особою, повідомив їй анкетні дані ОСОБА_6, необхідні для виготовлення підробленого свідоцтва про хореографічну освіту. Далі невстановлена ??особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9, шляхом виготовлення підробленого бланка свідоцтва та внесення анкетних даних ОСОБА_6, виготовило підроблений документ - свідоцтво НОМЕР_6 про закінчення школи-студії при міській громадській організації «АРТ» за спеціальністю «сучасний танець» з присвоєнням кваліфікації «Артист балету» на ім'я ОСОБА_6, внісши завідомо неправдиві відомості про закінчення нею вищевказаної школи-студії, підробивши підписи і завдавши відбитки печатки з реквізитами школи-студії при міській громадській організації «АРТ».

Органи досудового слідства при зміні обвинувачення кваліфікували зазначені дії ОСОБА_9 за ч.3 ст.358 КК України, як підробка документа, який видається організацією і надає права, з метою його використання, вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Крім того, ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що приблизно в грудні 2008 року, а також приблизно в грудні 2010 року, завідомо знаючи, що диплом школи-студії сучасного танцю «Валекс» від 28.09.2005 року про закінчення курсів за спеціальністю «Сучасний танець» на його ім'я є підробленим, з метою отримання трудових віз у консульстві Республіки Туреччина, обов'язковою умовою для отримання якої є необхідне свідоцтво (диплом) про хореографічну освіту, знаючи про відсутність у нього навиків танцюриста, надав вищевказаний документ в консульство Турецької Республіки, розташоване за адресою: м. Одеса, бул. Лідерсовський, 3, де на підставі наданого диплома отримав робочі візи для виїзду до Турецької Республіки.

Органи досудового слідства при зміні обвинувачення кваліфікували зазначені дії ОСОБА_9 за ч.4 ст.358 КК України, як використання завідомо підробленого документа. ОСОБА_9, будучи допитаним в судовому засіданні, вину свою визнав частково, лише за фактом підробки документів, виданих на ім'я ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_6, і за фактом використання ним завідомо підробленого документа, за іншими епізодами обвинувачення вину свою не визнав, посилаючись на те, що злочинних дій, у вчиненні яких він обвинувачується, він не здійснював.

У судовому засіданні захисник підсудного заявила клопотання про направлення даної справи для провадження додаткового розслідування, посилаючись на неповноту досудового слідства, а також на грубе порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні даної справи.

Розглянувши заявлене клопотання, вислухавши думку підсудного, який підтримав клопотання захисника, думку представника потерпілих і прокурора, які заперечували проти направлення справи на додаткове розслідування, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про повернення справи прокурору для провадження додаткового розслідування за наступних підстав.

У відповідності зі ст.281 КПК України (1960 року) повернення справи для додаткового розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Згідно ст.22 КПК України (1960 року) прокурор, слідчий і особа, яка провадить

дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його

відповідальність.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 11.02.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам статей 22 і 64 КПК України(1960 року) не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильно вирішення справи(не були допитані певні особи; не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування таких обставин; не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, коли необхідність дослідження тієї чи іншої з них випливала з нових даних, установлених при судовому розгляді; не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого; тощо).

Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді.

Згідно з ч.2 ст.223 КПК України (1960 р.) обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи, як вони були встановлені на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, зібрані по справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки, наявність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Разом з тим, обвинувальний висновок, складений слідчим, не в повній мірі відповідає вимогам ч.2 ст.223 КПК України. Так, в обвинувальному висновку зазначено, що ОСОБА_9 у пред'явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.149, ч.2 ст.15-ч.2 ст.149, ч.2 ст.302 КК України вину не визнав, а за ч.ч.2, 3 ст.358 КК України - визнав частково, при цьому навів певні аргументи на свій захист. Однак слідчим, в порушення ч.2 ст.233 КПК України, в обвинувальному висновку не зазначені результати перевірки зазначених доводів ОСОБА_9, чим порушено його право на захист.

Так, органом досудового слідства, у тому числі, ОСОБА_9 пред'явлено обвинувачення в тому, що приблизно у квітні 2012 року, він за попередньою змовою з іншою особою, діючи повторно, з метою отримання трудових віз у консульстві Республіки Туреччина для ОСОБА_15 і ОСОБА_16, виготовили підроблені документи, а саме: свідоцтва НОМЕР_3 і НОМЕР_4 від 24 червня 2003 року про закінчення повного курсу в школі-студії «Театр естрадного балету ХХІ століття» за спеціальністю «сучасний танець» та здобуття кваліфікації «Артист балету» на ім'я ОСОБА_15 і на ім'я ОСОБА_16

Разом з тим, в порушення ст.22 КПК України (1960 року) про всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин скоєних злочинів, які ставляться в вину ОСОБА_9, органи досудового слідства не вжили жодних заходів до встановлення осіб громадянок ОСОБА_15 та ОСОБА_16, на ім'я яких були видані підроблені свідоцтва про закінчення школи-студії «Театр естрадного балет 21 століття», їх місцезнаходження і допиту їх за обставинами видачі на їх ім'я зазначених, за версією слідства, підроблених документів.

У ході додаткового розслідування необхідно встановити особи ОСОБА_15 і ОСОБА_16, встановити їх місцезнаходження, допитати за фактами видачі на їх ім'я вищевказаних документів, при необхідності - пред'явити їм зазначені документи для огляду. У судовому засіданні з показань потерпілих і свідків встановлено, що вказані особи постійно проживають в м. Ялті.

Органом слідства за фактами виготовлення підроблених документів на ім'я ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 і ОСОБА_6, ОСОБА_9 пред'явлено обвинувачення, в тому числі в тому, що зазначені документи він виготовив за попередньою змовою з невстановленою особою.

Разом з тим, в ході досудового розслідування органи слідства не вжили жодних заходів до встановлення осіб, які спільно з ОСОБА_9 виготовляли підроблені дипломи. Так, в ході допитів ОСОБА_9 неодноразово пояснював, що підроблені дипломи передавав йому ОСОБА_18 з м. Києва. Про це ж в ході слідства і в судовому засіданні показували потерпілі.

Допитана в ході слідства в якості свідка мати ОСОБА_9 - ОСОБА_19 пояснювала про те, що підроблені дипломи її синові допомагав виготовляти його знайомий ОСОБА_20. Незважаючи на те, що зазначені особи, а саме ОСОБА_21 і його син ОСОБА_22 були встановлені в ході слідства, органи досудового слідства не вжили жодних передбачених законом заходів з перевірки їх причетності до виготовлення вищевказаних підроблених документів спільно з ОСОБА_9.

У ході слідства з показань потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_5 достовірно встановлено, що для оформлення робочих віз до Республіки Туреччина на їх ім'я ОСОБА_9 були їм надані підроблені дипломи про отримання ними хореографічної освіти і зазначені документи ними були представлені в консульство Республіки Туреччина в м. Одесі, що не заперечувалося ОСОБА_9. Однак зазначені факти органом слідства не були перевірені належним чином і за даними фактами не дано ніякої юридичної оцінки.

Крім того, як в ході досудового слідства так і в судовому засіданні з показань ОСОБА_9 і потерпілих було встановлено, що потерпілі в кінці 2010 року для отримання робочих віз надавали в консульство Турецької Республіки в м. Одесу підроблені свідоцтва (дипломи) про хореографічну освіту, тобто в їхніх діях вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК України - використання завідомо підроблених документів.

Незважаючи на цю обставину, в порушення ст.22 КПК України, органи слідства перевірку за вказаними фактами не провели і не дали ніякої юридичної оцінки діям вказаних осіб, що свідчить про неповноту і необ'єктивність досудового слідства.

Органом досудового слідства, у тому числі, ОСОБА_9 пред'явлено обвинувачення в тому, що він приблизно в грудні 2008 року, а також у грудні 2010 року з метою отримання трудових віз у консульстві Республіка Туреччина надав завідомо підроблений документ диплом школи-студії сучасного танцю «Валекс», виданий 28 вересня 2005 року на його ім'я про закінчення курсів за спеціальністю «сучасний танець».

Разом з тим, в порушення ст.ст.22, 64 КПК України (1960 р.) органи досудового слідства не вжили жодних передбачених кримінально-процесуальним законом заходів до збирання доказів, що підтверджують подію даного злочину та інших обставин його вчинення, а саме не з'ясували, чи дійсно ОСОБА_9 надавав вказаний документ у консульство Турецької Республіки, розташоване в м. Одесі, чи отримував він на підставі цього документа робочу візу для виїзду на роботу до Турецької Республіки. За даним епізодом обвинувачення органи слідства в якості доказів привели лише пояснення самого ОСОБА_9, не перевіривши його показання належним чином, і не прийняли жодних заходів до збирання доказів на підтвердження пред'явленого обвинувачення.

У ході додаткового розслідування необхідно встановити осіб, які приймали у ОСОБА_9 в грудні 2008 року і в грудні 2010 року документи на отримання робочої візи в консульстві Турецькій Республіці в м. Одесі, допитати їх за вказаними обставинами, витребувати документи, що підтверджують факт отримання робочої візи, провести інші необхідні слідчі дії.

Органи досудового слідства, у тому числі, пред'явили обвинувачення ОСОБА_9 за ч.2 ст.149 КК України в тому, що він, маючи умисел, спрямований на протиправне вилучення засобів до існування і незаконне збагачення шляхом сексуальної та трудової експлуатації на території Турецької Республіки, завербував на території України потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 і ОСОБА_4, перемістив їх до Республіки Туреччини з метою трудової та сексуальної експлуатації, з використанням обману і уразливого стану особи, вчинених щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, а крім того, завербував ОСОБА_11 і ОСОБА_6 з метою сексуальної та трудової експлуатації на території Республіки Туреччини з використанням обману і уразливого стану особи, повторно, за попередньою змовою групою осіб, а також вчинив замах на переміщення ОСОБА_11 з метою її трудової та сексуальної експлуатації, з використанням обману і уразливого стану особи, повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Суд вважає, що органом досудового слідства в цій частині ОСОБА_9 пред'явлено неконкретне обвинувачення. До такого висновку суд приходить виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 Примітки до ст.149 КК України під експлуатацією людини в цієї статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу та інше.

При цьому, в порушення п.1 Примітки до ст.149 КК України, органи досудового слідства не вказали в обвинувальному висновку, в чому конкретно виражалася трудова та сексуальна експлуатація потерпілих.

При цьому в якості доказів обвинувачення в сексуальній експлуатації органи досудового слідства привели висновок експерта (поведенческо-сексологічне дослідження) (т.2 а.с.194-200). З висновків даної експертизи витікає, що діяльність, яку здійснювали ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 і інші дівчата в нічному клубі «ІНФОРМАЦІЯ_2» у м. Анкара і в м. Стамбулі в кінці 2010 і 2011 роках, є сексуальною експлуатацією. Дана експертиза була проведена на підставі постанови слідчого від 11 червня 2012 року (т.2 а.с. 188). Постановою слідчого від 11.06.2012 року проведення даної експертизи було доручено кандидату медичних наук ОСОБА_23, працюючому на посаді головного спеціаліста, сексопатолога-андролога сексології, андрології та психотерапії ККРД № 1.

Суд вважає, що дана експертиза була призначена і проведена з порушенням Закону України «Про судову експертизу».

Відповідно до ст.10 даного Закону, судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освіто-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_23, який провдена вищевказану експертизу, пройшов відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, був атестований та отримав кваліфікацію судового експерта для проведення такого роду експертиз. Згідно наявного в матеріалах справи свідоцтва (т.2 а.с.211) ОСОБА_23 присвоєно кваліфікація експерта з правом проведення мистецтвознавчих експертиз.

Дані обставини свідчать про порушення кримінально-процесуального законодавства органом досудового слідства при призначенні та проведенні даної експертизи.

Суд вважає, що в ході досудового слідства необхідно провести зазначену експертизу відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу».

Органом досудового слідства при пред'явленні ОСОБА_9 обвинувачення за ч.2 ст.149 КК України вменено кваліфікуючу ознаку, передбачену вказаною статтею - використання уразливого стану особи.

Суд вважає, що в цій частині ОСОБА_9 пред'явлено неконкретне обвинувачення, чим порушено його право на захист.

Відповідно до п.2 примітки до ст.149 КК України слідує, що у статтях 149 та 303 КК України під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

Незважаючи на цю вказівку ??закону, органи слідства, пред'являючи ОСОБА_9 обвинувачення, не вказали, в чому конкретно виразився уразливий стан потерпілих. Чи було воно обумовлено їх фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стану потерпілих, які позбавляли або обмежували їх здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чи здатні вони були чинити опір незаконним діям, чи мало місце збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. При цьому органи досудового слідства не вжили жодних передбачених законом заходів до встановлення даних обставин.

Судом встановлено, що доручення слідчого в порядку ст.114 КПК України (1960 р.) про збір характеризуючих матеріалів про особи потерпілих (характеристик за місцем проживання, відомостей психоневрологічних і наркодиспансерів, довідок про склад сім'ї, відомостей про доходи, родичах, стан здоров'я) направлене 06 квітня 2012 року (т.4 а.с. 115-116), залишилося невиконаним.

У ході додаткового розслідування необхідно ретельно вивчити всі дані, що стосуються особистого життя потерпілих, з'ясувати їх психічні можливості, здатність їх приймати самостійні рішення, а також встановити, чи мало місце збіг особистих, сімейних чи інших обставин. З цією метою необхідно зібрати докази про сімейний стан потерпілих, з'ясувати, де вони працювали, джерела отримання їх доходів до того моменту, як щодо них було скоєно вказаний злочин. З метою вивчення їх психічних особливостей - розглянути питання про проведення судово-психологічних експертиз.

Органом досудового розслідування ОСОБА_9, у тому числі, пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст.149 КК України і в якості кваліфікуючої ознаки зазначено, що вказані злочини він скоював за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, що не відповідає дійсності, не підтверджується матеріалами справи і порушує права підсудного на захист.

З матеріалів даної справи випливає, що злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9, були ним здійснені з особами, які були встановлені в ході досудового розслідування при проведенні допитів ОСОБА_9 і потерпілих.

Так, в ході досудового слідства ОСОБА_11 показала, що роботу в Туреччині, в тому числі зайняття консумацією, їй у вересні 2010 року запропонувала ОСОБА_24, яка працювала в одному магазині з ОСОБА_9 і його матір'ю ОСОБА_25. При цьому ОСОБА_24 розповіла їй про умови роботи, допомагала їй оформляти закордонний паспорт у м. Києві через свого знайомого ОСОБА_22 (як встановлено слідством - ОСОБА_22). З показань ОСОБА_11 також випливає, що вербуванням і відправленням до Туреччини дівчат разом з ОСОБА_9 займалася його мати ОСОБА_19, а також ОСОБА_24 (т.4 а.с. 1-15).

З показань потерпілої ОСОБА_7 випливає, що оформленням закордонного паспорта для виїзду до Республіки Туреччина займався знайомий ОСОБА_9 - ОСОБА_18 з м. Києва (за даними слідства - ОСОБА_22), який, в тому числі, оплачував його виготовлення та видачу в м. Києві. Крім того, вона пояснювала, що ОСОБА_18 на прохання ОСОБА_9 разом з нею допомагав їй отримувати робочу візу в консульстві Республіки Туреччина в м. Одесі, він же видавав їй гроші на квитки і їжу. Оформленням документів, що дозволяють роботу в Туреччині, займався один із засновників клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_25 (за даними слідства - ОСОБА_25), і він же контролював їх перебування, проживання та умови роботи в м. Анкара, видавав їм гроші, оплачував їх проживання та харчування (т.4 а.с.24-33).

З показань потерпілої ОСОБА_26 випливає, що, коли вона перебувала на роботі в нічному клубі «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_9 спільно з керівництвом зазначеного клубу примушували її займатися консумацією (т.5 а.с. 125).

З показань потерпілої ОСОБА_3 витікає, що свої дії з оформлення її роботи в Республіці Туреччина ОСОБА_9 погоджував із співвласником клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_25. Перебуваючи в Республіці Туреччина, ОСОБА_9 спільно зі співвласником клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_25 примушував її займатися консумацією. Зазначений ОСОБА_25 видавав їй та іншим потерпілим заробітну плату через ОСОБА_9 (т.4 а.с.39-47).

З показань потерпілої ОСОБА_2 слідує, що роботу в Республіці Туреччина їй пропонував ОСОБА_9 спільно зі своєю матір'ю ОСОБА_25, яка її вмовляла поїхати на роботу до Республіки Туреччина і розповідала про умови роботи, в тому числі про заняття консумацією. Оформленням її закордонного паспорта на прохання ОСОБА_9 займався ОСОБА_18 з м. Києва (за даними слідства - ОСОБА_22), який її зустрічав у м. Києві і який оплачував отримання її закордонного паспорта. Отримання робочої візи для роботи в Республіці Туреччина в консульстві м. Одеси їй на прохання ОСОБА_9 допомагала отримувати ОСОБА_28 - адміністратор нічного клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» (за даними слідства - ОСОБА_28), вона ж надавала контракти на роботу в клубі «ІНФОРМАЦІЯ_2», розповідала про умови роботи у вказаному клубі і заробітної плати, у тому числі говорила про необхідність займатися консумацією. Зазначена ОСОБА_28 видала їй підроблений диплом про хореографічну освіту на її ім'я про те, що вона, нібито, отримала освіту танцівниці. Після оформлення робочої візи ОСОБА_28 сплатила за свій рахунок квиток з м. Одеси до м. Ялти. Коли вона разом з ОСОБА_9 та іншими потерпілими приїхали в м. Анкару, її та інших потерпілих ОСОБА_9 познайомив із співвласником клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_25, який примушував їх займатися консумацією (т.4 а.с.48-55).

З показань потерпілої ОСОБА_5 випливає, що оформленням контракту для роботи в Республіці Туреччина в нічному клубі «ІНФОРМАЦІЯ_2» займалася в м. Одеса ОСОБА_28 - співмешканка співвласника клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» (за даними слідства - ОСОБА_28). Перебуваючи в м. Анкара, інструктаж з приводу умов роботи в клубі «ІНФОРМАЦІЯ_2» проводив ОСОБА_25, який примушував їх займатися консумацією, встановлював правила поведінки (т.5 а.с.177-183).

Таким чином, з матеріалів кримінальної справи виходить, що в ході досудового розслідування були отримані дані про те, що вищевказані злочини, передбачені ч.2 ст.149 КК України, ОСОБА_9 здійснював спільно з ОСОБА_22, ОСОБА_19, ОСОБА_24, співвласником нічного клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_25 і його співмешканкою ОСОБА_29.

Незважаючи на цю обставину, органи досудового слідства, в порушення ст.22 КПК України (1960 р.), не прийняли жодних передбачених кримінально-процесуальним законодавством заходів з перевірки причетності зазначених осіб до вчинення вказаних злочинів, вказавши в обвинуваченні, що ОСОБА_9 скоював злочини з невстановленими слідством особами, що не відповідає матеріалам справи, в результаті чого пред'явили ОСОБА_9 неконкретне обвинувачення, порушивши його право на захист.

При цьому, судом встановлено, що органи слідства не вжили жодних передбачених законом заходів до встановлення особи ОСОБА_25 та його співмешканки ОСОБА_29 та їх допиту у даній справі, в тому числі в порядку надання правої допомоги у кримінальних справах, передбаченої відповідною Конвенцією. Крім того, судом встановлено, що належним чином не була перевірена причетність ОСОБА_22 до вчинення вказаних злочинів. При цьому встановлено, що слідчим він допитаний не був, оскільки не з'явився на допит без поважних причин. Його допит оперативним співробітником міліції (т.2 а.с.261) був проведений з порушенням ст.167 КПК України, оскільки в ньому не було вказано, у якій справі він допитується як свідок. Крім того, з даного протоколу допиту вбачається, що ОСОБА_22 в порядку ст.63 Конституції України від дачі показань відмовився, але при цьому не було вирішено питання про його відповідальність за ст.385 КК України за відмову від дачі показань. Крім того, з даного протоколу допиту випливає, що він не знає ОСОБА_9, що повністю суперечить показанням ОСОБА_9. За таких обставин, органу слідства необхідно було провести очну ставку між зазначеними особами з метою усунення протиріч у їхніх показаннях, що не було зроблено в порушення ст.22 КПК України (1960 р.).

При цьому, з матеріалів справи випливає, що в ході проведення впізнання ОСОБА_11 упізнала ОСОБА_22 як особу, яка за вказівкою ОСОБА_9 допомагала їй і ОСОБА_2 отримувати закордонний паспорт, сплачуючи при цьому всі витрати.

Органи досудового слідства, закінчуючи досудове слідство, винесли постанову 24.09.2012 року (т.6 а.с.223-228) про виділення з даної кримінальної справи матеріалів стосовно невстановлених осіб, які вчинили зазначені злочини спільно та за попередньою змовою з ОСОБА_9.

Суд вважає, що дана постанова є формальною, винесеною з порушенням вимог ст.ст.22, 26,130 КПК України (1960 р.) за наступних підстав.

У відповідності зі ст.130 КПК України (1960 р.) про рішення, прийняті слідчим при провадженні досудового слідства, слідчий складає мотивовану постанову.

Однак у зазначеній постанові не міститься мотивування прийнятого рішення, а лише зазначено, що в ході розслідування не встановлені особи, які вчинили зазначені злочини за попередньою змовою групою осіб, та закінчуються терміни розслідування. При цьому вказівка ??слідчого в постанові про те, що в ході слідства не було встановлено осіб, які вчинили спільно з ОСОБА_9 вищевказані злочини, суперечить зібраним у ході досудового слідства доказам, про що було зазначено вище.

Крім того, вказівка ??в даній постанові слідчого про закінчення строків розслідування, на думку суду, не є само по собі законною підставою для винесення зазначеної постанови, оскільки зазначена обставина впливає на повноту, всебічність та об'єктивність розслідування.

Крім того, при закінченні досудового слідства 24.09.2012 року слідчим прийнято постанову, якою було відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактами вчинення злочину за ч.2 ст.149, ч.2 ст.15-ч.2 ст.149, ч. 2 ст.302 КК України у відношенні ОСОБА_19 і ОСОБА_24 (т.6 а.с.234-237).

Суд вважає, що вказана постанова прийнята без належної перевірки всіх обставин скоєних злочинів і причетності до цих злочинів громадян ОСОБА_19 і ОСОБА_24, на яких в ході слідства вказали потерпілі як на осіб, які брали безпосередню участь у скоєних злочинах. При цьому, суд звертає увагу, що в ході допиту в якості свідка ОСОБА_19 (т.5 а.с.60) не заперечувала, що вона на прохання свого сина ОСОБА_9 неодноразово давала оголошення в газети про набір дівчат для роботи в Республіці Туреччина.

Крім того, зазначена постанова, в порушення ст.130 КПК України (1960 р.), не містить мотивування прийнятого рішення, а лише зазначено, що з пояснень ОСОБА_9 випливає, що ОСОБА_25 і ОСОБА_24 потерпілих для роботи в Туреччині не вербували, а інших достатніх доказів їх причетності до злочину не здобуто, що суперечить матеріалами кримінальної справи, а саме показанням потерпілих.

Органом досудового розслідування ОСОБА_9, у тому числі, пред'явлено обвинувачення в тому, що, переслідуючи корисливі мотиви, шляхом звідництва для розпусти в листопаді-грудні 2010 року запропонував ОСОБА_25 надати йому ОСОБА_11 для надання платних послуг сексуального характеру протягом однієї години за грошову винагороду в сумі 700 гривень, на що ОСОБА_25 погодився. Після цього ОСОБА_9 дав вказівку ОСОБА_11 зустрітися з ОСОБА_25 і надати йому послуги сексуального характеру. Надавши зазначені послуги, ОСОБА_11 отримала від ОСОБА_25 700 гривень, з яких частка ОСОБА_9 за звідництво склала 350 гривень.

Крім того, ОСОБА_9 пред'явлено обвинувачення в тому, що приблизно в січні 2011 року він, переслідуючи корисливі мотиви наживи, шляхом звідництва для розпусти, перебуваючи в м. Анкара Республіки Туреччина, запропонував невстановленій особі надати дівчину для надання платних послуг сексуального характеру. При цьому вони домовилися, що за надання однієї години сексуальних послуг необхідно буде заплатити ОСОБА_9 суму, еквівалентну 200 доларів США, на що невстановлена ??особа погодилася. Реалізуючи свій злочинний план, ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_5 надати платні послуги його знайомому на ім'я «ОСОБА_38», на що остання погодилась. Після чого ОСОБА_9 привіз ОСОБА_5 за місцем проживання невстановленої особи в м. Анкара Республіки Туреччина (точна адреса не встановлена), де ОСОБА_5 надала невстановленій особі послуги сексуального характеру за грошову винагороду в сумі 175 турецьких лір, що складає 776,36 гривень. Після цього невстановлена ??особа передала ОСОБА_9 за звідництво з ОСОБА_5 для надання йому платних сексуальних послуг достовірно невстановлену суму грошових коштів.

При цьому органи досудового слідства вказані дії ОСОБА_9 кваліфікували за ч.2 ст.302 КК України, як звідництво для розпусти, вчинене з метою наживи.

Суд вважає, що пред'явлене ОСОБА_9 в цій частині обвинувачення є неконкретним, чим порушує його право на захист, за наступних підстав.

Пред'являючи обвинувачення ОСОБА_9 у звідництві для розпусти, органи досудового слідства не вказали, в чому були виражені розпусні дії при звідництві. Відповідно до роз'яснень, викладених у п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої недоторканості особи», розпусні дії повинні мати сексуальний характер і можуть бути у виді фізичних дій або інтелектуального розбещення. Такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або збудження у особи статевого інстинкту.

Під фізичними розпусними діями слід розуміти оголення статевих органі винної чи потерпілої особи, непристойні доторкання до статевих органів, які викликають статеві збудження, навчання статевим збоченням, імітація статевого акту, схилення або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою, вчинення статевих зносин та інше. Інтелектуальними розпусними діями є, зокрема, ознайомлення потерпілої особи із порнографічним зображеннями, відеофільмами, цинічні розмови з нею на сексуальні теми тощо.

Виходячи зі змісту ст.302 КК України, звідництво для розпусти - це посередництво для розпусти, яке полягає в підшуканні учасників розпусних дій, схилянні до розпусти і т.п. Відповідальності за цією статтею підлягає особа, яка створила або утримує притон, займаючись звідництвом для розпусти.

Незважаючи на це вказівки ??закону, органи досудового слідства, пред'являючи ОСОБА_9 обвинувачення за ч.2 ст.302 КК України, не вказали, в яких саме діях виразилося посередництво для розпусти і які саме розпусні дії при цьому здійснювалися, тобто не вказали об'єктивну сторону даного злочину.

При цьому, органи досудового слідства при встановленні даних фактів, в тому числі з показань потерпілих ОСОБА_11, ОСОБА_5 і ОСОБА_5, які показали, що на вимогу ОСОБА_9 неодноразово за грошову винагороду надавали сексуальні послуги різним чоловікам, тобто займалися проституцією, в порушення ст.94, 97, 98 КПК України (1960 р.) не розглянули питання про наявність в діях ОСОБА_9 ознак злочину, передбачених ст.303 КК України, якою передбачено відповідальність за сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією. При цьому органи слідства не врахували, що згідно п.1 примітки до ст.303 КК України під сутенерством слід розуміти дії особи по забезпеченню заняття проституцією іншою особою.

При цьому, суд вважає, що ставлячи за даними епізодами обвинувачення ОСОБА_9 і викладаючи об'єктивну сторону даних злочинів, органи слідства зробили неправильний висновок про кваліфікацію даного злочину, чим порушено право ОСОБА_9 на захист і унеможливлює суду самостійно вирішити питання про правильну кваліфікацію дій ОСОБА_9 в цій частині обвинувачення.

При цьому, судом встановлено, що в ході проведення очної ставки між ОСОБА_11 і ОСОБА_25 (т.3 а.с.185) мати ОСОБА_30 не заперечувала проти того факту, що вона разом з ОСОБА_30 змушували ОСОБА_11 займатися проституцією.

Крім того, пред'явлене ОСОБА_30 обвинувачення за ч.2 ст.302 КК України за епізодом надання сексуальних послуг ОСОБА_5 невстановленій особі неконкретно і містить нез'ясовні суперечності, чим порушує право ОСОБА_30 на захист від конкретного обвинувачення.

Так, в обвинуваченні зазначено, що ОСОБА_30 у м. Анкара запропонував невстановленій особі надати йому дівчину для надання платних сексуальних послуг за суму, еквівалентну 200 доларів США. А далі вказано, що після досягнутої домовленості ОСОБА_30 запропонував ОСОБА_5 надати сексуальні послуги його знайомому ОСОБА_38. А потім вказано, що після надання сексуальних послуг ОСОБА_5 невстановленій особі, невстановлена ??особа передала ОСОБА_30 достовірно невстановлену суму грошових коштів. Таким чином, в одному випадку зазначено, що ОСОБА_5 надавала сексуальні послуги невстановленій особі, в іншому випадку зазначено, що це був знайомий ОСОБА_30 по імені ОСОБА_38.

При цьому, пред'являючи таке обвинувачення ОСОБА_30, органи досудового слідства, в порушення ст.ст.22, 64 КПК України (1960 р.) не прийняли жодних заходів до встановлення всіх обставин скоєння даного злочину і фактично збором доказів по даному епізоду обвинувачення не займалися.

У ході вивчення матеріалів цієї кримінальної справи судом встановлено, що при провадженні досудового слідства були грубо порушені вимоги кримінально-процесуального законодавства (1960 р.), які виявилися в наступному.

Згідно ст.65 КПК України (1960 р.) доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Так, в обвинувальному висновку в якості доказу винності ОСОБА_30 вказано, що його винність підтверджується протоколом огляду технічних засобів (т.6 а.с.1-103). Проте, зазначений протокол складений з грубими порушеннями кримінально-процесуального законодавства (1960 р.).

Так, відповідно до ст.195 КПК України (1960 р.), протокол огляду складається з дотриманням правил ст.85 КПК України (1960 р.). Згідно ст.85 КПК України (1960 р.) в протоколі про кожну слідчу дію повинно бути зазначене, зокрема, зміст проведеної слідчої дії, час його початку і закінчення. Проте, в зазначеному протоколі, в порушення ст.85 КПК України (1960 р.), не вказано час початку і закінчення зазначеної слідчої дії, що є грубим порушенням кримінально-процесуального законодавства (1960 р.) і тягне за собою неприпустимість зазначеного доказу.

У томі № 6 даної кримінальної справи на а.с.105-117 долучені дані про неодноразове перетинання кордону України потерпілими ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та іншими особами. При цьому, зазначені документи не завірені належним чином і відсутні відомості про те, коли, на підставі якого доручення та яким органом зазначені відомості надані органу слідства.

На а.с. 121 тому 6 даної кримінальної справи є відповідь заступника начальника Ялтинського МУ ГУМВС України в АРК на окреме доручення слідчого № 6/50062 від 18.07.2012 року про проведення оперативних заходів щодо встановлення повних анкетних даних та місця знаходження власника клубу «ІНФОРМАЦІЯ_2» у м. Анкара по імені ОСОБА_25 і його співмешканки на ім'я ОСОБА_29, однак такого доручення слідчого в матеріалах кримінальної справи немає, а за вказаним номером у томі № 6 на а.с. 118 є окреме доручення іншого змісту.

На а.с. 183-184 тому № 6 слідчим 23 травня 2012 року за № 5746 було направлено запит Генеральному консулу Турецької Республіки в м. Одеса про надання копій документів, на підставі яких були видані робочі візи потерпілим ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7, обвинуваченому ОСОБА_30 та іншим особам, а також запитано порядок оформлення робочих віз і список документів, на підставі яких приймається рішення про видачу робочої візи для працевлаштування громадян України.

Проте, відповіді на вказаний запит отримано не було. При цьому слідчим жодних заходів до витребування зазначених документів, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку витребувано не було, що свідчить про неповноту досудового слідства.

При цьому до матеріалів справи долучені ксерокопії документів на а.с. 135-146 т.6, які не завірені належним чином, не вказано ким, коли і на підставі чого дані документи долучені до матеріалів справи, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості оцінити їх з точки зору належності доказів.

11.05.2012 року слідчим на ім'я начальника ДПІ у м. Ялті був направлений запит про надання відомостей про склад засновників та керівників ряду підприємств, від імені яких видавалися підроблені дипломи про хореографічну освіту, а саме: міської громадської організації «АТР», ТОВ «Південний торговий дім», Федерація акробатичного рок-н-рола м. Павлограда Дніпропетровської області, «Ялтинського об'єднання Кримського республіканського відділення всеукраїнської музичної спілки», фірма «Театр естрадного балету 21 століття» м. Сімферополя, приватне підприємство «Валекс Інтерпрайзіс» м. Одеси, Міський центр культури і мистецтва м. Бердянська Запорізької області (т.6 а.с.150).

21.05.2012 року начальником ДПІ м. Ялти на вказаний запит слідчому була направлена відповідь по двом організаціям - Міській громадській організації «АРТ» і Ялтинському об'єднанню Кримського республіканського відділення всеукраїнської музичної спілки, які перебували на обліку в ДПІ м. Ялти, і при цьому слідчому було роз'яснено, що для отримання інформації по решті організаціям необхідно звернутися до податкових органів за місцем реєстрації зазначених організацій (т.6 а.с.151).

Однак в порушення ст.22 КПК України (1960 р.) слідчим не прийнято заходів до витребування необхідних документом з податкових органів за місцем реєстрації зазначених підприємств, що свідчить про необ'єктивне і формальне розслідуванні даної кримінальної справи, оскільки прийшовши в ході розслідування даної кримінальної справи до висновку про необхідність витребування зазначених документів, слідчий не прийняв заходів до виконання свого ж запиту.

У відповідності зі ст.64 КПК України (1960 р.,) при провадженні досудового слідства

в тому числі підлягають доказуванню обставини, що характеризують особу обвинуваченого.

Незважаючи на цю вказівку ??закону, органи досудового слідства не вжили належних заходів щодо витребування даних, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_30. Так, незважаючи на те, що ОСОБА_9 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, органи слідства запит про його стан здоров'я не направляли в психоневрологічний диспансер за місцем його реєстрації, обмежившись запитом до Ялтинського психоневрологічного диспансеру, хоча в м. Ялті він проживав тимчасово на зйомних квартирах. Не були також витребувані дані, що характеризують особу ОСОБА_9 з місцем його постійного проживання, що є порушенням вимог ст.ст.22, 64 КПК України.

У ході розслідування даної кримінальної справи, слідчий дійшов до висновку про необхідність отримання інформації від правоохоронних органів Республіки Туреччина про доставлених потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_2 в підрозділ поліції та витребування копій їх пояснень з приводу їх перебування і роботи в клубі «ІНФОРМАЦІЯ_2» м. Анкара, про що 20.08.2012 року направила запит в.о. начальника сектору Укрбюро Інтерполу в АР Крим (т.6 а.с.221-222), проте, не отримавши відповіді на вказаний запит, слідчий прийняла рішення про закінчення досудового слідства, що є порушенням вимог ст.22 КПК України (1960 р.).

24.09.2012 року органом слідства винесено постанову (т.6 а.с.229-231), якою з даної кримінальної справи виділені матеріали за фактами надання ОСОБА_17, ОСОБА_39, ОСОБА_16 і ОСОБА_13 в консульство Турецької Республіки для отримання робочих віз підроблених свідоцтв (дипломів) про хореографічну освіту, виданих на їх ім'я для вирішення питання про наявність в їх діях складу злочину, передбаченого ст.358 КК України.

Разом з тим, при розслідуванні даної справи було достовірно встановлено, що потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 в кінці 2010 року зверталися до консульства Турецької Республіки в м. Одеса для отримання робочих віз і при цьому надавали підроблені свідоцтва (дипломи) про отримання хореографічної освіти, що вони підтвердили в ході слідства. Незважаючи на це, органи слідства, в порушення ст.ст.94, 97,98 КПК України (1960 р.) не прийняли передбачених законом заходів про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи з наведенням мотивів прийнятого рішення.

Згідно ст.49 ПК України потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому, слідчий виносить постанову.

Після визнання громадянина потерпілим він наділяється певними правами, у тому числі має право подавати докази, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, подавати скарги на дії слідчого, у випадках передбачених законом, має право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення.

З матеріалів справи випливає, що 29 травня 2012 року слідчим була винесена постанова про визнання ОСОБА_11 потерпілої. При цьому в даній постанові було зазначено, що ОСОБА_9 у другій половині 2010 року в м. Ялті за попередньою змовою з невстановленими особами з використанням обману завербували її з метою поїздки в Турецьку Республіку (т.5 а.с.162).

Однак з даною постановою ОСОБА_11 в установленому законом порядку не була ознайомлена і їй не були роз'яснені її права як потерпілої, про що свідчить відсутність її підпису на зазначеній постанові.

Крім того, звертає на себе увагу той факт, що вказана постанова про визнання ОСОБА_11 потерпілою у даній кримінальній справі, винесена до порушення кримінальної справи за фактом вербування ОСОБА_11, яке було винесено 21 червня 2012 року (т.5 а.с.13), що є грубим порушенням кримінально-процесуального закону.

У ході досудового слідства в якості свідка була допитана ОСОБА_31, яка, зокрема, показала, що в березні 2012 року ОСОБА_9 вербував її на роботу в клуб «ІНФОРМАЦІЯ_2» м. Анкара Турецької Республіки. З цією метою через знайомого ОСОБА_18 (за даними слідства - ОСОБА_22) виготовив їй підроблений диплом про наявність у неї хореографічної освіти, разом з нею їздив у м. Одесу для подачі документів на отримання робочої візи в консульстві Республіки Туреччина (т.5 а.с. 48-51). Тобто, з показань ОСОБА_31 вбачаються в діях ОСОБА_9 ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України. Однак органи слідства в порушення вимог ст.ст.94, 97,98 КПК України (1960 р.) не вирішили питання про порушення кримінальної справи за даним фактом або про відмову в порушенні кримінальної справи. При цьому після допиту ОСОБА_6, яка вказала на аналогічні дії ОСОБА_9, прийняли рішення про порушення кримінальної справи за ч.2 ст.149 КК України за фактом її вербування з метою експлуатації, з використанням обману, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб. Аналогічна постанова про порушення кримінальної справи була винесена після допиту ОСОБА_11.

22.02.2012 року заступником начальника СУ ГУ МВС України в АР Крим було винесено постанову, якою провадження досудового слідства у кримінальній справі №12012012050062, порушеній за ознаками складів злочинів, передбачених ч.2 ст.149, ч.1 ст.302 КК України, було доручено групі слідчих: старшому слідчому СУ ГУ МВС України в АР Крим ОСОБА_32 (старший групи) і слідчому СВ Ялтинського міськуправління ГУМВС України в АР Крим ОСОБА_33 (т.4 а.с.82).

Разом з тим, з матеріалів справи випливає, що на день винесення зазначеної постанови щодо ОСОБА_9 було порушено лише одну кримінальну справу за ч.1 ст.302 КК України на підставі постанови слідчого від 13 січня 2012 року (т.1 а.с.1), що свідчить про незаконність винесеної постанови.

У ході досудового слідства допити ряду свідків були проведені з порушенням вимог ст.176 КПК України (1960 р.).

Так, свідкам ОСОБА_11 (т.5 а.с.159-161), ОСОБА_34 (т.5 а.с.165-169), ОСОБА_35 (т.5 а.с.170-174), ОСОБА_5 (т.5 а.с.177-183), ОСОБА_36 (т.5 а.с.197-201), ОСОБА_37 (т .5 а.с.202-206), ОСОБА_6 (т.5 а.с.224-227) не було роз'яснено, у якій справі вони допитуються в якості свідків.

При допиті ОСОБА_6, ОСОБА_10 в якості потерпілих (т.5 а.с.230-232, 235-243), вони, в порушення ст.171 КПК України (1960 р.) були попереджені про кримінальну відповідальність за ст.385 КК України за відмову від дачі показань, що не передбачено кримінально-процесуальним законом.

Приймаючи до уваги, що неповноту досудового слідства, а також його неправильність внаслідок грубого порушення кримінально-процесуального законодавства неможливо усунути в ході судового слідства, суд вважає за необхідне повернути дану справу прокурору Автономної Республіки Крим для провадження додаткового розслідування.

Враховуючи, що ОСОБА_9 обвинувачується, зокрема, у скоєнні особливо тяжких злочинів, суд вважає, що підстав для зміни йому запобіжного заходу не мається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 281 КПК України (1960 р.), суд

ПОСТАНОВИВ:

Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.149; ч.2 ст.15, ч.2 ст.149; ч.2 ст.302, ч.ч.3 та 4 ст. 358 КК України - повернути прокурору Автономної Республіки Крим для провадження додаткового розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_9 - тримання під вартою - залишити без змін.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд протягом 7 діб з дня її винесення.

Суддя: