Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Соловей Р.С.

Справа № 1224/337/12

Провадження № 22ц/782/3401/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - судді Соловей Р.С.,

суддів Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.

при секретарі Арутюнян Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Експобанк» на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2012 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Експобанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Експобанк» про припинення поруки,

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2012 року позивач ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» (до 30.10.2009 р. - ВАТ «Комерційний банк «Експобанк», далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 31/2008 USD (далі - Договір кредиту) від 04.02.2008 р., укладеним між Банком та ОСОБА_2 в розмірі 380 229,95 грн.

У серпні 2012 року відповідачка ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Експобанк» та до ОСОБА_2, яким просила визнати припиненим Договір поруки з 05.11.2009 р.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ПАТ «КБ «Експобанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 380 229,95 грн., яка складається із залишку по кредиту 160 236,21 грн., простроченої заборгованості за кредитом - 54 714,80 грн., простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 62 999,90 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 49 677,12 грн., пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів - 52 601,92 грн., а також 3 219 грн. судових витрат. У задоволенні інших вимог вимоги ПАТ «КБ «Експобанк» відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено: визнано припиненим договір поруки, укладений 04.02.2008 р. між ПАТ «КБ «Експобанк» , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 05 листопада 2009 року; стягнуто з ПАТ «КБ «Експобанк» на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 107,30 грн..

Позивач ПАТ «КБ «Експобанк», не погодившись з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати, як ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення в апеляційному порядку не оскаржено.

Справа була предметом розгляду апеляційного суду Луганської області, який рішенням від 14.02.2013 р. скасував оскаржуване рішення суду першої інстанції, новим рішенням задовольнив частково позов ПАТ «КБ «Експобанк» і стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 380 229,95 грн., а у задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 відмовив. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ рішення апеляційного суду Луганської області від 14.02.2013 р. скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом у справі правильно встановлено наступні фактичні обставини.

Між Банком та ОСОБА_2 04.02.2008 р. укладено договір кредиту № 31/2008 USD (далі - Договір кредиту), за яким останній отримав кредит в сумі 31 600 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12%, щомісячної комісії за кредитне обслуговування в розмірі 0,2% від залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.02.2015 р. З метою забезпечення вказаного кредитного договору між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 04.02.2008 р. (далі - Договір поруки), згідно з яким остання є поручителем за Договором кредиту та відповідає у повному обсязі перед кредитором як солідарний боржник разом із ОСОБА_2

Встановлено також, що відповідач ОСОБА_2, зобов'язання за Договором кредиту не виконує, в результаті станом на 26.04.2012 р. утворилась заборгованість в розмірі 380 229,95 грн., яка складається із залишку по кредиту 160 236,21 грн., простроченої заборгованості за кредитом - 54 714,80 грн., простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 62 999,90 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту - 49 677,12 грн., пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів - 52 601,92 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги Банку про стягуючи заборгованість за Договором кредиту з ОСОБА_2, суд у оскаржуваному рішенні виходив з того, що Банк виконав свої зобов'язання з надання кредиту ОСОБА_2, а останнім зобов'язання за договором належним чином та у повному обсязі не виконувались, тому за ним утворилась заборгованість перед Банком у вказаному вище розмірі.

Задовольняючи позовні вимоги відповідача ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України та виходив з наступного. Після укладення договору поруки між Банком та ОСОБА_2 як позичальником було укладено додаткові угоди до Договору кредиту, якими було змінено ряд істотних умов Договору кредиту, у зв'язку з чим істотно збільшився обсяг відповідальності поручителя. При цьому такі зміни договору не тільки не узгоджувались з поручителем ОСОБА_3, але остання навіть не була поінформована про такі зміни.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Обставини укладання Договору кредиту, Договору поруки, додаткових угод до Договору кредиту сторонами не заперечуються. Не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині розміру стягненої на користь банку заборгованості. Спірним лишається питання щодо того, з кого має бути стягнена заборгованість за кредитом: з одного позичальника чи з позичальника та поручителя в солідарному порядку, а також питання припинення поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Однак приписами частини 1 статті 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Апелянт зазначає, що судом не дано правової оцінки наданим ним (апелянтом) доказам, допущено невірне трактування норм чинного законодавства, а саме ст. 559 ЦК України, що призвело до помилки при ухваленні рішення; судом проігноровано роз'яснення, викладені в п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р.

Апелянт, посилаючись на те, що обсяг зобов'язань Поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами Договору кредиту, зазначає, що п. 3.6 Договору кредиту передбачено право Банку змінити розмір процентної ставки за угодою з позичальником, при цьому повідомлення про зміну процентів надсилає позичальнику, а не поручителю. Вказані умови Договору кредиту поручителю ОСОБА_3 були відомі, оскільки з п. 4.5.2 Договору поруки вбачається, що вона ознайомилась з Договором кредиту. На думку апелянта, підписаним відповідачем ОСОБА_3 Договором поруки передбачено, що вона взяла на себе зобов'язання перед позивачем за виконання позичальником ОСОБА_2 усіх зобов'язань за Договором кредиту, як існуючих на час укладення договору, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Колегія суддів з такими доводами апелянта не погоджується.

Як роз'яснено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 22 постанови Пленуму № 5 від 30.03.2012 р., відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Посилаючись на вказані роз'яснення ВССУ, апелянт зазначає, що умова про можливість зміни розміру процентів з повідомленням про це лише позичальника пер6едбачена п. 3.6 Договору кредиту, а у вказаному роз'ясненні йдеться про випадки, коли така умова передбачена договором поруки.

Далі у тому ж п. 22 вказаної Постанови Пленум ВССУ роз'яснює, що, якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Матеріалами справи підтверджуються доводи відповідачки ОСОБА_3 про те, що зміна істотних умов Договору кредиту з нею не узгоджувалась; з Додатковою угодою № 1 від 05.05.2009 р., Додатковою угодою № 2 від 06.07.2009 р., Угодою від 05.11.2009 р. вона не ознайомлена ( а. с. 14 - 18), і вказані доводи відповідачки позивачем не спростовано.

Натомість, вказаними додатковими угодами було змінено істотні умови Договору кредиту, і саме внаслідок цих змін збільшився обсяг відповідальності як позичальника, так і поручителя, тобто ОСОБА_3

Так, Договір кредиту було укладено на суму 31 600 доларів США, що було еквівалентним, за офіційним курсом гривні до долару США на час укладення Договору кредиту 5,05 грн. за 1 долар США, 159 580 грн. Угодою ж від 04.11.2009 р. до Договору кредиту сума кредиту визначена в розмірі 216 905,11 грн. уже за іншим курсом - 8,35 грн. за 1 долар США. Процентна ставка за користування кредитом угодою від 04.11.2009 р. встановлена в розмірі 14,4% річних, тоді як при укладені Договору кредиту вона встановлена була в розмірі 12% річних; кінцевий строк повернення кредиту угодою від 04.11.2009 р. встановлено 03.02.2019 р., а при укладанні Договору кредиту він встановлювався до 03.02.2015 р; доповнено Договір кредиту пунктом 5.13 щодо збільшення строку позовної давності за договором або у зв'язку з його виконанням, в тому числі й до вимог про стягнення неустойки, до 5 років. Слід зазначити, що питання можливості зміни валюти кредиту не було передбачено ані Договором поруки, ані Договором кредиту.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача ОСОБА_3, що така зміна істотних умов Договору кредиту призвела до збільшення обсягу її відповідальності поручителя. Натомість, вказані зміни до Договору кредиту були внесені без отримання її (відповідачки ОСОБА_3.) попередньої згоди, та її навіть не було поінформовано про наявність таких змін. При цьому жодних змін до Договору поруки не вносилось.

Виходячи з викладеного, враховуючи положення ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу, колегія суддів вважає правильним висновок, якого дійшов суд у оскаржуваному рішенні про припинення поруки та стягнення заборгованості за Договором кредиту лише з відповідача ОСОБА_2 Судом першої інстанції було дано правильну оцінку наданим сторонами доказам та правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Експобанк» відхилити.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: