АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження 22-ц/744/6046/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Маренич С.О.
Справа № 198/3/13-ц Доповідач - Петренко І.О.
Категорія - 19
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2013 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.
суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.
при секретарі - Філіпповій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Пенсійного фонду України на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2013 року за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Пенсійного фонду України до ОСОБА_1, треті особи Національний університет «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого» , управління Державного казначейства у Юр'ївському районі Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області про стягнення вартості навчання,-
В С Т А Н О В И Л А :
Прокурор Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Пенсійного фонду України звернувся до суду з позовом до суду та просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету України вартість навчання останнього в НЮАУ ім. Я. Мудрого в розмірі 55 000 грн. на рахунок 31111115700379 одержувача Управління державного казначейства в Юр'ївському районі Дніпропетровської області.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що на підставі угоди про співробітництво між Пенсійним фондом України і НЮАУ ім. Ярослава Мудрого від 16 березня 2001 року та направлення управління Пенсійного Фонду України у Дніпропетровській області від 11 червня 2001 року № 07/1815-21 відповідача було рекомендовано для складання вступних іспитів на факультет по підготовці кадрів для Пенсійного фонду України.
01 вересня 2001 року між НЮАУ ім. Ярослава Мудрого та відповідачем було укладено угоду № 005, згідно з якою відповідач зобов'язався після закінчення навчання прибути на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням -відшкодувати до Державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку.
Відповідач навчався у вищому учбовому закладі з 01 вересня 2001 року по 30 червня 2006 року, після чого 11 травня 2006 року за № 7 йому було надано направлення для працевлаштування в Управлінні Пенсійного фонду України в Юр'ївському районі Дніпропетровської області.
З 01 серпня 2006 року відповідач працевлаштований на посаду спеціаліста 1 категорії відділу з призначення пенсії Управління ПФУ в Юр'ївському районі Дніпропетровської області, а з 17 жовтня 2006 року на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта.
Відпрацювавши у сукупності на займаних посадах майже рік, відповідач звернувся з заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням та наказом начальника Управління ПФУ в Юр'ївському районі Дніпропетровської області №17 від 23 серпня 2007 року відповідач звільнений з роботи за власним бажанням.
Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2011 року , залишеним без змін ухвалою колегії судді Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2011 року , в задоволенні позовних вимог прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Пенсійного фонду України - відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2012 року рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2013 року та ухвала колегії судді Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2011 року скасовані і справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Пенсійного фонду України - відмовлено.
В апеляційній скарзі Пенсійний фонд України просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та на його не обґрунтованість.
Розглянувши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити , а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Згідно до положень ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Як було встановлено ОСОБА_1 було рекомендовано для складання вступних іспитів на факультет по підготовці кадрів для Пенсійного фонду України , про що свідчить направлення управління Пенсійного Фонду України у Дніпропетровській області від 11 червня 2001 року № 07/1815-21 ( т.4 ар. сп. 65 ) . Підставою для такого направлення являлась угода про співробітництво між Пенсійним фондом України і НЮАУ ім. Ярослава Мудрого від 16 березня 2001 року ( т.1 ар. сп. 6-8 )
01 вересня 2001 року між НЮАУ ім. Ярослава Мудрого та ОСОБА_1 було укладено угоду № 005, згідно з якою відповідач зобов'язався після закінчення навчання прибути на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням -відшкодувати до Державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку ( т.1 ар. сп. 9, т. 4 ар. сп. 66).
Відповідач навчався у вищому учбовому закладі з 01 вересня 2001 року по 30 червня 2006 року, після чого 11 травня 2006 року за № 7 йому було надано направлення для працевлаштування в Управлінні Пенсійного фонду України в Юр'ївському районі Дніпропетровської області ( т.1 ар. сп. 17, т. 4 ар. сп. 67,68).
З 01 серпня 2006 року відповідач працевлаштований на посаду спеціаліста 1 категорії відділу з призначення пенсії Управління ПФУ в Юр'ївському районі Дніпропетровської області, а з 17 жовтня 2006 року на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта ( т.1 ар. сп. 13,14).
Відпрацювавши у сукупності на займаних посадах майже рік, відповідач звернувся з заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням та наказом начальника Управління ПФУ в Юр'ївському районі Дніпропетровської області №17 від 23 серпня 2007 року відповідач звільнений з роботи за власним бажанням ( т. 1 ар. сп. 15).
Суд , відмовляючи в задоволенні позовних вимог правильно виходив із положень п.4 ч.1 ст. 64 закону України « Про вищу освіту» , згідно якого фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах державної форми власності здійснюється в обсягах , необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста студентів у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації та ста вісімдесяти студентів у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів , підготовка яких здійснювалась за державним замовленням , відповідно до п.п. 8, 14 якого у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням , звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни , звільнення за власним бажанням протягом трьох років , випускник зобов»язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати .
Однак , в п. 4 вище вказаної постанови КМУ Міністерству фінансів разом з Міністерством економіки , Міністерством юстиції та Національним банком пропонувалося до 1 січня 1997 року розробити та затвердити Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування. Проте, на даний час такий порядок не розроблений і не затверджений.
Згідно до положень ч. 2 ст. 52 закону України « Про освіту» випускники вищих навчальних закладів , які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів , направляються на роботу і зобов»язані відпрацювати за направленням і в порядку , встановленому Кабінетом міністрів України.
Стаття 56 вище вказаного закону гарантує випускникам вищого навчального закладу , що їх працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу , відповідного до угоди між замовником , керівником навчального закладу та випускником , тобто на підставі тристоронньої угоди , яка , як зазначено вище, не була укладена.
Являючись замовником в даному випадку Пенсійний фонд України звернувся до суду і просив стягнути з відповідача кошти на рахунок Управління державного казначейства в Юр»ївському районі Дніпропетровської області , хоча не довів суду , за рахунок яких коштів фінансувалося навчання ОСОБА_1 і чи здійснювалось фінансування навчання його за рахунок видатків Державного бюджету України і в якому розмірі , як того вимагалось в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 21 листопада 2012 року ( т. 3 ар. сп. 198-200).
Надані суду довідки про нараховану та виплачену стипендію , кошторис витрат на підготовку студента денної форми навчання в НЮАУ ім.. Я.Мудрого ( т.1 ар. сп. 18,23 , т. 4 ар. сп. 69,70 ) та витрати на підготовку студента денної форми навчання в НЮАУ ім.. Я.Мудрого за період 2001-2006 років , що являється додатком № 1 до листа від 12 серпня 2013 року не відповідають спеціально визначеному в п. 4 постанови КМУ № 992 від 22 серпня 1996 року порядку, а тому вважати їх належними та допустимими доказами не можна . Так , зокрема, суду не надано було кошторис складений департаментом вищої освіти Міністерства освіти та науки України , а грошові величини у вище наведених документах не співпадають.
Сам же Пенсійний Фонд України вимагаючи стягнення з відповідача грошових коштів за навчання до Державного бюджету не довів у чому виявилось порушення його прав , свобод чи інтересів , які у відповідності до ст. 3 ЦПК України дають право на звернення до суду.
Таким чином законодавство « Про вищу освіту» , що діє на даний час не містить умов про обов»язковсть трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання, про що свідчить і офіційна позиція Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України , викладена в залучених до матеріалів справи листах ( т.4 ар. сп. 3-9).
Доводи і посилання апеляційної скарги на порядок формування , розміщення і виконання державних замовлень , що регулюються законом України « Про поставки продукції для державних потреб» , що в свою чергу передбачаються в законі про Державний бюджет України на поточний рік визнати достатніми для скасування рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог не можна , оскільки така мотивація не була предметом вивчення в суді першої інстанції і по суті позовних вимог не обґрунтовує.
Колегія суддів вважає , що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи , оскільки вони зводяться до не згоди з рішенням суду . Керуючись ст.ст. 303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України , колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Пенсійного фонду України - відхилити.
Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення ,однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів .
Судді :