Апеляційний суд Рівненської області

__________________________________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді - Сачука В.І.

суддів - Міщенко О.А., Матюхи Ю.В.

прокурора Шпинти С.М.

захисника- адвоката ОСОБА_1

засудженого- ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному кримінальну справу за апеляціями прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, та засудженого ОСОБА_2 на вирок Сарненського районного суду від 10 травня 2013 року.

Цим вироком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Любиковичі Сарненського району Рівненської області, житель АДРЕСА_1, громадянин України, одружений, з вищою освітою, приватний підприємець, раніше не судимий, засуджений:

- за ч.1 ст. 172 КК України до штрафу в розмірі 510 грн.

- за ч.1 ст. 366 КК України до штрафу в розмірі 850 грн із позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю строком на два роки.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим обрано покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн. із позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю строком на два роки.

Судом також вирішено питання щодо речових доказів по справі.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він, будучи суб'єктом підприємницької діяльності в порушення п.6 ст.24, ст.24-1, ст. 187 КЗпП України, прийняв без оформлення відповідного трудового договору на роботу у торговий павільйон по АДРЕСА_2 в якості продавця ОСОБА_3, якому нараховував (але не виплатив) заробітну плату в розмірі 900 грн. щомісяця, протягом вересня - листопада 2008 року. В порушення п.п. 3.1.1, п. 3.1. п.п. 4.2.1, п. 4.2 ст. 4, п.7.1 ст.7 пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22 травня 2003 року ОСОБА_2 не утримував і не перераховував до бюджету податку на доходи фізичних осіб за найманого працівника, в зв'язку з чим ОСОБА_3 був позбавлений права віднесення відпрацьованого часу до загального стажу, який враховується при виході на пенсію чи отриманні інших соціальних пільг.

ОСОБА_2 в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про державну статистику» вніс до офіційних документів статистичної звітності завідомо неправдиві відомості щодо кількості працюючих, не включивши у вказані відомості до загальної кількості працюючих ОСОБА_3, які подав до Сарненської МДПІ та до Сарненської міжрайонної виконавчої дирекції Рівненського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

В поданих на вирок суду змінах до апеляції прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не оспорюючи вирок в частині фактичних обставин справи та кваліфікації дій засудженого, просить вирок суду змінити у зв'язку з неправильним застосуванням норм кримінального закону, доповнити резолютивну частину вироку вказівкою про звільнення ОСОБА_2 від покарання на підставі ст. 49, ч.5 ст.74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, в решті вирок залишити без змін.

В поданій на вирок суду апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати, провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу злочину. Свої вимоги обґрунтовує тим, що жодних правовідносин із ОСОБА_3 не мав, його працю у власних інтересах не використовував.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_2, який просить вирок скасувати, доводи прокурора про зміну вироку в частині звільнення ОСОБА_2 від покарання на підставі ст. 49, ч.5 ст.74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, перевіривши матеріали справи й обговоривши викладені в апеляціях доводи, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, а апеляція засудженого ОСОБА_2 задоволенню підлягає частково виходячи з наступного.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 7-1 КПК України 1960 року провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку з закінченням строків давності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Згідно зі ст. 11-1 КПК України 1960 року та роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику звільнення особи від кримінальної відповідальності» таке звільнення є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч.4 ст. 49 КК України.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Сарненського районного суду від 10 травня 2013 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні 2008 року злочинів, які в силу ст. 12 КК України є злочинами невеликої тяжкості і за які передбачені покарання менш суворі, ніж обмеження волі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 49 КК України, на момент розгляду апеляційним судом справи минув строк давності притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені а ч.1 ст. 172, ч.1 ст. 366 КК України.

Наведені обставини свідчать про те, що на підставі ст.7-1, 11-1 КПК України 1960р., ст. 49 КК України ОСОБА_2 необхідно звільнити від кримінальної відповідальності, а справу щодо нього закрити у зв'язку з закінченням строків давності.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляцію прокурора задовольнити, а апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Сарненського районного суду від 10 травня 2013 року стосовно ОСОБА_2- скасувати, а справу на підставі ст.ст. 11-1, 376 КПК України 1960 року та п.1 ч.1 ст. 49 КК України закрити, звільнивши його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

с у д д і :

Сачук В.І. Міщенко О.А. Матюха Ю.В