ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2013 р. Справа № 5015/3297/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Д.Новосад

суддів О.Михалюк

В.Гриців

розглянувши апеляційну скаргу Прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Львів, № 05/2-63 вих.-13 від 08.02.13

на рішення господарського суду Львівської області від 08.01.13

у справі № 5015/3297/12

за позовом: Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу - Міністерства оборони України, м.Київ

до відповідача-1: Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", с.Малехів Львівська область

до відповідача-2: Приватного підприємства "Автотехнобудсервіс", с. Малехів Львівська область

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області, м. Львів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України, м. Київ

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м. Львів

за участю третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України, м. Київ

за участю третьої особи-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Адміністративного департаменту Міністерство оборони України, м. Київ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна

за участю представників:

від прокурора: - Покора К.В. - прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері(доручення № 11 від 02.10.12);

від позивача: Свідерський Р.О. - представник (довіреність № 220/14/д від 04.01.13) ;

від відповідача-1: - не з'явився;

від відповідача-2: - Керод Р.П. - представник (довіреність від 10.09.12), Гай О.О. - представник (довіреність № 1/11-03 від 31.10.12);

від третьої особи-1: - Долішній І.І. - представник (довіреність № 18-11-07839 від 29.12.12);

від третіх осіб -2, -3, -4, -5: - не з'явились.

Права та обов'язки, передбачені ст.ст. 22, 28 ГПК України, роз'яснено.

Відводів складу суду не заявлено.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12 (колегія суддів у складі: головуючий суддя В.Пазивачев, судді Н.Березяк, Б.Яворський) у задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави, в особі органу - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", Приватного підприємства "Автотехнобудсервіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12, Прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Львів - подав апеляційну скаргу № 05/2-28 вих.-13 від 21.01.13. В апеляційній скарзі скаржник зазначив про порушення місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, а також неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник наголосив на порушенні господарським судом Львівської області норм ст.ст. 2, 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". На думку скаржника, не взято до уваги судом першої інстанції також положень Закону України "Про власність", п.п. 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 № 1477. Як наголошує скаржник, на передачу нежитлової будівлі у с. Малехів Жовківського району Львівської області по вул. Л.Українки, 45 недержавній структурі - Приватному підприємству "Автотехнобудсервіс", ні Кабінет Мінітсрів України, ні Міністерство оборони України, ні Фонд державного майна України погодження не надавали. Наводить скаржник і інші мотиви, з яких просить рішення господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу - Міністерства оборони України задоволити в повному обсязі.

З метою недопущення порушення прав та інтересів третіх осіб, передбачених ч. 4 ст. 27 ГПК України, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.13 апеляційну скаргу № 05/2-28 вих.-13 від 21.01.13 повернено скаржнику, як таку, до якої не додано доказів її надсилання третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Одночасно, суд звернув увагу на те, що після усунення обставин, які були підставою для повернення апеляційної скарги, її може бути подано повторно відповідно до ч. 4 ст. 97 ГПК України. Реалізуючи своє право на повторне звернення, Прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подав апеляційну скаргу № 05/2-63 вих.-13 від 08.02.13, яку ухвалою Львівського апеляційного господарського суду прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 05.03.13. Однак, 12.02.13 Прокурором відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері було подано також і касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.13 у справі № 5015/3297/12, у зв'язку із чим ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.13 провадження по розгляду апеляційної скарги зупинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.13 касаційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері залишено без задоволення, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.13 - без змін.

20.06.13 на адресу Львівського апеляційного господарського суду повернулись матеріали справи № 5015/3297/12 в трьох томах. Однак, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Д.Новосад у відпустці, розгляд питання про поновлення провадження у справі було відкладено до 17.07.13.

У зв'язку із перебуванням суддів О.Михалюк, Г.Мельник у відпустці та з урахуванням положень ст.4-6 ГПК України, п. 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 6 рішення зборів суддів (протокол № 6 від 28.12.10) зі змінами внесеними рішенням зборів суддів (протокол № 13 від 03.08.12), розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.13 у склад колегії суддів для розгляду справи № 5015/3297/12 господарського суду Львівської області введено замість суддів О.Михалюк, Г.Мельник суддів В.Гриців, Л.Данко.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.13 апеляційне провадження у справі № 5015/3297/12 поновлено, справу призначено до розгляду на 13.08.13.

У зв'язку із зайнятістю судді Л.Данко в іншому судовому засіданні та з урахуванням положень ст.4-6 ГПК України, п. 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 6 рішення зборів суддів (протокол № 6 від 28.12.10) зі змінами внесеними рішенням зборів суддів (протокол № 13 від 03.08.12), розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.13 у склад колегії суддів для розгляду справи № 5015/3297/12 господарського суду Львівської області введено замість судді Л. Данко суддю О.Михалюк.

Позивач, відповідачі та треті особи правом, наданим ст. 96 ГПК України, не скористались, відзивів на апеляційну скаргу не подали.

В судове засідання 13.08.13 відповідач-1 та треті особи-2, -3, -4, -5 явки повноважних представників не забезпечили, причин неявки до відома суду не довели, а відтак, беручи до уваги п.п. 3, 4 ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.13, апеляційна скарга розглядається за їх відсутності.

В судовому засіданні 13.08.13 прокурор та представник позивача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі. Крім того, прокурор послався на долучену ним 05.03.13 до матеріалів справи постанову Вищого господарського суду України від 25.02.13 у справі № 5015/1204/2012.

Представники відповідача-2 проти доводів скаржника та позивача заперечили, наголосивши на законності та обґрунтованості викладених в рішенні господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12 висновків. Зазначили представники відповідача-2 і про пропуск прокурором та позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків якого відповідачем-2 при розгляді спору в суді першої інстанції подавалася заява від 30.08.12. На підставі наведеного представники відповідача-2 просили рішенні господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них та додатково подані докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, рішення господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12 - залишити без змін.

При цьому колегія виходила з наступного.

Розглядаючи спір між сторонами суд першої інстанції вірно встановив факт укладення між ДП МО України "Західвійськбуд" та Приватним підприємством "Автотехнобудсервіс" договору купівлі-продажу № 16 від 23.07.03 нерухомого майна - операторської будівлі автозаправної станції площею 16,3 кв. м. та споруди мийки площею 3,2 кв. м., що розташовані по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, згідно з яким відповідач-1 продав дане нерухоме майно, а відповідач-2 - перерахував продавцю кошти згідно з умовами договору. Аналізуючи посилання прокурора на те, що станом на момент укладання зазначеного договору купівлі-продажу ДП МО України "Західвійськбуд" відповідних повноважень на відчуження спірного майна не мало, оскільки Міністерство оборони України, як власник майна дозволу на його відчуження відповідачу-1 не надавало, господарський суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо наявності згоди Міністерства оборони України на відчуження відповідачем-1 спірного майна. На думку колегії суддів, не може вважатися такою згодою факт затвердження Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України 10.02.03 розробленого відповідачем-1 Бізнес-плану на 2003 рік, в якому, серед об'єктів, реалізацію яких передбачено, є також операторська будівля АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруда мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області (п. 25, 26 плану), які виступали об'єктом продажу за спірним договором.

Колегія суддів звертає увагу на п.п. 1.2, 1.4 спірного договору № 16 від 23.07.03, в яких закріплено, що майно, яке є предметом цього договору належить Державному підприємству Міністерства оборони України "Західвійськбуд", обліковується на його балансі, як необоротні матеріальні активи і описане у звіті про незалежну оцінку майна ДП МОУ "Західвійськбуд" - операторської будівлі АЗС станом на 31.03.03 та у звіті про експертну оцінку майна ДП МОУ "Західвійськбуд" - споруди мийки станом на 30.04.03. У п. 5.1 договору закріплено, що продавець гарантує, що він володіє всіма необхідними правами пов'язаними з продажем майна, продаж здійснює на підставі статті 36 Закону "Про підприємства в Україні", статті 7 Закону "Про власність".

Колегія суддів наголошує, що згідно з п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 до договорів, що були укладені до 01.01.04 і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. При цьому, п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 не містить положень про те, що в такому самому порядку мають вирішуватись і питання, пов'язані з недійсністю договорів,а отже, щодо вирішення питань про підстави, порядок та правові наслідки визнання договорів недійсними мають застосовуватись правила того кодексу, який діяв на момент укладення такого договору.

Цивільний кодекс України в редакції від 16.01.2003 введений в дію з 1 січня 2004 року, а оспорюваний договір укладено 23.07.03, отже, норми цього Кодексу не можуть застосовуватися до даних правовідносин. Як наголошено у п.п. 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", п. 10 роз'яснення Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.99 № 02-5/111 (із змінами і доповненнями), при розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди залежно від предмета і підстави позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства, має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст. 41 ЦК Української РСР, який діяв на момент укладення спірного договору, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. У відповідності до ст. 224 ЦК Української РСР, який діяв на момент укладення спірного договору за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, чинного на момент вчинення угоди, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Згідно з положеннями ст. 37 Закону України "Про власність", майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на п.п. 4.2, 4.4 Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", якими передбачено, що майно підприємства є державною власністю, закріплюється за ним на праві повного господарського відання, а відчуження засобів виробництва, що є державною власністю здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлюється законодавством.

Колегія суддів звертає увагу і на ст. 7 Закону "Про приватизацію державного майна", державна політика в сфері приватизації здійснюється Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями та представництвами у районах і містах. Згідно з п. 1 Положення "Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 № 1447, в редакції на час укладення оспорюваного договору, згідно з яким відчуження майна - це передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб'єктів підприємницької діяльності, іншим юридичним особам шляхом його продажу за грошові кошти. Пунктом 4 вказаного Положення встановлено, що відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна або його регіональними відділеннями. Крім того, пункт 6 вищевказаного Положення передбачає передачу до органу управління майном та Фонду державного майна України пакета документів, зокрема, звернення підприємства; техніко-економічне обґрунтування доцільності відчуження майна та використання коштів; акт про оцінку вартості основних засобів, які підлягають відчуженню згідно з даними бухгалтерського обліку - за встановленою формою; акт про інвентаризацію основних засобів, які підлягають відчуженню; акт про технічний стан майна; звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) та інші. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону "Про приватизацію державного майна" саме органу приватизації надано право, зокрема, здійснення повноважень власника державного майна у процесі приватизації.

Колегія суддів погоджується з посиланням скаржника на те, що всупереч вищевказаним нормам, при укладенні ДП МО України "Західвійськбуд" договору купівлі-продажу № 16 від 23.07.03, відповідачем-1 не було отримано відповідного дозволу на відчуження майна ні від Міністерства оборони України, ні від Фонду державного майна України чи його територіального відділення.

Щодо посилання місцевого господарського суду на п.п. "в" п. 3 "Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.99 № 1447, в редакції на час укладення оспорюваного договору, де зазначено, що дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" в редакції на час укладення спірного договору, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Натомість, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що в матеріалах справи відсутнє передбачене ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону рішення Кабінету Міністрів України про відчуження військового майна.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що відчуження нерухомого майна за договором купівлі-продажу № 16 від 23.07.03, яке належало на праві повного господарського відання Державному підприємству Міністерства оборони України "Західвійськбуд" не узгоджено ні з Кабінетом Міністрів України, ні з Міністерством оборони України, ні з Фондом державного майна України чи його територіальними відділеннями.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на подану відповідачем-2 заяву від 30.08.12 про застосування позовної давності (том 1, а.с. 58-59).

Як наголошено у п. 1.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тихпозовів, строк предявлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.04. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року. Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Беручи до уваги те, що строк пред'явлення позову про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу № 16 від 23.07.03 станом на 01.01.04 (набрання чинності ЦК України від 16.01.03) не сплив, колегія суддів зазначає, що застосуванню при вирішенні заяви відповідача-2 про застосування позовної давності підлягають норми від 16.01.03.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як звернено увагу у п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

На підставі наведеного, колегія суддів критично оцінює посилання прокурора на те, що про наведені ним у позовній заяві та апеляційній скарзі порушення при укладанні оспорюваного договору Військова прокуратура Західного регіону України вперше дізналася лише у березні 2012 року у ході проведення перевірки дотримання посадовими особами ДП МО України "Західвійськбуд" вимог законодавства щодо відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що у відповідності до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", визначальним для встановлення початку перебігу строку позовної давності є момент, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися позивач, тобто Міністерство оборони України.

Критично оцінює колегія суддів і посилання прокурора та позивача на те, що Міністерству оборони України не було відомо про порушення вимог законодавства з боку посадових осіб ДП МО України "Західвійськбуд" при відчуженні вказаного нерухомого майна підприємства, оскільки дана процедура відбувалася без згоди органу управлінням майном - Міністерства оборони України, а отже, позивач не знав і не міг знати про такі порушення. Зокрема, ні прокурором, ні позивачем не подано жодних документальних доказів, якими б підтверджувався момент, коли позивачу стало відомо про факт порушення посадовими особами ДП МО України "Західвійськбуд" вимог законодавства щодо відчуження за договором № 16 від 23.07.03 нерухомого майна Міністерства оборони України.

Натомість, як вбачається з наявного в матеріалах справи Акту № 3 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МО України "Західвійськбуд" від 09.06.08 (том 1, а.с. 69-77), вказана ревізія була проведена Територіальним Західним контрольно-ревізійним управлінням Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України відповідно до завдання директора Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України. У п. 4 вказаного Акту зафіксовано і факт відчуження ДП МО України "Західвійськбуд" на підставі Бізнес-плану ДП МО України "Західвійськбуд" на 2003 рік операторської будівлі КТП загальною площею 16, 3 кв.м. та споруди мийки загальною площею 3, 2 кв.м. Відтак, колегія суддів зазначає, що вказаним Актом підтверджується те, що Міністерству оборони України станом на час проведення вказаної ревізії (09.06.08) було відомо про факт та обставини укладення відповідачем-1 оспорюваного договору. Відтак, навіть визначивши днем, коли про факт укладення оспорюваного договору стало відомо позивачу у справі, дату складення Акту від 09.06.08, передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності для вимоги про визнання недійсним № 16 від 23.07.03 сплив 09.06.11.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як звернено увагу у п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Щодо посилання прокурора на постанову Вищого господарського суду України від 25.02.13 у справі № 5015/1204/2012, то колегія суддів зазначає, що при розгляді вказаного спору питання застосування позовної давності не було предметом дослідження, як і Акт № 3 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МО України "Західвійськбуд" від 09.06.08, як такий, з яким пов'язується момент початку спливу позовної давності.

На підставі наведеного, беручи до уваги заяву відповідача-2 від 30.08.12 про застосування позовної давності, ненаведення ні прокурором, ні позивачем поважних причин її пропущення, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави, в особі органу - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", Приватного підприємства "Автотехнобудсервіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна слід відмовити на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України у зв'язку зі спливом позовної давності.

У відповідності до абз. 5 п. 12 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.11 № 7 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів зазначає, що незважаючи на невірну правову кваліфікацію спірних правовідносин, а також помилкові висновки, викладені в мотивувальній частині рішення господарського суду, резолютивна частина рішення господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12 є правильною, а отже зазначене рішення господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 25, 33, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 08.01.13 у справі № 5015/3297/12 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено: 19.08.13.

Головуючий-суддя Д.Новосад

Суддя О.Михалюк

Суддя В.Гриців