Головуючий у 1 інстанції Жолтий Д.В.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Сачко І.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представників позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про виселення з житлового будинку з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 05 липня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 05 липня 2013 року ОСОБА_4 виселено з будинку АДРЕСА_1 (а.с. 64-66).

З таким судовим рішенням не погодилася відповідач ОСОБА_4, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати (а.с. 84-85).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до частини 5 ст. 76 ЦПК України. У судове засідання з'явилися їх представники ОСОБА_3, який діє від імені ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 21 серпня 2012 року (а.с. 25), та ОСОБА_2, який діє від імені ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 08 жовтня 2012 року (а.с. 23), проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечували, просили її відхилити.

Позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги відповідача також заперечувала, просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивачі є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1, кожному з них належить по 1/3 частці житлового будинку: позивачам ОСОБА_6, ОСОБА_1 - на підставі рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 16 жовтня 2008 року, позивачу ОСОБА_5 - на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 жовтня 2007 року, виданого Четвертою донецькою державною нотаріальною конторою (а.с. 20, 51).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6 про виселення з належного їм на праві власності житлового будинку відповідача ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі тривалий час у спірному будинку не проживають, у зв'язку з чим ОСОБА_3, який діяв від імені позивача ОСОБА_5, з метою забезпечення збереження спірного будинку дозволив відповідачу тимчасово проживати в будинку. В теперішній час, незважаючи на вимоги позивачів, відповідач звільняти житловий будинок не бажає, чим порушує права позивачів на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Договір найму з відповідачем не укладався, він проживає в будинку без відповідних підстав, а тому право позивачів на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю підлягає захисту шляхом виселення відповідача ОСОБА_4 із спірного будинку.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виходячи з вимог частини 1 ст. 303 ЦПК України, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 41 Конституції України, ст. 317, ст. 319, ст. 321 ЦК України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 155 ЖК України встановлені гарантії прав громадян, які мають в приватній власності жилий будинок (квартири), а саме, жилі будинки (квартири), що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

З матеріалів справи встановлено, що для здійснення позивачами правомочностей власника щодо користування та розпорядження належним їм на праві спільної часткової власності житловим будинком АДРЕСА_1 існують перешкоди, оскільки в цьому будинку мешкає відповідач ОСОБА_4, який на їх вимоги звільняти житловий будинок відмовляється.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд першої інстанції встановив, що договір найму між співвласниками житлового будинку та відповідачем не укладався, що відповідачем не оспорюється.

Згідно пояснень позивачів та їх представників відповідачу в липні 2011 року було дозволено ОСОБА_3, який за клопотанням позивача ОСОБА_5 наглядає за житловим будинком, тимчасово проживати в належному позивачам житловому будинку з метою забезпечення його схоронності, оскільки в житловому будинку тривалий час ніхто не проживає.

Апеляційний суд вважає, що відповідач поселився у спірному житловому будинку зі згоди позивача ОСОБА_5, як тимчасовий жилець.

Відповідно до ст. 98 ЖК України наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.

Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Застосування до спірних правовідносин норми ст. 98 ЖК України, яка розташована в главі 2 розділу III Житлового кодексу України про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, відповідає вимогам частини 8 ст. 8 ЦПК України, оскільки ці правовідносини не врегульовані нормами глави 6 ЖК УРСР і застосування до них цієї норми не суперечить її змісту.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 про те, що у нього була усна домовленість з позивачем ОСОБА_5 про викуп житлового будинку у строк до 30 липня 2014 року, не спростовують висновків суду.

За правилами ст. 657 ЦК України (в редакції, яка діяла до 01 січня 2013 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Сторони договір купівлі-продажу житлового будинку не укладали. У разі недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, як це передбачено частиною 1 ст. 220 ЦК України, він є нікчемним з наслідками, передбаченими ст. 216 ЦК України.

За змістом частин 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, права власності на спірний будинок відповідачем не набуто і підстави для користування відповідачем належним позивачам житловим будинком відсутні.

Відповідно до ст. 98 ЖК України на вимогу співвласників житлового будинку відповідач зобов'язаний негайно звільнити житловий будинок, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в теперішній час стосовно ОСОБА_5 органами прокуратури та міліції Кіровського району м. Донецька здійснюється досудове розслідування за ст. 190 КК України, не впливають на висновки суду, оскільки наявність кримінального провадження не є підставою для відмови у захисті права власності позивачів.

До того ж, відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ним витрачено на обслуговування спірного житлового будинку більш, ніж 34 000 грн., виходять за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач ОСОБА_4 зустрічних позовних вимог щодо відшкодування йому цих витрат до позивачів не заявляв, а тому у суду були відсутні підстави вирішувати питання чи мали місце ці обставини, які позивачами не визнаються.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ОСОБА_5, з дозволу якого він вселився в спірний житловий будинок, з позовом про його виселення до суду не звертався, а ОСОБА_3 не має повноважень на його виселення, оскільки довіреність йому була видана лише 05 травня 2012 року, є такими, що не грунтуються на законі.

Відповідно до частини 1 ст. 38 ЦПК України сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Відповідно до ст. 42 ЦПК України повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю фізичної особи.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Згідно довіреності, яка видана ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_3 та посвідчена нотаріально 21 серпня 2012 року, ОСОБА_3 надано право представляти інтереси ОСОБА_5 в усіх судах загальної юрисдикції з усіма процесуальними правами, які надані законом позивачу, в тому числі з правом пред'явлення позову (а.с. 25).

Саме на підставі зазначеної довіреності ОСОБА_3 був від імені ОСОБА_5 поданий позов до суду (а.с. 4-7). Наявність такої довіреності на час вселення відповідача в спірний житловий будинок не передбачена законом, таку довіреність представник повинен мати на час здійснення процесуальної дії, тобто на час підписання ним позову та подання його до суду.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 05 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна