ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Господарський суд Кіровоградської області у складі колегії суддів: головуючого Хилька Ю. І. суддів Макаренко Т.В та Деревінської Л.В. розглянувши  у відкритому судовому засіданні  справу № 4/33

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор", 25009, м. Кіровоград, вул. Комарова, 64,  

до відповідача: малого приватного підприємства фірми "Ерідон", 08125, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Музичі, вул. Леніна, 16, кв. 8,     

про визнання недійсним договору

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача - участі не брав,  про час та місце розгляду справи належним чином  повідомлений.

від відповідача - Пилипчук Я.В., довіреність № б/н від 08.09.2008 року;

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем заявлено позов  про  визнання  недійсним з моменту укладення  договір поставки №119/07/53 від 06.03.2007 року  між ТОВ «Агро-Гарант-Цукор» та  малим приватним підприємством  «Ерідон» посилаючись на приписи  ч.1 ст.173 ГК України згідно до яких господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона) повинен вчинити певну дію господарського чи управлінського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію) або утриматись від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

До судового засідання  23.10.2008 року  позивачем подано заяву  про зміну підстав  позовних вимог  та  визначено в  їх якості   порушення  відповідачем порядку  проведення господарських операцій на здійснення яких необхідно мати спеціальний  дозвіл (ліцензію). У відповідності до  ст.22 ГПК України   зміни  підстав  позову  прийняті судом до розгляду.

Відповідач не погодився  з  обгрунтуванням  позовних вимог та  вважає їх безпідставними, оскільки на час укладання спірного договору  відповідач  мав   ліцензії на  проведення   господарських операцій, які  вказані у спірному договорі.

06.11.2008 року через канцелярію суду  надійшло клопотання   керівника  позивача про відкладення рорзгляду справи на іншу дату в межах строку, передбаченого  ст.69 ГПК України  мотивоване тим, що представник  позивача який займався матеріалами справи знаходиться у службовому відрядженні а документи які  підтверджують дійсність такого відрядження знаходяться безпосередньо у  вказаного представника.

Вказане клопотання  позивача залишено судом без задоволення з наступних підстав. Про час та місце розгляду справи позивач належним чином повідомлений у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України (вих.№25222 від 28.10.2008 року). Своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні відповідач не скористався, витребувані судом матеріали ухвалою суду  від 23.10.2008 року до суду не подав. Справу розглянуто згідно до ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.

При цьому враховано, що суд може відкласти розгляд справи лише в межах передбаченого ст. 69 ГПК України двомісячного строку розгляду справи. Надходження від позивача клопотання про відкладення розгляду справи, господарським судом визнається як доказ його належного повідомлення про час та місце розгляду справи. Крім того, зазначене клопотання свідчить про факт належного повідомлення позивача  про час та місце судового засідання; позивач  не є фізичною особою-підприємцем, а є товариством з обмеженою відповідальністю  з певною штатною чисельністю працівників, тому він не був позбавлений права уповноважити на участь у судовому засіданні будь-якого з працівників підприємства або звернення до фахівців в галузі права для надання юридичної допомоги; витребувані ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 29.05.2008 року документи від відповідача, через їх неподання відповідачем не перешкоджають розгляду справи по суті, як і не перешкоджає розгляду справи неявка представника позивача  в судове засідання.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника    відповідача, господарський суд, -

                                                     ВСТАНОВИВ:

Правовідносини між учасниками спору  виникли на підставі  укладеного в результаті  вільного волевиявлення  06.03.2007 року  договору  поставки товарів №119/07/53 , предметом якого сторони визначили порядок  поставки  товарів, приймання та оплати без будь- яких заперечень чи зауважень. Договір  підписано повноважними представниками сторін, а їх підписи  посвідчено прикладенням відтисків  печаток  підприємств.

Відповідно до пп. 3.4.1. „Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”, яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрована в Мін’юсті України 28.04.1999 р. за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб’єктів господарської діяльності. Відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.

Формулюючи  позовні вимоги в позовній заяві   позивач   прийшов до висновку, що при укладанні договору сторони не досягли в належній  формі згоди з усіх істотних умов договору, зокрема щодо способу забезпечення зобовязання у вигляді пені та її розміру. Враховуючи, що заявою від  23.10.2008 року за №245  підстави позовних вимог змінені, господарський суд   приймає до уваги та  досліджує обгрунтованість   позовних вимог, визначених у вказаній заяві: визнання  недійсним з дати укладення  договору  №119/07/53 через те, що   відповідач не мав належно оформленої ліцензії на здійснення такого виду господарської діяльності як «Оптова торгівля насінням», а тому і не мав права укладати спірний правочин.

Спростовуючи  підстави позовних вимог,  відповідач надав до суду   копію ліцензії серії АВ №232158 виданої  Міністерством   аграрної політики України яку видано відповідачу   рішенням   про видачу ліцензії №726 від  01.12.2006 року зі  строком дії з 13.01.2007 року до 13.01.2012 року на вид господарської діяльності  «Оптова торгівля  насінням».

Із матеріалів  справи вбачається, що   позивачем направлявся запит №57 від  28.03.2008 року  Голові  Київської обласної державної адміністрації та Голові Києво- Святошинської районної державної адміністрації про надання  інформації стосовно наявності  чи відсутності у  відповідача спеціального дозволу (ліцензії) для оптової торгівлі насінням технічних та продовольчих культур. Однак,  позивач не  надав до суду  інформації про розгляд вказаного звернення.

Виходячи із суті позовних вимог, господарський суд   вважає визначальним для вирішення спору наявність  підстав для визнання  спірнорго договору недійсним, враховуючи  Розяснення  Вищого Арбітражного Суду України  №02-5/111 від 12.03.1999 року « Про деякі питання практики вирішення  спорів, повязаних з визнанням угод недійсними» з послідуючими змінами і доповненнями,  за приписами яких  угода може бути визнана недійсною з підстав,  передбачених  законом.

Отже, вирішуючи   спори   про   визнання   угод   недійсними, господарський  суд  повинен  встановити  наявність тих обставин, з якими   закон   пов'язує   визнання  угод  недійсними  і  настання відповідних  наслідків,  а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальним  правилом  невиконання  чи  неналежне  виконання угоди не тягне за собою  правових  наслідків  у  вигляді  визнання угоди  недійсною.  У  такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування  інших  передбачених законом  чи  договором  наслідків,  а не визнання угоди недійсною. Угоди,  які  містять  порушення  закону,  не  породжують будь-яких бажаних  сторонами  результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін  та  їх  вини  в  укладенні  протизаконної  угоди.  Правові наслідки  таких  угод  настають лише у вигляді повернення сторін у початковий  стан  або  в  інших  формах, передбачених законом.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є ті умови, які визначені  такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

Згідно зі статтею 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У частині четвертій статті 265 ГК України мова йде про форму закріплення істотних умов поставки. Отже, якщо сторони договору вказали в ньому всі істотні умови поставки,  договір вважаєтьсчя укладеним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У статті 203 ЦК України зазначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, в даній статті мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не форми, тому визнати договір поставки недійсним, на тій підставі, що він не містить вказівки на  спосіб забезпечення зобовязання у вигляді пені та її розміру, не можна.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України зазначає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а  також моральним засадам суспільства ( ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що підставою визнання  недійсним спірного договору є відсутність у продавця ліцензії на здійснення певного виду діяльності, що повністю спростовується наявністю такої у  продавця- відповідача по справі , позов є необгрунтованим і таким, що не підлягає до задоволення.

У відповідності до ст.49 ГПК України судові витрати повністю покладаються на позивача, але не стягуються, оскільки були ним   сплачені при зверненні до суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 203,215 ЦК України та   ст.ст. 33,36,43,44,49,82,83,84,85 Господарського  процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                                 В И Р І Ш И В :

В позові  повністю відмовити.

Рішення господарського  суду  набирає  законної  сили   після  закінчення  десятиденного  строку з дня його прийняття,  а у разі, якщо  у  судовому  засіданні  було  оголошено  лише   вступну   та резолютивну  частини  рішення,  воно  набирає  законної сили після закінчення  десятиденного  строку  з   дня   підписання   рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Головуючий суддя                                                                           Ю.І. Хилько

Суддя                                                                                                Т.В. Макаренко

Суддя                                                                                              Л.В. Деревінська