АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження: №22-ц-790-2569-\2013 Гол. 1 інст. - Шаренко С.Л.

Справа № 2-2018\17288\2012 року доповідач - Ларенок В.І.

Категорія : заборгованість за теплопостачання.

Рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді -Ларенка В.І.

- суддів: -Міненкової Н.О., Костенко Т.М.

при секретарі: - Галушко Т.С., Ленюк Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13.02.2013 року по справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

25.10.2012 року позивач КП «Харківські теплові мережі» звернувся у суд з позовом до відповідача ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 17 673 грн. 64 коп., 3% річних у розмірі 530 грн. 21 коп. та судових витрат, вказуючи, що відповідачу на праві власності належать нежитлові приміщення, що знаходяться в АДРЕСА_1, з централізованою системою опалення. Згідно з актами без договірного споживання від 17.06.2009 року, від 23.11.2009 року, від 19.03.2010 року відповідачу були надані приписи укласти договір з КП «ХТМ» та сплатити вартість безпідставно спожитої теплової енергії. Відповідач не сплачує рахунки за нежитлове приміщення, в результаті чого утворилась зазначена заборгованість. У зв'язку з тим, що приміщення відповідача не обладнано окремим тепловим вводом, позивач не має технічної можливості здійснити їх відключення. Відповідачем як власником нежитлових приміщень на даний час договір купівлі-продажу теплової енергії для опалення вказаного приміщення не укладений. До 13 лютого 2008 року належна відповідачу квартира перебувала в житловому фонді, а тому нарахування здійснювалися по тарифам житлового приміщення (особовий рахунок № НОМЕР_1). Відповідач в період з лютого 2008 року по червень 2011 року сплачував грошові кошти на особовий рахунок № НОМЕР_1, як за житлове приміщення, при цьому категорично відмовився проводити оплату по тарифам нежитлового приміщення на відкритий особовий рахунок НОМЕР_2. Таким чином, на особовому рахунку № НОМЕР_1 утворилась переплата в сумі 10 839 грн. 99 коп., яка без особистого розпорядження власника цих грошей - ОСОБА_6, не може бути зарахована для погашення заборгованості по нежитловому приміщенню. Однак, відповідач з заявою про переведення сплачених коштів на особовий рахунок нежитлового приміщення з особового рахунку НОМЕР_1 до позивача не звертався. 31.01.2013 року на особовий рахунок НОМЕР_2 надійшли грошові кошти у сумі 113 грн. від відповідача з призначенням платежу - оплата за теплову енергію згідно цього позову, що свідчить про визнання відповідачем боргу та часткове його погашення.

Відповідач ОСОБА_6 проти позову заперечував, вказав, що відповідно до договору майнової позики інша особа - ФОП ОСОБА_7 є користувачем нежитлового приміщення. Зазначений офіс ОСОБА_7 використовує за його згодою у своїй підприємницької діяльності, у зв'язку з чим має потребу у його опаленні у період опалювального сезону. Відповідно до Господарського кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», Правил користування тепловою енергією ФОП ОСОБА_7 має право на користування тепловою енергією для цілей підприємницької діяльності. Вважає, що позивач повинен укласти договір на постачання теплової енергії не з ним, а з ФОП ОСОБА_7. Оскільки він не може знайти спільної мови з позивачем щодо умов укладання договору на взаємно зрозумілих і справедливих умовах, він вважає існуючим договір, якій був укладений між ним і позивачем про умови оплати житлового приміщення. Він продовжує сплачувати по ньому суми за наданими позивачем квитанціями. Сам позивач присилав йому квитанції, згідно яких він сплатив за 2008 рік 3 600 грн., за 2009 рік 3 518 грн., за 2010 рік 3 634 грн.. Крім того вказує на те, що за період з лютого 2008 року по листопад 2009 року в задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено, оскільки позивачем пропущено трьох літній строк для подачі позовної заяви.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.02.2013 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача 17 673 грн. 64 коп. суму заборгованості за період з лютого 2008 року по грудень 2010 року, 530 грн. 21 коп. - 3% річних та судові витрати в сумі 214 грн. 60 коп..

В апеляційний скарзі відповідач ОСОБА_6 та його представник просять рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Наводять ті ж доводи, що і в суді першої інстанції. Крім того посилаються на те, що сума в 17 787 грн. є необґрунтованою. Сам позивач спростовує дану суму позову і надав суду доказ про обсяг поточної заборгованості тільки на суму 10 865 грн. (а.с. 43-44). Позивач стверджує про начебто безпідставність отримання послуг, оскільки між сторонами діяв впродовж 2008-травень 2011 року типовий договір про надання послуг з централізованого опалення. На виконання умов даного договору відповідач отримував від позивача рахунки позивача, виставлені відповідачу (а.с. 76-83), по яким відповідачем надані належні квитанції про оплату за 2008-2010 р.р.. Всього фактично сплачено 10 865 грн., отже висновок позивача про наявність боргу на цю суму не відповідає дійсності. Підставою для сплати були отримані від позивача письмові рахунки, отже це була пропозиція здійснити оплату за теплопостачання. Зазначені пропозиції відповідач належно прийняв, отже мало місце прийняття виконання зобов'язання згідно норм ст.ст. 526,527 ЦК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_6 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованості за послуги теплопостачання , суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_6 повинен сплатити заборгованість за період з лютого 2008 року до 31 грудня 2010 року в сумі 17 673 грн. 64 коп. і підстав для застосування строку позовної давності немає.

Судова колегія вважає, що дані висновки зроблені на неповно з'ясуванних обставинах, що мають значення для справи, оскільки вони зроблені всупереч наданим доказам.

Як встановив суд першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, відповідачу ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 і на підставі договору він був користувачем послуг централізованого опалення. На підставі умов договору відповідач отримував від позивача КП «Харківські теплові мережі» рахунки і сплачував послуги з централізованого опалення.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2008 року вказана квартира була визнана нежитловим приміщенням і ОСОБА_6 продовжував користуватися послугами теплопостачання, однак договір на купівлю-продажу теплої енергії в гарячій воді (як це передбачене Законом України «Про теплопостачання») укладений не був. ОСОБА_6 продовжував сплачувати послуги централізованого теплопостачання як за житлове приміщення, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

У відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Згідно до ст.ст. 256, 257, ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність це строк у межах якої сторона може звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз'яснено в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом позивач звернувся у суд 25.10.2012 року. Відповідач в судовому засіданні просив суд застосувати строки позовної давності, а представник позивача не просив поновити строки позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за період до 1.11.2009 року, тобто за три роки до звернення з позовом до суду, не підлягають задоволенню у зв'язку з закінченням строків позовної давності. Строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини.

Суд першої інстанції на це уваги не звернув та й прийшов до неправильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по нежитловому приміщенню з лютого 2008 року.

З розрахунку, наданому позивачем, з яким погодився відповідач та його представник в апеляційному суді, вбачається, що вартість спожитої відповідачем теплової енергії за нежитлове приміщення за період з листопада 2009 року по грудень 2010 року ( в межах строку позовної давності) складає 10 864 грн. 46 коп. і за цей період часу відповідачем сплачено позивачу по квитанціям 4 868 грн. 39 коп. як за житлове приміщення . Крім того в період розгляду справи відповідач сплатив позивачу 113 грн. в рахунок заборгованості. А тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за мінусом сплачених сум, тобто у розмірі 5 883 грн. 07 коп. та 176 грн. 49 коп. 3% річних і судові витрати у розмірі 214 грн. 60 коп. .

Посилання відповідача на те, що вказане нежитлове приміщення знаходиться в оренді у ОСОБА_7, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, тому що власником цього нежитлового приміщення є відповідач ОСОБА_6

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п.1 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 316, 319 ЦПК України, судова колегія

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Змінити рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2013 року, зменшивши розмір стягнення з ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» суму заборгованості до 5 883 грн. 07 коп., суму 3% річних до 176 грн. 49 коп.

В інший частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: