Україна
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 серпня 2013 р. Справа №805/11290/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10:53
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі судового засідання Небраті Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2, довіреність від 14.08.13) до Управління Пенсійного фонду України у м. Селидове Донецької області (представник до судового засідання не з'явився) про:
- визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф-194У від 03.05.2013 року;
- зобов'язання припинити нарахування єдиного соціального внеску позивачу, як особі, що перебуває на пенсії за віком і пенсійний вік для якої було зменшено, будучи фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у м. Селидове Донецької області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф-194У від 03.05.2013 року, а також зобов'язання припинити нарахування єдиного соціального внеску позивачу, як особі, що перебуває на пенсії за віком і пенсійний вік для якої було зменшено, будучи фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на норми статей 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зокрема зазначає, що дії відповідача щодо прийняття оскаржуваної вимоги є незаконними, враховуючи той факт, що відповідно до чинного законодавства він звільняється від сплати єдиного внеску, оскільки перебуває на пенсії за віком та є фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування (а.с.а.с.3-6).
Разом з позовною заявою, позивачем подано заяву про поновлення строку для звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, обґрунтовану перебуванням позивача на лікарняному (а.с.12).
Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
За правилами статті 103 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку на звернення позивача з досліджуваною позовною заявою до адміністративного суду почався 29.05.2013 року, після отримання відповіді відповідача від 28.05.2013 року №2595/02 за результатом розгляду заперечення позивача на оскаржувану вимогу (а.с.а.с.7-8) та відповідно сплив 29.06.2013 року. Судом встановлено, що оскільки позов було подано позивачем лише 01.08.2013 року (а.с.3), встановлений законом строк на звернення особи до адміністративного суду було пропущено.
Частиною 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї документів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
При цьому, зазначена норма не містить встановленого переліку випадків, які можуть бути визнані поважними під час вирішення судом питання поновлення строків, у зв'язку з чим, суд фактично наділено правом оцінювати обставини пропуску позивачем процесуального строку на власний розсуд, керуючись внутрішнім переконанням.
Враховуючи приписи вказаної процесуальної норми, суд задовольняє заяву позивача про відновлення строку звернення до адміністративного суду (а.с.12), оскільки вважає наведені ним причини пропуску процесуального строку поважними.
Суд зазначає, що вирішуючи питання відновлення строку для звернення з адміністративним позовом, суд виходить з того, що сам по собі інститут позовної давності має своєю метою, перш за все, полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність і тим самим сприяє встановленню судом істини. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин. Поряд з тим, право особи на судовий захист гарантується Конституцією України, а тому має більш пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, вирішення судом питання надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.
Таким чином, на переконання суду, наслідки пропуску строку позовної давності в адміністративному процесі, підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.
Відповідно до частини 1 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений.
За таких обставин суд вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду з досліджуваною позовною заявою та розглянути спір по суті.
12.08.2013 року Управлінням через канцелярію суду було надано письмові заперечення на адміністративний позов, які останнє обґрунтувало тим, що право на отримання пільг щодо звільнення від обов'язкової сплати єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду України, здійснюючи діяльність на спрощеній системі оподаткування, виникає лише по досягненню пенсійного віку (60 років), визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.а.с.22-23).
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги, заявлені у позовній заяві, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач правом участі свого представника у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
В силу частини 2 статті 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Суд перебував у нарадчій кімнаті 15.08.13 року з 10:47 до 10:53 години.
Вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.2 ст.2 КАС України).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №384/2011 від 6 квітня 2011 року, позивач є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Таким чином, Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в спірних правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього статтею 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Положенням про Пенсійний фонд України.
Стаття 7 названого Положення визначає, що Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
До основних завдань Пенсійного фонду України, згідно пункту 3 цього Положення, належить: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою.
В свою чергу, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Перелік осіб які є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування визначено статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Поряд з тим, з 06.08.2011 року набрала чинності частина четверта цієї норми якою встановлено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Загальний порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування здійснюється відповідно до підпунктів 298.1.2 - 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України.
Зокрема, підпункт 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України визначає, що для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.
Зареєстровані в установленому порядку фізичні особи - підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулась державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку (п.п.298.1.1 п.298.1 ст.298 ПК України).
Правовий аналіз частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зумовлює висновок суду, що підставою для звільнення позивача від сплати єдиного внеску необхідна наявність у нього таких двох чинників, як здійснення ним підприємницької діяльності та обрання спрощеної системи оподаткування в порядку передбаченому чинним законодавством.
Між тим, адміністративним судом встановлено, що позивач з 20 червня 2003 року взятий на облік в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, отримує пенсію за віком за списком №1 (при повному пільговому стажі) згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.9) та відповідно до пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 від 28.08.2003 року перебуває на пенсії за віком (а.с.37).
Водночас, як свідчать матеріали справи, позивач 15.05.2008 року зареєстрований як фізична особа - підприємець (а.с.10) та з 28 грудня 2010 року є платником єдиного податку (а.с.11).
Приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 у відповідності до статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивач, як пенсіонер за віком, не є платником єдиного внеску.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що положення ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не поширюються на позивача, оскільки він не є пенсіонером за віком в розумінні ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з тих підстав, що означена норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску пенсіонерів за віком.
Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсіонер це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію. Отже, в зв'язку з тим, що позивач отримує пенсію за віком, а ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», адміністративний суд дійшов висновку, що з серпня 2011 року позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок.
Дослідженням наданих відповідачем у запереченнях на адміністративний позов розрахунків заборгованості з єдиного внеску вбачається, що борг у сумі 8'654,20 грн. нараховано позивачу за 2011 рік, 2012 рік та січень 2013 року (а.с.а.с.23, 30). Тобто, Управлінням відбувається нарахування єдиного внеску і після набрання чинності положенням частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що в свою чергу порушує право заявника на звільнення від сплати означеного збору.
Частиною другою статті 19 Конституції України унормовано, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Між тим, приймаючи до уваги, що право на звільнення від сплати єдиного внеску у позивача виникло лише у серпні 2011 року, нарахування відповідачем суми недоїмки за період з січня по липень 2011 року включно у сумі 1'985,54 грн., з урахуванням наявної у платника станом на 01 січня 2011 року переплати у розмірі 326,53 грн. (2'312,07 грн. - 326,53 грн., де, 2'312,07 грн. - загальна сума єдиного внеску нарахована з січня по липень 2011 року), є правомірним.
Відтак, за результатами аналізу всіх наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача №Ф-194У від 03.05.2013 року про сплату недоїмки на суму 6'668,66 грн. (8'654,20 - 1'985,54) та зобов'язання припинити нарахування єдиного соціального внеску позивачу, як особі, що перебуває на пенсії за віком та є фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування є обґрунтованими, а тому в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу за рахунок державного бюджету в розмірі 2000 грн. (а.с.31), адміністративний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом (ч.1 ст.90 КАС України).
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч.3 ст.90 КАС України).
Так, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами адміністративних справ встановлено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», статтею першою якого унормовано, що розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено рішення, суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Тобто, фактичні витрати робочого часу адвоката або іншого фахівця у галузі права на здійснення інтересів позивача у суді, а саме витрати ними певної кількості годин, є підставою для розрахунку компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
В світлі частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, тягар доведення перед судом наявності або відсутності обставин на яких ґрунтуються певні вимоги, покладається безпосередньо на сторони судового процесу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із приписів ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86 КАС України).
Так, загальний порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі - Положення).
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів (п.2.1 Положення).
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення (п.2.2 Положення).
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п.2.4 Положення).
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (п.2.5 Положення).
Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм (п.2.7 Положення).
Вільні рядки в первинних документах підлягають обов'язковому прокреслюванню (п.2.11 Положення).
Пунктом 2.18 Положення закріплено, що усі документи, що додаються до прибуткових та видаткових касових ордерів, а також документи, що стали підставою для нарахування заробітної плати та інших подібних виплат, підлягають обов'язковому погашенню штампом або ручним надписом "Одержано" або "Сплачено" із зазначенням дати (числа, місяця, року).
Додаткові вимоги до порядку створення первинних документів про касові і банківські операції передбачаються іншими нормативно-правовими актами (п.2.8 Положення).
За визначенням пункту 1.2 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 (далі - Порядок), касовий ордер це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником (п.3.3 Порядку).
За правилами пункту 3.11 Порядку, прибуткові касові ордери до передавання в касу реєструються у журналі реєстрації прибуткових касових документів (додаток 4).
В свою чергу дослідження змісту затвердженої означеним Порядком форми Журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, надає підстави стверджувати, що відображення у журналі номера та дати прибуткового касового ордеру є необхідним для ідентифікації певної господарської операції проведеної за відповідним первинним документом.
Наразі наданий позивачем прибутковий касовий ордер (а.с.31) не може бути прийнятий адміністративним судом в якості належного доказу по справі, оскільки не відповідає вищевказаним вимогам чинного законодавства, зокрема не містить ані номеру, ані дати його складання, що серед іншого також позбавляє можливості напевно встановити належність наявної в матеріалах справи квитанції до прибуткового касового ордеру (а.с.50).
Враховуючи те, що витрати на правову допомогу можуть бути відшкодовані виключно у випадку підтвердження стороною належними доказами їх понесення, а також те, що з наявних у матеріалах справи документів, як то копії договору про надання адвокатських послуг від 01.08.2013 року (а.с.а.с.15-16), ордеру серії ДН №000,37637 на надання правової допомоги (а.с.14), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2012 від 04.11.2005 року (а.с.33), витягу з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.34), акту приймання-передачі наданих послуг від 12.08.2013 року (а.с.51) та квитанції до прибуткового касового ордеру (а.с.50) не вбачається можливим достеменно встановити обсяг наданих робіт, кількість робочих днів та годин, суд вважає заявлені позивачем вимоги про компенсацію витрат на правову допомогу у сумі 2000 грн., такими, що не підлягають задоволенню, з підстав недоведеності останнім факту відповідності заявленої до стягнення суми законодавчо встановленому граничному розміру таких витрат.
Окрім того, суд звертає увагу на той факт, що згідно виданої позивачем своєму представнику довіреності від 14.08.2013 року, останній здійснює представництво інтересів на безоплатній основі, що відповідно до положень частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України також спростовує твердження заявника про понесенні ним витрати на правову допомогу та вказує на відсутність у довірителя права на відшкодування означених судових витрат.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2-15, 17-18, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Частково задовольнити позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, визнавши протиправною та скасувавши вимогу №Ф-194У від 03.05.2013 року в частині недоїмки на суму 6'668,66 грн. (шість тисяч шістсот шістдесят вісім гривень шістдесят шість копійок).
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області припинити нарахування єдиного соціального внеску ОСОБА_1, як особі, що перебуває на пенсії за віком і пенсійний вік для якої було зменшено, будучи фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 15 серпня 2013 року в присутності представника позивача.
Повний текст постанови складений 16 серпня 2013 року.
Постанова може бути оскаржена через Донецький окружний адміністративний суд в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Мєзєнцев Є.І.