ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2013 року Справа № 921/186/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Палія В.В.

за участю представників: позивача - Станішевського І.С.,

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Тернопільської області від 17 квітня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 червня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" про стягнення 41805521,34 грн. заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача про стягнення 41805521,34 грн. заборгованості, з яких 37458325,87 грн. сума основного боргу за поставлений природний газ, 231565,28 грн. інфляційних, 3130304,42 грн. пені, 985298,76 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 17 квітня 2013 року (суддя Андрушків Г.З.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 198248,46 грн., інфляційні втрати в сумі 231565,28 грн., 985298,76 грн. 3% річних, судовий збір. В решті частині позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 червня 2013 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення 2932055,96 грн. пені, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 2932055,96 грн. пені.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 вересня 2011 року між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу природного газу №14/2197/11, згідно умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 4 кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти від продавця та оплатити природний газ на умовах даного договору.

На виконання умов укладеного договору позивач протягом жовтня-грудня 2011 року та січня-лютого 2012 року передав у власність покупця (відповідача) природний газ на загальну суму 53321051,30 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу (а.с.20-30).

Як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій, на час звернення позивача з даним позовом до суду покупець (відповідач) свої зобов'язання по оплаті отриманого природного газу виконав повністю, сплативши заборгованість за використаний ним природний газ в сумі 37458352,87 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно відмовив позивачеві в частині стягнення з відповідача 37458325,87 грн. суми основного боргу.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 231565,28 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 985298,76 грн.

У відповідності до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі п.7.2 укладеного договору поставки природного газу, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору щодо порядку проведення розрахунків, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки відповідачем, з посиланням на ч.3 ст.267 ЦК України було зазначено про необгрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої позивачем за період з 14.11.2011 року по 13.02.2012 року, річний строк для стягнення якої сплив, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про відмову позивачеві в позові в частині стягненні пені в сумі 339144,70 грн.

Таким чином, решта сума пені становить 2791159,72 грн.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, стягнув з відповідача на користь позивача 198248,46 грн. пені, відмовивши позивачеві в решті частині стягнення суми пені.

Проте, з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій погодитись не можна, враховуючи наступне.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.1, 2, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Рішення судів попередніх інстанцій за своїм змістом цим вимогам не відповідають.

Так, в порушення зазначених вимог щодо змісту судового рішення та вимог ст.84 ГПК України, господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення в даній справі, не зазначив будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені до 198248,46 грн. та не виклав доводи, на підставі яких відхилив докази відповідача.

Зазначення в мотивувальній частині рішення в обґрунтування висновків про погашення заборгованості відповідача перед позивачем, а також про те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків в результаті несвоєчасного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, визнати законним і обґрунтованим не можна.

Перевіряючи законність прийнятого місцевим господарським судом рішення, апеляційна інстанція на зазначені порушення уваги не звернула та в процесі розгляду справи по суті спору не усунула.

За вказаних обставин суд вважає, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягають скасуванню в частині відмови в позові в частині стягнення 2 592 911,26 грн. пені.

При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене, більш повно та всебічно з'ясувати обставини справи в цій частині, зібраним доказам дати правову оцінку та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Тернопільської області від 17 квітня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 червня 2013 року скасувати в частині відмови в позові щодо стягнення 2 592 911,26 грн. пені, частково задовольнивши касаційну скаргу.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області в іншому складі суду.

В решті частині рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

В.В. Палій