Справа № 188/1055/13-ц
Провадження № 2/188/473/2013
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2013 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Місюра К.В.
при секретарі: Хандрига Л.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 (с. Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області)
до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (м. Павлоград Дніпропетровської області)
про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності в сумі 8 000, 00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 (с. Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області) звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (м. Павлоград Дніпропетровської області) моральну шкоду, спричинену втратою професійної працездатності в сумі 8 000, 00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 23.01.1981р. в різний час позивач працював на підприємстві ДХК «Павлоградвугілля», яку було реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля». В зв'язку з небезпечними умовами праці, низьким рівнем техніки безпеки, із впливом комплексу виробничих шкідливостей (недосконалість технології, механізмів, неефективністю роботи систем вентиляції, засобів індивідуального захисту) на підприємстві вугільної промисловості позивач отримав професійне захворювання. Йому було встановлено діагноз - хронічний пиловий бронхіт в стадії загострення, емфізема легень першої-другої ст. Вищенаведені захворювання позивачем отримані в результаті трудових відносин з відповідачем. Відповідно до довідки МСЕК від 17.01.1997р. позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності в зв'язку з нещасним випадком 21.04.1989р., встановлено третю групу інвалідності, рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування. Позивач зазначає, що внаслідок професійного захворювання йому завдано моральну шкоду, яка виражається в тому, що він втратив професійну працездатність, став інвалідом, змушений постійно лікуватись, полегшення настає ненадовго, важко дихати, витрачає багато коштів на лікування, що становить його родину у важке матеріальне становище. Через це порушився сон, з'явилась нервовість, через хворобу змінився звичайний спосіб життя, позивач втратив можливість вести звичний для себе та загалом для всього суспільства стиль життя. Всі ці обставини причиняють йому моральну шкоду, яка, як він вважає, повинна бути стягнена з відповідача на його користь у розмірі 8 000, 00 грн.
В судове засідання позивач не з'явився, подав заяву, відповідно до якої просить розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу без його участі. Представник відповідача надав до суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду, відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України. Відповідач зазначає, що позивач не надав жодних доказів наявності у нього моральної шкоди. Крім того, відповідач посилається на те, що укладаючи трудовий договір з позивачем, йому було роз'яснено його права і обов'язки, про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, при цьому позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці з підвищеною небезпекою. Відповідач не приховував від позивача важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, а тому, як вважає відповідач, протиправних дій відносно позивача не вчиняв і не може нести відповідальність у вигляді відшкодування моральної шкоди за цієї підстави. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів про хворобу, пов'язану зі стресом, якого він зазнав в результаті трудового каліцтва, професійного захворювання чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви свого стану. Відповідач наголошує на тому, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань позивачу сплачено одноразову допомогу та призначено щомісячні грошові виплати в зв'язку зі стійкою втратою професійної працездатності, згідно довідки МСЕК. Відшкодування моральної шкоди (за її наявності) також було покладено на обов'язки Фонду. Задоволення позову за рахунок Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» буде суперечити вимогам Конституції України, Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також нормам Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач з 23.01.1981р. в різний час позивач працював на підприємстві ДХК «Павлоградвугілля», яку було реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля».
22.04.1989р. складено акт про нещасний випадок, що стався 21.04.1989 року з ОСОБА_1 на шахті «Дніпровська» (а.с. 6-7).
Первинним висновком МСЕК від 24.11.1993 року позивачеві було встановлено 10% стійкої втрати професійної працездатності в зв'язку з виробничою травмою (а.с. 31).
Повторним висновком МСЕК від 14.11.1994р. позивачу встановлено 25% стійкої втрати професійної працездатності в зв'язку з нещасним випадком, що стався 21.04.1993р. (а.с. 8).
В подальшому висновком МСЕК від 1997р. позивачу встановлено 60% стійкої втрати професійної працездатності в зв'язку з нещасним випадком 21.04.1989р., третя група інвалідності (а.с. 9).
Виходячи з наведеного, не викликає сумніву та є таким, що доведений, факт того, що причиною професійного захворювання позивача стали наявні шкідливі умови праці на виробництві відповідача.
Отже суд вважає, що наявність моральної шкоди у позивача, у зв'язку з отриманням професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків і у зв'язку з встановленою йому 60% стійкою втратою працездатності, втратою можливості працювати за станом здоров'я на попередній роботі, не підлягає сумніву.
Вищевказані обставини свідчать про спричинення позивачеві моральних страждань та душевних хвилювань через те, що вказані обставини привели до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, потребують від нього додаткових зусиль для влаштування подальшого життя.
На час виникнення правовідносин підстави відшкодування моральної шкоди визначались п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженими ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993р. № 472.
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України в редакції на час встановлення стійкої втрати працездатності працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим за положеннями ст. 83 ЦК УРСР, яка діяла на той час, позовна давність не розповсюджується на вимоги щодо порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Крім того, за положеннями п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України (2004 року) позовна давність також не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Таким чином, строки позовної давності не можуть застосовуватись до вимог про відшкодування моральної шкоди, спричиненої пошкодженням здоров'я, як вимог щодо порушення особистих немайнових прав.
Отже, згідно вимог п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженими ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Розмір мінімальної заробітної плати на момент первинного висновку МСЕК становив 60000 крб., відповідно до Постанови Верховної Ради України № 3653-XII від 25.11.1993 року.
Українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000 карбованців на 1 гривню (ст. 3 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 року).
Таким чином, на відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути 120, 00 грн. (0,6 гривень х 200 = 120 гривень), що складає максимальний розмір відповідно до п. 11 Правил.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позову у повному обсязі та стягнення іншої грошової суми на відшкодування моральної шкоди, в зв'язку з чим суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 120, 00 грн.
Крім того, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо відсутності доказів про спричинення моральної шкоди позивачу, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 6, ст. 13 Закону України «Про охорону праці» обов'язок створити безпечні умови праці покладено на роботодавця.
До того ж не може бути підставою для відмови у задоволенні позову відсутність висновку МСЕК про встановлення факту спричинення моральної шкоди позивачу, оскільки відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України суд може самостійно визначати наявність чи відсутність факту спричинення моральної шкоди, а також визначати розмір відшкодування.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 58-60, 79, 88, 212, 213-215, 218, 223 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Леніна, 76, ідентифікаційний код 00178353) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 120 (сто двадцять) грн. 00 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Леніна, 76, ідентифікаційний код 00178353) на користь держави судовий збір в сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя К. В. Місюра