АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження 22-ц/744/7655/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Березюк В.В.

Справа № 427/5600/13-ц Доповідач - Петренко І.О.

Категорія - 30

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.

при секретарі - Філіпповій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційними скаргами ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» про визнання звільнення незаконним, зобов'язання змінити формулювання причин звільнення та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Сервіс- Агроцентр» та просив ухвалити рішення, яким зобов»язати відповідача видати йому належно оформлену трудову книжку , змінити дату звільнення на день , що відповідає даті фактичної видачі трудової книжки , зобов»язати змінити формулювання звільнення з втрати довіри на угоду сторін ,стягнути з відповідача недовиплачену заробітну плату та відпускні , стягнути з відповідача заробітну плату за час змушеного прогулу та на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі трьохмісячної заробітної плати , стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що з 20 липня 2010 року він працював у Дніпропетровському представництві Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» на посаді менеджера з продажів. 13 квітня 2012 року він написав заяву про надання йому чергової відпустки і 14 квітня 2012 року, вважаючи, що вже у відпустці , виїхав за кордон. Перебуваючи за кордоном, він отримав електронного листа, в якому зазначалося, що наказом від 17 квітня 2012 року № 22-к його було звільнено на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України - тобто внаслідок вчинення винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

31 травня 2012 року він, повернувшись з-за кордону, дізнався про те, що його заяву про відпустку підписано не було, а звільнили його через конфлікт між ТОВ «Сервіс-Агроцентр» та іншою юридичною особою, у виникненні якого звинуватили його. Про будь-які службові розслідування його не повідомляли, доказів його вини надано не було, крім того йому було відмовлено у видачі трудової книжки та запропоновано отримати її у м.Києві, хоча на роботу його було прийнято у м. Дніпропетровську. Трудову книжку позивачем було отримано лише 03 липня 2012 року.

ТОВ «Сервіс-Агроцентр» звернулось до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 матеріальну у розмірі 50 000 грн. та на відшкодування моральної шкоди 500000 грн., яка заподіяна ТОВ «Сервіс-Агроцентр» не правомірними діями ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21 лютого 2012 року між ТОВ «Сервіс-Агроцентр» та ТОВ «Порцелак-Агро» було укладено договір поставки насіння гібриду соняшнику «НК Бріо». ТОВ «Сервіс-Агроцентр» не є виробником зазначеного насіння, а закуповує його у ТОВ «Сингента», як офіційний дистриб'ютор.

12 квітня 2012 року на адресу ТОВ «Сервіс-Агроцентр» надійшов лист від ТОВ «Сингента», яким останнє повідомило про надходження на їх адресу інформації від ФГ «Агрофірма «Віктор» про реалізацію на території Дніпропетровської області працівником ТОВ «Сервіс-Агроцентр» ОСОБА_1 насіння сумнівної якості в упаковці під брендами товарів «Сингента», що кваліфікується, як неправомірне використання та порушення прав інтелектуальної власності.

ТОВ «Сингента» на час з'ясування обставин щодо причетності працівника ТОВ «Сервіс-Агроцентр» ОСОБА_1 до ситуації, яка виникла, призупинило поставку товарів ТОВ «Сервіс-Агроцентр», внаслідок чого, останнє в свою чергу не виконало зобов'язання перед ТОВ «Порцелак-Агро» за договором поставки продукції для сільгоспвиробництва, яке пред'явило претензію на 50 000 гривень. Враховуючи той факт, що ТОВ «Сервіс-Агроцентр» є добросовісним контрагентом, вимоги зазначеної претензії були виконані в повному обсязі.

Вважаючи, що саме через неправомірні дії ОСОБА_1, ТОВ «Сервіс-Агроцентр» вимушено було сплатити вказану суму претензії, просили стягнути з відповідача за зустрічним позовом вище зазначені кошти.

13 вересня 2012 року позивач уточнив свої позовні вимоги і просив ухвалити рішення , яким визнати його звільнення за п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України незаконним ; зобов»язати відповідача змінити формулювання причин звільнення з п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України на п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України ; зобов»язати відповідача обчислити та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу із дня винесе6ння наказу про звільнення - 17 квітня 2012 року по день набрання законної сили рішенням суду.

28 листопада 2012 року позивач звернувся до суду з заявою , в якій просив залишити без розгляду його вимоги за первісним позовом про видачу йому трудової книжки , зобов»язання змінити дату звільнення , зобов»язання виплатити заробітну плату на час звільнення та в частині стягнення моральної шкоди ( ар. сп. 82) , яка була задоволена ухвалою суду від 22 січня 2013 року ( ар. сп. 83).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України незаконним. Зобов'язано ТОВ «Сервіс-Агроцентр» обчислити та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня винесення наказу про звільнення - 17 квітня 2012 року по день набрання законної сили рішенням суду. В іншій частині позову відмовлено.

В задоволенні позову ТОВ «Сервіс-Агроцентр» відмовлено.

Додатковим рішенням того ж суду від 20 травня 2013 року з ТОВ «Сервіс- Агро центр» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня винесення наказу про звільнення - 17 квітня 2012 року по день винесення судового рішення в сумі 75379,32 грн. ( 6852,67 х 11 місяців). Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітної плати , але не більше ніж за один місяць.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити в частині відмови в задоволенні частини його позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ТОВ «Сервіс-Агроцентр» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх зустрічні позовні вимоги, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що рішення суду незаконне та необгрунтоване.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи позивач з 20 липня 2010 року по 17 квітня 2012 року працював у Дніпропетровському представництві Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» на посаді менеджера з продажів ( ар. сп. 16-21).

13 квітня 2012 року ОСОБА_1 написав заяву про надання йому чергової відпустки , але не отримавши наказу відповідача , 14 квітня 2012 року, вважаючи, що вже у відпустці , виїхав за кордон. Дані обставини сторонами не заперечувалися.

Під час перебування за кордоном в період з 14 квітня 2012 року по 31 травня 2012 року, ОСОБА_1 отримав електронного листа, в якому він повідомлявся відповідачем про те , що наказом від 17 квітня 2012 року № 22-к його було звільнено за підставами передбаченими п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України ( ар. сп. 5). Трудову книжку ОСОБА_1 отримав 3 липня 2012 року( ар. сп. 25).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачено , що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника , який безпосередньо обслуговує грошові ,товарні або культурні цінності , якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Як роз»яснено в абзаці 2 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року з наступними доповненнями та змінами , звільнення з підстав втрати довіри ( п. 2 ст. 41) суд може визнати обґрунтованим , якщо працівник , який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності ( зайнятий їх прийманням ,зберіганням , транспортуванням , розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії , які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати довіри.

За змістом цієї норми матеріальними цінностями є цінності , що прийняті на зберігання , зберігаються на складі , відпускаються зі складу , з торгового залу , іншого сховища.

З огляду на викладене та розуміння безпосереднього обслуговування грошових та товарних цінностей ,можна дійти висновку ,що основне коло працівників , які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності ,- це особи , які одержують їх під звіт.

Оскільки відповідачем за основним позовом судам першої та апеляційної інстанції не було надано доказів того , що ОСОБА_1 отримував у останнього які-небудь цінності чи товар під звіт та вчинив дії , які ким-небудь з компетентних органів визнані винними , колегія суддів вважає , що висновок суду першої інстанції про те , що звільнення позивача за п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України являється незаконним , є правильним.

Однак , не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зміни формулювання причин звільнення з п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України на п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Так , позивач , не бажаючи свого поновлення на роботі у відповідача сам просив про таку зміну формулювання причин звільнення в уточненій позовній заяві ( ар. сп. 13-15) , де пояснював , що по суті самовільно залишив роботу 14 квітня 2012 року , не вийшовши на роботу , таким чином , вчинив прогул , за який його і повинно бути звільнено. Таку ж позицію позивач і його представник виклали в апеляційній скарзі та в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Окрім того , після визнання судом звільнення не законним позивач повинен бути чи поновленим на роботі , чи звільненим за іншими підставами.

Тому колегія суддів вважає за необхідне , частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення їх.

Вивчаючи питання щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу - 17 квітня 2012 року та по дату ухвалення рішення суду - 18 березня 2012 року , яке було визначено у додатковому рішенні суду першої інстанції , колегія суддів вважає , що в задоволенні даної частини вимог слід відмовити , задовольнивши частково апеляційну скаргу відповідача та скасувавши частково рішення суду першої інстанції та його додаткове рішення , і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог з наступних підстав.

Так , законодавством визначено поняття вимушеного прогулу як час , протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Оскільки позивач стверджує , що він з 14 квітня 2012 року здійснив прогул , за який він повинен бути звільнений з роботи , провини відповідача у його звільненні не вбачається.

Посилання позивача в уточненій позовній заяві ( ар. сп. 13-15) на положення другого речення ч. 3 ст. 235 КЗпП України визнати обґрунтованими не можна , оскільки застосування її можливе лише у разі , якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало би працевлаштуванню працівника , доказів про що судам першої та апеляційної інстанції позивачем надано не було.

Окрім того , у відповідності до положень ч.1ст. 131 ЦПК України сторони зобов»язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі , а якщо попереднє судове засідання не проводиться ,- до початку розгляду справи по суті . Належність та допустимість доказів визначена ст.ст. 58,59 ЦПК України. Як же вбачається з матеріалів справи довідка про розмір заробітної плати позивача була подана представником позивача вже після ухвалення рішення суду , а саме перед ухваленням судом додаткового рішення ( ар. сп. 112,113).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості решти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» , що стосуються відмови в задоволенні зустрічного позову, колегія суддів вважає , що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку і в цій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Так , в зустрічній позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» посилалось на положення ст.ст. 130 , п. 3 ч.1 ст.134 КЗпП України , що передбачають матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди , заподіяної з вини працівника , спричиненої підприємству , установі , організації , у випадках , коли шкоду спричинено діями працівника , які мають ознаки діянь , переслідуваних у кримінальному порядку. Однак , як роз»яснено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про відшкодування шкоди , заподіяної підприємствам , установам , організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року з наступними змінами та доповненнями для застосування вище вказаних положень п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України судам повинні бути надані докази , які підтверджують , що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства. Позивачем за зустрічним позовом даних про те , що ОСОБА_1 був притягнутий до кримінальної відповідальності за які-небудь вчинки , що спричинили матеріальну та моральну шкоду підприємству надані суду першої інстанції чи суду апеляційної інстанції не були , а тому в цій частині рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову слід залишити без змін , оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна із сторін по справі зобов"язана надавати докази в підтвердження своїх вимог та заперечень на позовні вимоги, а у відповідності до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданим відповідно до положень ЦПК України , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі .

Керуючись ст.ст. 303,307, п. 3,4 ч.1 ст. 309,313,314,316 ЦПК України , колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» - задовольнити частково

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2013 року скасувати частково , додаткове рішення того ж суду від 20 травня 2013 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» про зобов'язання змінити формулювання причин звільнення - задовольнити.

Зобов»язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України на п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України , видавши про це наказ та внести в трудову книжку ОСОБА_1 відповідний запис.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов»язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу - відмовити.

В решті - рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення , однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів .

Судді