КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа№ 48/515

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Зубець Л.П.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Шалівського В.О.

за участю представників

від позивача: Півень Д.О. - дов. від 05.12.2012 року № 91/2012/12/05-1

від відповідача: Титаренко О.Є. - дов. від 14.06.2013 року № 110/005-916

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-сервіс" на рішення господарського суду м. Києва від 20.05.2013 року

у справі № 48/515 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Київенерго" (м. Київ)

до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-сервіс" (м. Київ)

про стягнення 56 047 грн. 91 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулася Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго" (перейменовано в Публічне акціонерне товариство „Київенерго") з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-сервіс" про стягнення суми основного боргу 46 560 грн. 68 коп., інфляційної складової боргу сумою 7 458 грн. 33 коп., 3% річних сумою 2 028 грн. 90 коп., всього 56 047 грн. 91 коп.

Рішенням від 20.05.2013 року господарський суд позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з КП „Житло-Сервіс" на користь основний борг у розмірі 45 619 грн. 27 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 5 386 грн. 46 коп., 3% річних у розмірі 2 028 грн. 90 коп., державне мито у розмірі 539 грн. 74 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 227 грн. 27 коп. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 941 грн. 41 коп. припинив на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В іншій частині в задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду КП „Житло-сервіс" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду м. Києва від 20.05.2013 року по справі № 48/515 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2013 року апеляційна скарга відповідача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 48/515 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 року склад судової колегії змінювався.

В судовому засіданні 12.08.2013 року представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечувала.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 14.10.2002 року між Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго" (постачальник) та Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-сервіс" (споживач) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 7560501.

Ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначає, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до п.п. 2.2.1 договору позивач зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Відповідач, в свою чергу, відповідно до п. 2.3.1 договору зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами зазначеними у додатку 2.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.09.2008 року по 01.10.2010 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії на суму 221 686 грн. 47 коп., проте, відповідач за поставлену енергію розрахувався частково на суму 173 828 грн. 08 коп. (крім того переплата у розмірі 1 297 грн. 71 коп.), у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 46 560 грн. 68 коп., що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи та розрахунком позивача.

Разом з тим позивачем було подано місцевому господарському суду новий розрахунок боргу, з якого вбачається, що відповідачем було додатково погашено частину боргу в сумі 941 грн. 41 коп., а тому провадження у справі підлягає припиненню в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, станом на день звернення з позовом до суду, сума боргу відповідача перед позивачем складала 45 619 грн. 27 коп. (46 560 грн. 68 коп. - 941 грн. 41 коп.).

Відповідач заперечував проти даної суми боргу зазначаючи про те, що позивачем не обґрунтовано застосування тарифів.

Втім відповідно до п.п. 2.5.1, 2.5.2 Договору відповідач мав право вимагання від постачальника надання достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, умови оплати та методику розрахунків, нарахування, режими тепло споживання тощо, а також перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію згідно з умовами договору.

На підставі наведеного відповідач заявив про те, що позивач використовував тариф відповідно до розпорядження КМДА від 30.05.2007 року № 643, яке не зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції, в той час як умовами договору визначено менший тариф, встановлений розпорядженням КМДА від 20.06.2002 року № 1245.

Згідно п.п. 2 п. „а" ч. 1 ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (в редакції закону, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України „Про теплопостачання" від 02.06.2005 року № 2633-IV .

Статтею 1 даного Закону (в редакції закону, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України „Про теплопостачання" (в редакції закону, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року № 1875-IV до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України „Про теплопостачання" та п.п. 2 п. „а" ч. 1 ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", що вказує на прийняття їх КМДА як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, то відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року № 493/92 та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731, не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 року № К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п.п. 2 п. „а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 року № 21-967во10.

Як визначено ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи те, що відповідач не надав доказів погашення основного боргу позов підлягає задоволенню в частині стягнення основного боргу у розмірі 45 619 грн. 27 коп.

Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивач просив суд стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 7 458 грн. 33 коп. та 3 % річних в розмірі 2 028 грн. 90 коп.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зробила перерахунок розміру інфляційних втрат та 3 % річних та дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно стягнув інфляційні втрати в розмірі 5 386 грн. 46 коп. (з урахуванням індексів дефляції) та 3 % річних в розмірі 2 028 грн. 90 коп.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду „Житло-сервіс" на рішення господарського суду м. Києва від 20.05.2013 року по справі № 48/515 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 20.05.2013 року по справі № 48/515 залишити без змін.

3. Справу № 48/515 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано__13.08.2013 р.__

Головуючий суддя Гаврилюк О.М.

Судді Зубець Л.П.

Майданевич А.Г.