АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВІННИЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-2395/2006                                                      оскаржуване рішення постановлено під

Категорія 30                                                                          головуванням  Ковальської І.А.

Доповідач             Чуприна В.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

01 листопада   2006 року                                             Колегія суддів судової палати з

цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі :

Головуючого : Чуприни В.О.

Суддів : Іванюка М.В., Камзалова В.В.

При секретарі : Руденко О.М,

За участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника ВАТ «Автобусний парк» Часник О.Д., ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 червня 2006 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства (надалі ВАТ) «Автобусний парк» до ОСОБА_1 про переселення в іншу кімнату цього ж гуртожитку, ОСОБА_3 до ВАТ «Автобусний парк», ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 ВАТ «Автобусний парк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу секцій НОМЕР_1 і НОМЕР_2 в гуртожитку та усунення перешкод в користуванні кімнатою, -

ВСТАНОВИЛА:

10 лютого 2006 року ВАТ «Автобусний парк» звернулось до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 мешканця кімнати НОМЕР_2 гуртожитку АДРЕСА_1. Вимоги про переселення в кімнату НОМЕР_3 цього ж гуртожитку мотивовані відмовою добровільного переселення та перешкоді позивачу-власнику володіти, користуватись та розпоряджатись майном.

18 травня 2006 року ОСОБА_3. звернулась з позовною заявою, як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, в якій позиваючись до ВАТ «Автобусний парк»та ОСОБА_1, просила суд виселити та виписати останнього з кімнати НОМЕР_2 зазначеного гуртожитку, оскільки 23.12.2004 року за договором купівлі-продажу придбала у власність секцію з двох кімнат в тому числі і НОМЕР_2, де відповідач ОСОБА_1 залишився прописаним та відмовився звільнити помешкання.

В зустрічному позові від 25 травня 2006 року ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу секцій НОМЕР_1 і НОМЕР_2 в гуртожитку, укладений між ВАТ «Автобусний парк» і ОСОБА_3, як такий що суперечить закону та його житловим правам, а також зобов'язати відповідачів не чинити перешкод в користуванні кімнатою НОМЕР_2.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 червня 2006 року позов ВАТ «Автобусний парк» задоволено тим, що переселено ОСОБА_1 з кімнати НОМЕР_2 в кімнату НОМЕР_3 гуртожитку. Позов ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_1 з кімнати НОМЕР_2 задоволений, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено та стягнуто з нього витрати по сплаті судового збору та інформаційно-технічне забезпечення.

Не погодившись з рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив судове рішення скасувати і ухвалити нове, яким позови ВАТ «Автобусний парк» та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а його, тобто ОСОБА_1, позовні вимоги задовольнити.

В запереченнях представник ВАТ «Автобусний парк» Часник О.Д. та ОСОБА_3. вважають рішення суду законним і правильним, а тому просили апеляційну скаргу відхилити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, представника ВАТ «Автобусний парк» і ОСОБА_3, які заперечили, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 створює перешкоди власнику житла на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майно.

Проте суд не врахував, що правовідносини сторін у виниклих правах та обов'язках регулюються не тільки нормами цивільного, а й житлового законодавства.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Правила гл.4 ЖК встановлюють призначення гуртожитків та які жилі будинки можуть використовуватись під останні (ст. 127), порядок надання жилої площі в гуртожитках і користування нею (статті 128-131), передбачають випадки, коли особи, які там проживають, можуть бути виселені без надання іншого житла і коли це забороняється (ст. 132).

Разом з тим ці правила не містять заборони на переселення в інше приміщення у гуртожитку. Про можливість переселення в разі необхідності з одного приміщення в інше у межах гуртожитку йдеться у затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р, № 208 відповідно до ст, 131 ЖК Примірному положенні про гуртожитки (пункти 19,23).

Враховуючи характер забезпечення житлом у гуртожитках, можна вважати, що за умови додержання вимог ст.9 ЖК про недопустимість обмеження права користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, задоволення судом вимог про переселення в іншу кімнату в гуртожитку без погіршення умов проживання з інших підстав, обумовлених державними та громадськими потребами (гуртожиток переобладнується під жилий будинок, збудовано новий гуртожиток, вводиться роздільне проживання чоловіків, жінок, сімей тощо), не суперечитиме ст. 127 ЖК.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в п.22-1 постанови від 12 квітня 1985 p. №2, інше жиле приміщення, яке надається відповідно до статей ч.З ст. 132 ЖК, повинно відповідати санітарним і технічним нормам.

Відповідно до технічної документації приміщення гуртожитку кімната НОМЕР_3 в яку за рішенням суду переселено ОСОБА_1 призначена для проживання 2-х осіб і становить 11,4 кв.м.

Фактично на ОСОБА_1 припадатиме менше 6 кв.м., що суперечить п.12 Примірного положення щодо надання жилої площі в гуртожитку не менше 6 кв.м, на одну особу.

На вказану обставину суд належної уваги не звернув та , вирішуючи спір між сторонами, не дотримався вимог закону до повного і всебічного з'ясування всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

В супереч вимоги закону про законність і обгрунтованість рішення, прийняте рішення у справі за змістом ніяк не вмотивоване щодо наявності або відсутності фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення , які прийняті до уваги та які відхилені докази тощо.

Не знайшли оцінки судом доводи відповідача про неправочинність укладеного договору купівлі-продажу, укладеного 23.12.2004 року між ВАТ «Автобусний парк» та ОСОБА_3 під час дії судового арешту будинку гуртожитку АДРЕСА_1.

Відсутні в справі документи про правовий статус гуртожитку від якого залежить правове врегулювання спору, не витребувані судом матеріали про надання ОСОБА_3 житла в гуртожитку та дані про його трудовий стаж на підприємстві.

Із матеріалів справи вбачається, що суд постановив рішення, навіть не обговоривши можливості розгляду, за відсутності відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4, не маючи даних про те, що йому було повідомлено у встановленому законом порядку про час та місце судового розгляду, тобто з порушенням вимог ст. 169 ЦПК.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд порушив вимоги норм цивільного процесуального права і це є безумовною підставою для скасування постановленого у справі рішення з направленням справи на новий розгляд при якому слід врахувати вищенаведене, більш повно перевірити докази і обставини справи та в залежності від установленого вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 19 червня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд в цей же суд іншим складом суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.