ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2013 р. Справа № 804/5765/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.
за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Саркісов А.В. Максимова А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроексперт-Дніпро» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними дій відповідача, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013р. №0000921520, №0000931520 та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
23.04.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроексперт-Дніпро» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо складання акту №886/22-2/37877837 від 13.03.2013р.;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 01.04.2013р. №0000921520 та №0000931520 ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби;
- зобов'язати відповідача відновити показники податкової звітності позивача за червень 2012р. в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «Агроексперт-Дніпро» включило до податкової декларації з податку на додану вартість за червень місяць 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ «Лігран».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом на підставі акту перевірки від 13.03.2013р. №886/22-2/3787737 за висновки якого встановлено не реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ПП «АТМ», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Лігран» та іншими контрагентами, встановлення дефектності первинних документів,на думку позивача, є хибними, такими, що не відповідають дійсності, оскільки реальне виконання операцій з отримання товару, його подальшого руху та використання послуг з перевезення вантажів підтверджується наданими первинними бухгалтерськими документами, які також були надані і під час проведення перевірки.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити позивачеві у повному обсязі посилаючись на те, що перевіркою встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ «Дидактика у періоді з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., з ТОВ «АТМ» у періоді з 01.08.2012р. по 31.08.2012р. в частині придбання товару ТОВ «Оптарго», ТОВ «Техноторг -Дон», ТОВ ПО «Восход», ТОВ «Украгрозапчастина», ТОВ «Агрофірма «Вікторія», ПП «Бізон», МС НВП «Клен», ДУ ІСГСЗ НААН, ТОВ «Донецькстандартсервіс», ТОВ «Дніпроагропостач», в частині реалізації товару у періоді з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., ФГ Липневе, ТОВ «Украгропостачання», ФГ Оріль, в частині реалізації товару у періоді з 01.08.2012р. по 31.08.2012р. у зв'язку з тим, що актами перевірок контрагентів позивача - ТОВ «Дидактика», ТОВ «АТМ», ТОВ «Лігран» встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення позивачем операцій по ланцюгу постачання у вказаному періоді, оскільки ТОВ «Дидактика», ТОВ «АТМ», ТОВ «Лігран» не мали виробничого обладнання, складських, торгівельних приміщень, транспорту, торговельного обладнання,сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, у штаті підприємства ТОВ «Дидактика» перебувала 1 особа, ТОВ «Лігран» також не мало транспорту для здійснення перевезення вантажів та визнано банкрутом, а ТОВ «АТМ» відсутнє за місцезнаходженням. З огляду на викладене, відповідач вважає, що позивачем та вказаними підприємствами сформовано податковий кредит від підприємств, якими надано податкову звітність шляхом маніпулювання, а саме: у зазначених суб'єктів господарювання взагалі відсутній податковий кредит та згідно наданих розрахунків коригування, задекларувавши податкові зобов'язання, суб'єкти господарювання здійснюють повернення передплат неіснуючим контрагентам.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.07.2013р.
У ході судового розгляду справи, судом встановлено наступні обставини у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроексперт-Дніпро» зареєстроване 10.12.2009р. Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області як юридична особа за адресою: 49083, м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вулиця Дарницька, будинок 9А, перебуває на обліку у ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська та є платником податку на додану вартість, що підтверджується, копією статуту позивача, копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 18.10.2012р., копією довідки статистики від 19.11.2012р. та копією свідоцтва про реєстрацію позивача платником ПДВ (а.с.153-174).
Згідно наявної в матеріалах копії довідки статистики та копій статутних документів вбачається, що основними видами діяльності позивача є: оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (а.с.156).
З 27.02.2013р. по 05.03.2013р. ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС на підставі направлення від 29.02.2013р. №000128, наказу від 26.02.2013р. № 207, які були вручені посадовим особам позивача під розписку, згідно із п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Агроексперт-Дніпро» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ «Дидактика» за період з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., ТОВ «Лігран» за період з 01.06.2012р. по 30.06.2012р., ТОВ «АТМ» за період з 01.08.2012р. по 31.08.2012р.
За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 13.03.2013р. №886/22-2/368778837 за висновками якого встановлено наступні порушення:
- п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 162 901 грн.;
- п.п.198.1, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у червні 2012р. на 2913,00 грн.;
- встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій по правочинах, здійснених ТОВ «Агроексперт-Дніпро» з ТОВ «Дидактика» у періоді з 01.01.2012р. по 31.01.2012р. та ТОВ «АТМ» у періоді з 01.08.2012р. по 31.08.2012р. в частині придбання товару та ТОВ»Оптарго», ТОВ «Техноторг-Дон», ТОВ ПО «Восход», », ТОВ «Украгрозапчастина», ТОВ «Агрофірма «Вікторія», ПП «Бізон», МС НВП «Клен», ДУ ІСГСЗ НААН, ТОВ «Донецькстандартсервіс», ТОВ «Дніпроагропостач», в частині реалізації товару у періоді з 01.01.2012р. по 31.01.2012р., ФГ Липневе, ТОВ «Украгропостачання», ФГ Оріль, в частині реалізації товару у періоді з 01.08.2012р. по 31.08.2012р.
Зі змісту вищевказаного акту вбачається, що підставою для таких висновків слугували акти перевірок контрагентів позивача - ТОВ «Дидактика, ТОВ «Лігран», ТОВ «АТМ», які надійшли до ДПІ, зміст яких наведений в акті перевірки від 13.03.2013р. та податковим інспектором на підставі вказаних актів зроблені висновки про те, що операції з отримання товарів позивачем порушують ч.ч.1,5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства (а.с.26).
В подальшому, 01.04.2013р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 13.03.2013р. були прийняті два податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000921520, №0000931520 за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на суму 244351 грн.50 коп. та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в сумі 4369 грн. 50 коп.(а.с. 43-44).
Позивач не погоджується з вищевказаними діями податкової інспекції щодо складання акту від 13.03.2013р. та з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на наявність усіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій у зв'язку з чим вважає, що як дії відповідача щодо складання акту перевірки, так і податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем на підставі висновків, викладених у акті перевірки, які не відповідають дійсності, а тому вважає, що прийняті на підставі цих висновків оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих 01.04.2013р., а в іншій частині позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.
За приписами підпункту 138.4 статті 138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом 14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формахяк на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України передбачено, що до інших доходів включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.
У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.
Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Як встановлено судом, 18.06.2013р. у посадової особи позивача були викрадені первинні бухгалтерські документи, бухгалтерська звітність, податкова звітність за період з 2009 по 2013р. підприємства ТОВ «Агроексперт-Дніпро», що підтверджується копією повідомлення СВ Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 18.06.2013р.(а.с.228).
Однак, зі змісту акту перевірки від 13.03.2013р. вбачається, що позивачем до перевірки були надані усі первинні бухгалтерські документи, зокрема, які відображені в акті по правовідносинах з вищевказаними контрагентами позивача, що свідчить про їх наявність під час перевірки та дослідження у ході проведення перевірки посадовою особою відповідача (а.с.15-41).
Так, із акту перевірки видно, що між ТОВ «Агроексперт-Дніпро» ( покупцем) та ТОВ «Дидактика» (постачальником) 05.01.2012р. було укладено договір №01/01-2012 за умовами якого ТОВ «Дидактика» як постачальник зобов'язувався систематично поставляти позивачеві як покупцю визначений цим договором товар, а позивач зобов'язувався приймати товар та оплачувати його, предметом поставки є сільськогосподарська техніка та запасні частини до неї. При цьому, за умовами вказаного договору доставка товару відбувається за рахунок продавця, тобто - ТОВ «Дидактика»(а.с.15).
Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується дослідженими під час перевірки та відображеними в акті перевірки первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими та податковими накладними, довіреностями про отримання товару та проведеними позивачем розрахунками згідно платіжного доручення №98 від 15.02.2012р. в сумі 141385,50 грн. Також, встановлено, що придбаний товар у ТОВ «Дидактика» позивач реалізував ТОВ «Оптарго», ТОВ «Техноторг-Дон», ТОВ ПО «Восход», ТОВ «Украгрозапчастина», ТОВ Агрофірма «Вікторія», ПП «Бізон», МС НВП «Клен», ДУ ІСГСЗ НААН, ТОВ «Донецькстандартсервіс», ТОВ «Дніпроагропостач», розрахунки із зазначеними підприємствами проведені позивачем у безготівковій формі.(а.с.17-22).
Також, із наданих суду матеріалів видно, що позивач мав взаємовідносини і з ТОВ «Лігран», що підтверджується договором перевезення вантажу від 01.12.2011р. №01/12-2011, за умовами якого ТОВ «Лігран» як перевізник брав на себе зобов'язання регулярно доставляти ввірений йому для перевезення вантаж з місця призначення, яким є м.Дніпропетровськ, до пункту призначення, яким є місце вказане у відвантажувальних документах, і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а позивач як відправник зобов'язувався сплатити за перевезення вантажу суму попередньо узгоджену сторонами. Окрім того, ТОВ «Лігран» зобов'язувався надати позивачеві пов'язані з перевезенням вантажу транспортно-експедиційні послуги та інші супутні послуги(а.с.28).
Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується дослідженими під час перевірки та відображеними в акті перевірки первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами здачі - приймання робіт та податковими накладними, журналом-ордером за рахунком 37, витрати по вищевказаним операціям віднесені на рахунок 92 та включені до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у податковій декларації в податку на прибуток за півріччя 2012р., кредиторська заборгованість становила 116 388,76 грн. (а.с.28).
Окрім того, 31.07.2012р. між позивачем (покупцем) та ТОВ «АТМ»(постачальником) було укладено договір поставки №370712 за умовами якого постачальник зобов'язувався систематично поставляти покупцю товар, який зазначається у відвантажувальних документах, що узгоджується сторонами, автомобільним транспортом за рахунок продавця (а.с.31,63-65).
Факт реальності здійснення господарських операцій за вищевказаним договором підтверджується копіями накладних та копіями податкових накладних, журналом-ордером за рахунком 631, розрахунки проведені позивачем у безготівковій формі за платіжним дорученням №0931 від 14.08.2012р. в сумі 20000 грн. (а.с. 31-32, 66-71).
Як встановлено із акту перевірки, придбаний у ТОВ «АТМ» товар позивач реалізував наступним покупцям, а саме: ТОО «Агний» (Республіка Казахстан) згідно зовнішньоекономічного контракту поставки від 27.06.2012р. №27/06, ФГ Липневе згідно договору купівлі-продажу від 05.07.2012р., ТОВ «Украгропостачання», ФГ Оріль, за якими розрахунки між підприємствами були проведені у безготівковій формі та товар переданий згідно наведених у акті довіреностей (а.с.32-35).
В той же час, незважаючи на вище досліджені податковою інспекцією під час перевірки первинні бухгалтерські документи, податковим інспектором зроблені висновки про відсутність факту реального здійснення господарських операцій по правочинах, здійснених позивачем з вищенаведеними контрагентами на підставі того, що до податкової інспекції надійшли акти перевірок контрагентів позивача - ТОВ «Дидактика», ТОВ «Лігран», ТОВ «АТМ» за висновками яких встановлено відсутність у даних контрагентів виробничого обладнання, складських, торгівельних приміщень, транспорту, торговельного обладнання,сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, у штаті підприємства ТОВ «Дидактика» перебувала 1 особа, ТОВ «Лігран» також не мало транспорту для здійснення перевезення вантажів та визнано банкрутом, а ТОВ «АТМ» відсутнє за місцезнаходженням, а тому, відповідач вважає, що позивачем сформовано податковий кредит від підприємств, якими надано податкову звітність шляхом маніпулювання, а саме: у зазначених суб'єктів господарювання взагалі відсутній податковий кредит та згідно наданих розрахунків коригування, задекларувавши податкові зобов'язання, суб'єкти господарювання здійснюють повернення передплат неіснуючим контрагентам у зв'язку з чим позивач здійснював діяльність, спрямовану на ухилення від сплати податків, виключно шляхом отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету (відсутність розумної, економічно обгрунтованої господарської мети вчинення правочину), а тому операції з отримання товарів позивачем порушують ч.ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства - (а.с.26).
Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах Закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки нереальності правочинів, нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 13.03.2013р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та ТОВ «Дидактика», ТОВ «Лігран», ТОВ «АТМ» правочини згідно до ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України є нікчемними (а.с.26).
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Отже, договори поставки та надання транспортно-експедиційних послуг, договори перевезення вантажу (надання послуг) не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Акт перевірки від 13.03.2013р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Агроексперт-Дніпро» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 13.03.2013р. про нікчемність правочинів, нереальність господарських операцій, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави,моральним засадам суспільства не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки, та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів поставки, надання послуг до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування доходів і витрат, а також податкового кредиту у перевіряє мий період.
Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження реальності здійснення своїх зобовязань його контрагентами.
Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р.
Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представник відповідача в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013р. за №0000921520 та №0000931520 або спростовували надані докази та твердження позивача.
За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення від 01.04.2013р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
В той же час, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій ДПІ щодо складання акту №886/22-2/37877837 від 13.03.2013р. виходячи з наступних підстав.
У відповідності до п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.
Акти ненормативного характеру (індивідуальний акт), в свою чергу, породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта ( чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Як вбачається зі змісту позовних вимог та наданих матеріалів, позивачем фактично оскаржуються дії відповідача щодо складання акту, що свідчить про те, що позивач у такий спосіб оспорює акт перевірки від 13.03.2013р.
Однак, оскаржуваний акт перевірки не є нормативним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово.
Також цей акт не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не породжує права і обов'язки у позивача. Тобто, в акті перевірки не містяться вимоги та приписи відповідача, які обов'язкові для виконання позивачем.
Таким чином, зазначений акт перевірки, не може розглядатися як нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії у розумінні п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник позивача в судовому засіданні підтвердив той факт, що акт перевірки від 13.03.2013р. не породжує у позивача будь-яких прав та обов'язків.
Також, слід зазначити, що вказаний акт перевірки є підставою для прийняття податковим органом, як суб'єктом владних повноважень, податкових повідомлень-рішень, які і є тими рішеннями, які породжують для сторін права та обов'язки та підлягають оскарженню в судовому порядку.
Враховуючи наведене та те, що дії щодо складання акту перевірки та висновки викладені в акті перевірки від 13.03.2013р. не породжують будь-яких правових наслідків для позивача, не містять приписів та вимог відповідача, які є обов'язковими для виконання позивачем, а тому не можуть бути предметом судового розгляду, що виключає можливість задоволення таких позовних вимог.
Не підлягають також задоволенню і позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача відновити показники податкової звітності позивача за червень 2012р. в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» з огляду на те, що суду ні позивачем, ні на вимогу суду відповідачем, не надано відповідних доказів коригування відповідачем у вказаній базі даних показників податкової звітності позивача за вказаний період на підставі прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013р. з урахуванням вимог ст.ст. 69, 70,71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, і представником відповідача у ході судового розгляду справи дії щодо коригування відповідачем податкової звітності позивача за червень 2012р. не підтверджені.
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини та докази у справі, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З огляду на викладене, судові витрати позивача підлягають частковому стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 1147 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроексперт-Дніпро» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними дій відповідача, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2013р. №0000921520, №0000931520 та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати прийняті Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська державної податкової служби України податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000921520, №0000931520 від 01.04.2013р.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроексперт-Дніпро» (49000, м. Дніпропетровськ, вул.Дарницька,9а, ЄДРПОУ 36877887)- судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1147 грн. 00коп.(одна тисяча сто сорок сім грн. 00 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 15.07.2013р.
Суддя С.О. Конєва