АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11/774/1102/13 Головуючий у 1 інстанції Зуєва В.І.
Категорія ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач Крот С.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Крот С.І.,
суддів Косенка Л.М., Ферафонтова В.Ю.,
за участю прокурора Грамма О.А.,
захисника ОСОБА_1,
засудженого ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську 06 серпня 2013 року кримінальну справу за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року.
Цим вироком
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Пневно К.Каширського
району Волинської області,
мешканця АДРЕСА_1,
громадянина України, який не має судимості,
засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 50 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про речові докази.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину за таких обставин.
10 березня 2011 року близько 14 години 30 хвилин за місцем проживання у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_2 умисно заподіяв удари рукою в область голови і живота ОСОБА_5, внаслідок чого заподіяв малолітньому потерпілому ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження, в результаті чого останній помер. Смерть ОСОБА_5 настала від сумісної травми голови та тулубу, крововиливів під м'які тканини голови та під оболонки головного мозку, ушкодження селезінки, що супроводжувалися внутрішньою кровотечею з розвитком шоку.
В апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, порушується питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з порушенням судом вимог кримінально-процесуального закону, зокрема ст. 334 КПК 1960 року.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить вирок щодо ОСОБА_2 скасувати, визнати ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України і призначення йому відповідного до санкції даної статті покарання. Також просить стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_6 5 000 грн. При цьому він зазначає, що даний вирок не ґрунтується на достовірних доказах, та вказує на неповноту та однобічність судового розгляду, неправильне застосування кримінального закону, порушення вимог кримінально-процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Посилається він і на те, що в справі немає доказів, які б підтверджували, що засуджений учинив дії відносно малолітнього ОСОБА_5 з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, оскільки на його думку ОСОБА_2 намагався врятувати життя дитини, коли вона впала з ліжка на підлогу, застосувавши до нього штучне дихання. Зазначає, що органи слідства і суд не встановили мотив заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а тому неправильно кваліфікували дії ОСОБА_2 На думку захисника суд порушив право засудженого на захист, неправильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України, невірно розглянув цивільний позов та необґрунтовано призначив засудженому суворе покарання.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, думку прокурора Грамма О.А., яка не підтримала апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вважаючи вирок законним і обґрунтованим, а тому просила залишити його без зміни, а подану апеляцію захисника ОСОБА_1 без задоволення, пояснення захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2, які підтримали доводи апеляції захисника, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів приходить до наступного.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, суд обґрунтував доказами, які зібрані з додержанням вимог кримінально-процесуального закону, ретельно досліджених і перевірених під час розгляду справи, яким суд дав належну оцінку.
З викладеними в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_1 доводами про те, що ОСОБА_2 не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 а його дії, навпаки, були спрямовані на врятування дитини, колегія суддів погодитися не може.
Ці заперечення проти звинувачення детально розглядалися судом і спростовані наведеними у вироку доказами.
Так, при допитах в якості підозрюваного, обвинуваченого, при відтворенні обстановки й обставин події з участю захисника ОСОБА_2 поясняв, що коли він підійшов до розкладушки та побачив, що ОСОБА_5 випорожнився в ліжко, він на руках поніс його у ванну кімнату обмити, де, оскільки ОСОБА_5 почав сильно плакати, завдав йому удар рукою в область носа, від чого у дитини пішла кров і через деякий час він знепритомнів. Ні про падіння з розкладушки, ні про падіння у ванні після удару ОСОБА_2 не казав. Щодо удару в область черева ОСОБА_5 первісно ОСОБА_2 також давав інші свідчення, а саме казав, що наніс удар дитині зі злості за те, що дитина не приходить до тями. В цих первісних показаннях та при відтворенні обстановки й обставин події ОСОБА_2 не показував механізм заподіяння тілесних ушкоджень тім'яної частини голови потерпілого.
При повторному допиті в якості обвинуваченого, коли змінивши свої показання він пояснив, що тілесне ушкодження в область черева дитини він наніс через необережність при проведенні реанімаційних робіт, ОСОБА_2 також не давав показань про механізм заподіяння тілесних ушкоджень тім'яної частини голови потерпілого.
Тільки в судовому засіданні ОСОБА_2 показав, що ОСОБА_5 впав з розкладушки головою вниз.
Зміну своїх показань ОСОБА_2 пояснив тим, що при першому допиті в якості підозрюваного та при відтворенні обстановки й обставин події, яке проводилося 10 березня 2011 року, він був в шоковому стані, крім того, він погано себе почував, так як у нього була температура та високий тиск.
З відеозапису відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_2, який проводився у присутності захисника ОСОБА_1 та був переглянутий в судовому засіданні, суд першої інстанції упевнився, що підсудний давав чіткі пояснення, скарг на погане самопочуття не висловлював. Це ж суду підтвердив допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_7, який брав участь у відтворенні обстановки і обставин події за участю ОСОБА_2 10 березня 2011 року.
Після перевірки суд обґрунтовано визнав достовірними показання ОСОБА_2 на стадії досудового слідства, в яких він визнавав себе винним у вчиненні умисного заподіяння удару в область черевної порожнини малолітньому ОСОБА_5, оскільки його показання в судовому засіданні про те, що тілесне ушкодження в область черева дитини він наніс через необережність при проведенні реанімаційних робіт спростовуються як його ж показаннями на досудовому слідстві, так і іншими об'єктивними доказами.
Таким чином, наведеними доказами в їх сукупності спростовуються і доводи захисника ОСОБА_1 про те, що згідно висновку судово-медичної експерта не виключається виникнення тілесних ушкоджень в області грудей та черева, а також внутрішніх органів при проведенні непрямого масажу серця,
Суд також обґрунтовано не прийняв до уваги заяву підсудного ОСОБА_2 про те, що він малолітньому ОСОБА_5 ударів в область голови не наносив, що дитина сама падала спочатку з розкладушки, а потім у ванній кімнаті, та могла отримати тілесні ушкодження в області голови.
Так, із висновків судово-медичної експертизи № 19 (до акту № 144 від 10 березня 2011 року) трупа ОСОБА_5 від 12 квітня 2011 року видно, що його смерть настала від сумісної травми голови, живота, у вигляді синців голови та тулубу, крововиливів під м'які тканини голови та під оболонки головного мозку, ушкодження селезінки, що супроводжувалось внутрішньою кровотечею з розвитком шоку. Тілесні ушкодження у тім'яній області могли бути спричинені при ударі тупим твердим предметом в цю область, в напрямку зверху вниз, або при падінні потерпілого на тупу тверду поверхню вниз головою.
Згідно з даними судово-медичної експертизи № 24 (додаткової) механізми у вигляді крововиливів під м'які тканини голови тім'яної області під час проведення відтворення обстановки і обставин події підозрюваним вказані не були.
Судом обґрунтовано, як підставу підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_2 до вказаного у вироку злочину відносно ОСОБА_5, прийнято до уваги і показання у судовому засіданні судово-медичного експерта ОСОБА_7 про те, що тілесні ушкодження у тім'яній області голови малолітній ОСОБА_5 міг отримати від удару, нанесеного зверху вниз, або якщо дитину тримали за ноги та ударили тім'яною областю голови. Отримання таких тілесних ушкоджень при падінні з розкладушки судово-медичний експерт ОСОБА_7 вважав малоймовірними, так як з розкладушки людина вертикально не падає, а падає на бокову частину тулуба.
Суд дав правильну оцінку доказам, вказавши у вироку, що на наявність умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень малолітньому ОСОБА_5 свідчить те, що ОСОБА_2, достовірно знаючи про малолітній вік ОСОБА_5 та розуміючи, що застосування любого насильства до малолітньої дитини може бути небезпечно для його здоров'я, життя, наносив йому удари з достатньою силою в область голови та черева, що і призвело до тяжких тілесних ушкоджень, наслідком яких стала смерть дитини.
Таким чином, твердження ОСОБА_2 про те, що він не учиняв дій відносно малолітнього ОСОБА_5 з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та відсутність у справі об' єктивних доказів його вини у вчиненні даного злочину щодо ОСОБА_5, не відповідають фактичним обставинам справи.
На підставі оцінки та аналізу наведених доказів колегія суддів вважає, що всебічно і повно дослідивши обставини справи щодо вчинення умисного заподіяння потерпілому ОСОБА_5 тяжкого тілесного ушкодження суд дійшов обгрунтованого висновку про винність ОСОБА_2 у заподіянні умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого. Суд правильно кваліфікував його злочинні дії за ч. 2 ст. 121 КК України.
За таких обставин є необгрунтованими доводи захисника ОСОБА_1 про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 щодо потерпілого ОСОБА_5
Аналіз викладеного вказує на те, що суд не міг прийняти доводи захисника засудженого та його самого про те, що ім було скоєне вбивство дитини через необережність.
З цих підстав безпідставними є і доводи захисника засудженого ОСОБА_1 стосовно того, що в справі відсутні об'єктивні докази вини засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, і що судом не досліджена суб'єктивна сторона злочину.
Не заслуговують на увагу також посилання в апеляції захисника засудженого ОСОБА_2 про те, що на час заподіяння тілесних ушкоджень малолітньому ОСОБА_8 підвищення температури тіла та артеріального тиску ОСОБА_2 вплинули на його дії та поведінку. Під час досудового слідства проводилася комплексна судова психолого-психіатрична експертиза, згідно висновків якої ОСОБА_2 в період часу, який відноситься до інкримінованого йому діяння, не виявляв ознак якого-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності. При цьому при проведенні даної експертизи проводилося і психологічне дослідження його особи.
Суд у вироку навів докази по пред'явленому обвинуваченню засудженому і дав аналіз цим доказам після їх дослідження. Тому доводи захисника ОСОБА_1 в апеляції про те, що деякі обставини справи всебічно не досліджені (зокрема, на його думку, не була проведена повторна комісіонна судова психолого-психіатрічна експертиза на предмет виявлення індивідуально-психологічних особливостей особи ОСОБА_2, комісійної судово-медичної експертизи на предмет усунення протиріч показань судово-медичного експерта з висновками судово-медичної експертизи, що не був встановлений мотив та вид умислу засудженого, а також про те, що у справі залишилися не усунутими суперечності та сумніви щодо винуватості засудженого до вчинення зазначеного злочину), є безпідставними, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини умисного заподіяння потерпілому ОСОБА_5 тяжкого тілесного ушкодження.
Отже, немає підстав додатково з'ясовувати ще якісь обставини, які не мають суттєвого значення для встановлення істини у справі, на що є посилання в скарзі захисника засудженого.
За таких обставин не має підстав вважати, що у справі допущена суттєва неповнота досудового і судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку, на чому наполягає в своїй апеляції захисник.
Безпідставними є твердження захисника ОСОБА_1 і стосовно того, що досудовим слідством та судом не були усунуті недоліки, вказані в ухвалі апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2012 року, а саме повторно порушені вимоги ст.ст. 22, 64 КПК 1960 року та при винесенні вироку вимоги ст. 334 КПК 1960 року. Так, з матеріалів справи видно, що судом були досліджені всі докази по справі, і кожному з цих доказів дана належна оцінка.
Та обставина, що органи досудового слідства і суд по-іншому оцінюють докази в порівнянні з оцінкою їх захисником ОСОБА_1 та самим засудженим, за переконанням колегії суддів, не свідчить про їх упередженість та необ'єктивність. Тому доводи в скаргах засуджених про повторні істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону є надуманими і неспроможними.
Не можна погодитись і з твердженням захисника засудженого в апеляційній скарзі про порушення його права на захист. Згідно з матеріалами справи на стадії досудового слідства і в судовому засіданні ОСОБА_2 був забезпечений захисником з моменту його затримання, був присутнім на слідчих діях, коли досліджувалися обставини справи, пов'язані з його обвинуваченням.
Вивченням матеріалів справи не виявлено будь-яких порушень кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б призводили до скасування вироку при порушенні вказаної кримінальної справи, її розслідуванні, допитах ОСОБА_2, проведенні судово-медичних й інших експертиз та під час розгляду справи в суді першої інстанції. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.
За даними проведеної щодо ОСОБА_2 судово-психіатричної експертизи він хронічним психічним захворюванням не страждав і не страждає, є осудним.
Призначене ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і воно є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів. Призначаючи покарання засудженому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та всі обставини справи. Злочин відноситься до категорії тяжких, направлений проти життя та здоров"я дитини.
Тому з урахуванням викладеного та виходячи з характеру скоєного ОСОБА_2, того, що наслідки, які настали внаслідок дій ОСОБА_2 у вигляді смерті потерпілого, необоротні, призначене йому покарання у виді 10 років позбавлення волі по своєму вигляду та розміру є законним, обґрунтованим та ніяких підстав для його пом"якшення колегія суддів не вбачає.
Із вироку також вбачається, що визначаючи розмір суми, яка підлягала стягненню з ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4, суд на обґрунтування такого рішення навів переконливі доводи. В той же час доводи захисника ОСОБА_9 про необхідність зменшення суми стягнення із засудженого моральної шкоди на користь ОСОБА_4 до 5 000 грн. ніяким чином не вмотивовано, тому є необґрунтованим. З цих підстав посилання захисника на те, що суд мав би стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в зазначеному розмірі, є безпідставними, тому апеляція захисника в цій частині також задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
Відповідно до ст. 386 КПК 1960 року на рішення судів першої і апеляційної інстанцій можуть бути подані касаційні скарги протягом одного місяця з моменту набрання ними законної сили - з дня розгляду апеляції апеляційним судом, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді