Справа № 1214/8016/2012

Провадження № 22ц/782/2997/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року, серпня місяця, 05-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі головуючого судді Яреська A.B., суддів Маляренко І.Б., Борисова Є.А., при секретарі Веселові С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 червня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

встановила:

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 30000 грн. та судові витрати у сумі 1800 грн. У судовому засіданні позовні вимоги було підтримано.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 17 червня 2013 року позовні вимоги були задоволені частково, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 30000 грн., судовий збір в сумі 300 грн. та витрати за надання юридичної допомоги в сумі 1400 грн., а всього 31700 грн.

Відповідач не погодився із рішенням суду та надав на нього апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволені позову.

Вислухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, колегія суддів приходить до наступних висновків. Статтею 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не повернув гроші за договором позики від 21.12.2011 року, згідно до якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 гроші у сумі 30000 грн. із умовою їх повернення до 25.12.2011 року.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують - адже відповідно до правил ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження укладеного між сторонами договору позики позивачем було надано письмове підтвердження - розписку. Відповідач не заперечує авторства розписки, із змісту розписки вбачається, що грошові кошти були передані відповідачу на умовах, про які саме і вказує позивач. Як вбачається з матеріалів справи, строк повернення грошових коштів за договором позики грошей від 21.12.2011 року сплинув 25.12.2011 року (а.с.3), і грошові кошти повернуті не були.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач фактично не отримував гроші, оскільки вони одразу йшли на виробничі потреби матеріалами справи не підтверджуються. Відповідач не надав письмових підтверджень тим обставинам, про які він повідомляв суду, не надав доказів витрачання спірних коштів на виробничі потреби, проте не заперечує факту складання розписки. Покази допитаних у суді свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтверджують факт здійснення певних будівельних робіт, наявності між сторонами відносин щодо проведення будівельних робіт, але вони не спростовують твердження позивача про надання ним у борг відповідачеві грошових коштів, тоді як надана позивачем розписка є належним та допустимим доказом на підтвердження позики. Не надано відповідачем суду і належних та допустимих доказів про те, що він не отримував від позивача грошових коштів, що є вказаними у розписці. У своїх письмових запереченнях він вказує що отримував гроші у позивача для купівлі будівельних матеріалів, оплати послуг авто техніки, заробітну плату - але не надає жодних підтверджень витрат зазначених грошей. Сам по собі зміст тексту у розписці не дає підстав вважати про те, що вказані у розписці гроші не мали відношення до позики, а вказували на виробничі відносини та відповідні до них певні розрахунки, адже у розписці вказано про те, що він зобов'язується повернути отримані кошти у певний строк(а.с. 3). Відповідно до правил ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Щодо посилання у апеляції на помилкове стягнення судом судового збору з відповідача, що є інвалідом 2 групи - то відповідно до правил п.9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» він дійсно має пільгу із сплати судового збору при поданні позову до суду у вигляді звільнення його від судового збору, проте у зазначеній справі він не є позивачем, позов поданий був не ним, а до нього - відповідно ж до правил ч. 1 ст. 88 ЦПК відповідач не звільняється від сплати судового збору, адже позивач сплатив при поданні позову до суду судовий збір, що підтверджується квитанцією про його сплату (а.с. 2), поніс витрати по оплаті наданої йому правової допомоги (а.с. 4-7), що є документально підтвердженими та розмір яких не перевищує визначений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір їх компенсації.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду 1-ї інстанції у рішенні, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги з огляду на наявні у справі докази висновків суду першої інстанції не спростовують і при встановленні фактів, на яких ґрунтується рішення, суд не припустив таких порушень норм матеріального чи процесуального права, що давали б підстави для скасування рішення суду, судом першої інстанції було достатньо повно з'ясовано необхідні для винесення рішення обставини справи. Відповідно до вимог частини 2 ст. 308 ЦПК не може бути скасоване справедливе та правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307, 308, 314-315 ЦПК колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з оголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий _______________ Судді _______________