ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2013 року Справа № 904/1900/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідача -Галагур З.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.07.2013

у справі№904/1900/13-г

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4

доПАТ АБ "Експрес Банк" в особі Дніпропетровської філії

про стягнення заборгованості по орендній платі та 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2013 (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено частково - на підставі ст.ст.629,795 ЦК України стягнуто з відповідача на користь позивача 208878 грн. заборгованості по орендній платі за період з 01.06.2010р. по 16.11.2011р. у зв'язку з неналежним виконанням орендарем свого зобов'язання, передбаченого п.6.2 договору оренди нежитлового приміщення №01/03-07 від 07.03.2007. В решті позовних вимог відмовлено з підстав їх заявлення з порушенням приписів ч.4 ст.22 ГПК України, а саме після початку розгляду справи по суті.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 (судді: Тищик І.В., Білецька Л.М., Верхогляд Т.А.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.627,629,653,795 ЦК України та ст.ст.35,43,11128 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що розірвання договору оренди не позбавляє орендаря обов'язку здійснювати оплату за фактичне користування орендованим майном, яке не було повернуте орендодавцю (позивачу) за актом приймання-передачі згідно з ч.2 ст.795 ЦК України.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині позовних вимог про стягнення 208878 грн. заборгованості з орендної плати) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

07.03.2007 року між приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендодавцем) та Дніпропетровською філією Акціонерного банку „Експрес-Банк" (орендарем) був укладений договір оренди нежилого приміщення №01/03-07, за умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору встановлено з 12.03.2007р. по 12.03.2012р. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 10 числа поточного місяця в обумовленому договором розмірі, зобов'язання по сплаті орендної плати починається з моменту підписання акту прийому-передачі про передачу приміщення в оренду та закінчується з моменту підписання акту прийому-передачі про повернення приміщення з оренди.

Відповідно до заявлених позовних вимог за відповідачем утворилась заборгованість по орендній платі за червень 2010р. - листопад 2011р. у розмірі 208878 грн., за стягненням якої позивач звернувся до господарського суду.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2010 в справі №17/15-10 між тими ж сторонами, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2010, договір оренди №01/03-07 від 07.03.2007 розірвано з 7 грудня 2009 року.

За вищевказаним рішенням судом встановлений момент у часі, з якого договір вважається розірваним.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Таким чином, укладений сторонами договір оренди розірвано з 07.12.2009р., тобто з дати встановленої рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2010 у справі №17/15-10.

Таким чином, враховуючи, що з 07.12.2009р. між сторонами припинено договірні відносини, то у позивача відсутні правові підстави вимагати від відповідача виконання зобов'язання зі сплати орендних платежів за договором оренди №01/03-07 від 07.03.2007.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вимога про стягнення неустойки за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку з повернення орендованого приміщення була предметом розгляду справі №5/5005/6527/2012.

Відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення суми орендної плати за період з 08.12.2009р. по 25.05.2010р., тобто за період після дати розірвання договору (07.12.2009р.), встановлена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2011 у справі №41/5-11(11/40-10). Зазначене рішення не скасоване і є чинним на момент розгляду даної апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального права та не ґрунтується на встановлених обставинах справи.

Проте, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.627 та ст.629 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Згідно з ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як роз'яснено в абзаці 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про найм (оренду) майна", з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Як достеменно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, умовами пункту 6.2 договору оренди нежитлового приміщення №01/03-07 від 07.03.2007, який не визнано недійсним, передбачено припинення обов'язку орендаря по сплаті орендної плати з моменту підписання акта приймання-передачі №2 (повернення майна з оренди), який (акт) було підписано сторонами лише 16.11.2011 року, а тому нарахування орендодавцем орендної плати за спірний період (з 01.06.2010р. по 16.11.2011р.) та її стягнення в судовому порядку є правомірним.

Касаційна інстанція погоджується з твердженням заявника про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано, що виходячи зі змісту ч.2 ст.795 ЦК України, дострокове розірвання договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку повернути орендодавцю об'єкт оренди шляхом підписання акту приймання-передачі приміщень та від обов'язку вносити оплату за фактичне користування майном аж до моменту підписання вказаного акта, якщо такий обов'язок передбачено умовами договору оренди.

Відтак, колегія вважає таким, що суперечить приписам ч.2 ст.795 ЦК України, висновок апеляційного суду про відсутність у позивача правових підстав вимагати від відповідача виконання зобов'язання зі сплати орендних платежів за спірний період з мотивів припинення з 07.12.2009р. договірних відносин між сторонами.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції, яка була врахована судом першої інстанції при прийнятті рішення, дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин припинення договору оренди та стягнення орендної плати (постанова ВСУ від 20.11.2012 у справі №12/75-2167-33/75-4/180), а апеляційний суд, прийнявши оскаржувану постанову, порушив імперативні вимоги ч.1 ст.11128 ГПК України, згідно яких рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

При цьому, не мають істотного значення для даної справи підстави припинення договору оренди (у зв'язку із закінченням строку дії договору, його дострокового розірвання в судовому порядку чи шляхом реалізації передбаченого договором права сторони на його одностороннє позасудове розірвання), на необхідність розмежування яких помилково послався в обґрунтування відхилення правильних висновків суду першої інстанції, які ґрунтувалися на неухильному дотриманні приписів ст.11128 ГПК України.

Апеляційний суд також помилково послався в обґрунтування своїх висновків на норму ч.2 ст.785 ЦК України, якою врегульовано питання сплати орендарем неустойки в якості правового наслідку невиконання зобов'язання щодо повернення речі, оскільки предметом даного спору є стягнення орендної плати за фактичне користування майном в період після дострокового розірвання договору оренди до підписання акта приймання-передачі майна з оренди.

Крім того, як роз'яснено в абзаці 4 п.2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

За таких обставин, апеляційна інстанція в обґрунтування підстав для відмови в позові передчасно послалася на встановлення рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2011 у справі №41/5-11(11/40-10) фактів, що мають преюдиціальне значення, а саме щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення суми орендної плати за період з 08.12.2009р. по 25.05.2010р. (за період після розірвання договору з 07.12.2009р.), оскільки викладене свідчить про помилкове ототожнення судом фактів в розумінні ч.2 ст.35 ГПК України та вміщених у вказаному судовому рішенні оціночних судженнях (висновках) суду першої інстанції.

Відповідно до п.6 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З огляду на те, що підставою скасування рішення від 14.01.2013 судом апеляційної інстанції стало порушення та неправильне застосування останнім норм ст.ст.627,629,653,795 ЦК України та ст.ст.35,43,11128 ГПК України, а судом першої інстанції встановлено правомірне нарахування позивачем орендної плати за період з 01.06.2010р. по 16.11.2011р., і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, первісне рішення про часткове задоволення позову є правомірним та підлягає залишенню без змін.

Правомірність відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 13695,85 грн. не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Разом з тим, колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пп.5 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно доданої до скарги квитанції від 08.07.2013 №36 відповідачем сплачено судовий збір у загальній сумі 2106,78 грн., в той час як з врахуванням вимог касаційної скарги та оспорюваної суми (208878 грн.) достатньо було сплатити суму 2088,78 грн., яка покладається на відповідача в силу вимог ст.49 ГПК України. В свою чергу, сума переплати по судовому збору становить 18 грн.

За таких обставин, зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню заявнику.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.44,49,1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 у справі №904/1900/13-г скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2013 у даній справі залишити без змін.

Витрати фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у вигляді судового збору в сумі 2088,78 грн., сплаченого за подання касаційної скарги, покласти на відповідача.

Наказ доручити видати господарському суду Дніпропетровської області.

Повернути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДК у Печерському районі м.Києва, код 26077922, МФО 820019, банк отримувача ГУ ДКУ у м.Києві) 18 грн. судового збору, зайво сплаченого за квитанцією від 08.07.2013 №36.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун