№ справи:121/3972/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Веденмеєр М.В.

№ провадження:22-ц/190/4388/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Хмарук Н. С.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Хмарук Н.С.

суддів:Сінані О.М., Рошка М.В.,

при секретарі:Кутелія Я.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору дарування квартири недійсним, витребування нерухомого майна,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8

на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2013 року та ухвалу Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 28 грудня 2011 року між ними, недійсним, просив витребувати у ОСОБА_7 вказану квартиру та повернути йому в натурі. Позивач стверджує, що договір дарування квартири є фіктивним, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, просив задовольнити його позов на підставі ст. 234 ЦК України.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який укладено 28 грудня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстром № 1929.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2013 року накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_7, а саме на квартиру АДРЕСА_1.

Не погодившись із зазначеними рішенням та ухвалою представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, також просить скасувати ухвалу суду від 21 травня 2013 року, якою вжиті заходи забезпечення позову, посилаючись на порушення норм процесуального права, а саме те, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд заяви про забезпечення позову.

Оскільки рішення суду в частині відмови у позові не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності не робить висновків щодо неоскарженої частини рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не мали наміру створити правові наслідки правочину, тому визнав його недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 був власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 213, 4 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30 серпня 2008 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 1996 року; рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 26 липня 2010 року № 1299.

Згідно договору дарування від 28 грудня 2011 року ОСОБА_6 подарував свою квартиру ОСОБА_7 (а.с. 5). Державна реєстрація правочину здійснена 12.06.2012 року (а.с. 16-18).

Як вбачається із матеріалів справи, сторони підтвердили, що ніколи не були знайомі один з одним.

Позивач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, допитаний у суді першої інстанції у якості свідка, зазначив, що з відповідачкою познайомився тільки в день укладання договору у нотаріуса, ніяких особистих чи ділових стосунків з ОСОБА_7 не мав ні до вчинення правочину, ні після цього. Остання приїхала до нотаріальної контори з онуком ОСОБА_10, який забрав договір дарування після його підписання та передав його сторонній особі з метою отримання грошей. Після повернення боргу квартиру знову повинні були передати йому у власність.

Відповідач ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, допитана як свідок по кримінальній справі, зазначила, що приїхала до нотаріальної контори з онуком ОСОБА_10, на прохання останнього підписала документи, не знаючи що це договір дарування квартири. Мотивів дарувати їй квартиру у ОСОБА_6 не було (а.с. 8-11).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 також підтвердив той факт, що йому невідомо про наявність стосунків між сторонами по справі до укладання договору дарування.

З огляду на викладене, суд першої інстанції встановивши, що договір дарування вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином та ознака фіктивності була властива діям обох сторін правочину, правильно дійшов висновку про його недійсність.

Доводи апеляційної скарги, що договір дарування був направлений на реальне досягнення правових наслідків неспроможні, оскільки спростовуються вищезазначеними доказами.

На підтвердження доводів апеляційної скарги, стосовно того, що факт передачі квартири відповідачці крім іншого підтверджується діями позивача по вивозу зі спірної квартири меблів та іншого майна, а також передачею відповідачці ключей від квартири та воріт, доказів не надано. Крім того, вони спростовуються показаннями самой ОСОБА_7 Також не представлено доказів на підтвердження того, що відповідачка ОСОБА_7 вселилась в квартиру та зареєструвалась в ній, навпаки, як вбачається із матеріалів справи вона проживає за іншою адресою, за якою повідомлялась судом першої та апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі посилань на правові підстави для висновку в тому, що рішення суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України і підлягає скасуванню.

За таких обставин, судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і рішення ухвалено по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил Цивільного процесуального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вирішив питання про виправлення описки в ухвалі суду від 21.05.2013 року без повідомлення відповідачки, чим порушив норми процесуального права, не є обґрунтованими.

Cам по собі факт не повідомлення відповідачки про вирішення питання про виправлення описки в ухвалі суду від 21.05.2013 року про забезпечення позову, не є підставою для скасування ухвали суду від 21.05.2013 року, оскільки це не призвело до неправильного вирішення питання.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дотримався строку, передбаченого ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України.

Що стосується доводів апеляційної скарги, щодо відсутності наміру відчуження відповідачкою нерухомого майна, вони є неспроможними, оскільки оголошення в інтернеті про продаж квартири є достатньою підставою.

Таким чином, з урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції обставини справи були встановлені судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваної ухвали немає.

При такому положенні є підстави вважати, що рішення та ухвала суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частин першої статей 308, 312 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення, ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та постановив ухвалу з додержанням вимог закону.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 303, 304, пунктом 1 частини першої статті 307, частиною першою статті 308, частиною першою статті 312, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 травня 2013 року та ухвалу Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

Н.Хмарук О.Сінані М.Рошка