ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

 

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

30.10.08

Справа №2а-3053/08/5

 

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі суддіСидоренко Д.В. , при секретарі Дадінській В.В. розглянувши за участю

прокуратура АРК, Івашкевич В.В., посвідчення № 07151, помічник прокурора Київського району;

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом   Прокурора м. Армянська   в інтересах особи   ОСОБА_1, АДРЕСА_1 

до   Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим, АДРЕСА_1           

 про  визнання неправомірною бездіяльності та зобовязання підвищити пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком, як це передбачено Законом України "Про соціальний захист дітей війни",

 

ВСТАНОВИВ:

 

Прокурор м. Армянська звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом в інтересах особи Харченко Ганни Зінов'ївни до Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим з адміністративним позовом про визнання бездіяльності  протиправною та зобов`язання виплатити щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 09.07.2007р. по теперішній час, та виплачувати її на майбутнє.        

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Окрім того, прокурор просить поновити строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод оскільки він був пропущений позивачем з поважних причин.

У судовому засіданні прокурор уточнив позовні вимоги, та просить суд зобов'язати відповідача підвищити пенсію позивачу на 30% мінімальної пенсії за віком з липня по грудень 2007р.  

Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його  відсутності.

Прокурор у судовому засіданні наполягав на задоволенні змінених позовних вимог.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином - судовою повісткою, подав суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов, у яких зазначив, що органи Пенсійного фонду України мають використовувати кошти тільки на виплати, вичерпний перелік яких визначений діючим законодавством України, до яких, на його думку, не відносяться виплати підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто він є неналежним відповідачем. Окрім того зазначив, що у Пенсійного фонду України відсутні кошти на здійснення зазначеної виплати.    

Також, відповідач вважає, що згідно зі ст.ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється строк в один рік, який вираховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів, тобто позивачем цій строк пропущений.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав. 

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. 

Крім того, у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06. 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до ст.ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Ст. 1 Конституції України Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою. У ст. 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Ст. 8 Конституції України  зафіксовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні    відповідати їй. 

Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ст. 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої),  вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовий статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1, тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона є особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни(а.с.4). 

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2007р.р., було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію  статті 6 Закону  України  "Про  соціальний  захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону. Згідно статті 111 цього Закону у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 ст. 62, ч. 1 ст.66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п. 12 ст. 71  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» втратили чинність з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України. 

 На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення державної соціальної допомоги як дитині війни за 2007рік підлягають частковому задоволенню, а саме з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 09.07.2007р.      

Згідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. 

У запереченнях відповідач зазначив, що за основу розрахунку державної соціальної допомоги дітям війни, який зроблений позивачем, не може бути прийнятий розмір мінімальної пенсії за віком, оскільки згідно ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Суд погоджується з зазначеним твердженням відповідача, але відповідно до ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді і вирішенні адміністративній справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч.1,2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.  

Відповідно до п. 5 ч.1 статті 62 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V «Про Державний бюджет на 2007 рік» затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. У частині 2 ст.62 зазначеного Закону встановлено, що розміри державних соціальних гарантій на 2007рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що відповідно дає право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій та Законом України «Про соціальний захист дітей війни». 

Відповідно до ч. 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V «Про Державний бюджет на 2007 рік» для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.  Відповідно розмір мінімальної пенсії за віком становив з 01.04.2007р. по 30.09.2007р. 410,06грн.; з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. - 415,11грн.

За таких обставин суд вважає, що розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати за наступною формулою:

Щомісячна державна соціальна допомога за липень-грудень 2007 р. дорівнює 742,64  гривень:

Липень-вересень (410,06 гривень х 30%) х 3 місяця = 369,05 гривень;

Жовтень-грудень (415,11 гривень х 30%) х 3 місяця = 373,59 гривень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем недоплачена позивачу щомісячна державна соціальна допомога дітям війни за 2007рік в сумі 742,64 гривні.

Суд вважає, що зазначену державну соціальну допомогу повинен виплачувати саме відповідач з наступних підстав. Згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. затверджено Положення про Пенсійний фонд України, у п. 3 якого визначено, що до основних засад Пенсійного фонду відносяться також відноситься забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних витрат.

Беручи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та  Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у в'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що  реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Статтею  99 КАС України  встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у  ст. 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідач у запереченнях наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду. 

У позовній заяві прокурор просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів. Причиною пропуску строку позивач вказує на те, що про порушення прав позивачу стало відомо тільки після висвітлення рішення Конституційного Суду України від 09.07.07р. у засобах масової інформації. 

Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 “У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, №52, 27.07.2007р.

Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007р. порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 р., відповідно річний строк сплинув 28.07.2008р. Адміністративний позов поданий до суду 17.09.08р., тобто після закінчення річного строку з моменту, коли він міг би дізнатися про порушення його права. 

Частиною 2 ст. 100 КАС України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд не вбачає поважних причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, тому вважає, що клопотання позивача не підлягає задоволенню.

У позовні заяві прокурор просить зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену позивачу  як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу, але вимоги про сплату такої допомоги не висуває.  В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за вересень - грудень 2007р.

На підставі наведених вище доводів суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме нарахуванню та виплаті підлягає щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з вересня по грудень 2007року. у сумі 496,61грн.

Під час судового засідання, яке відбулось 30.10.2008 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ  постанову складено 04.11.2008р.

Керуючись ст.ст.11,122, 160-163, 167 КАС України, суд 

    

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ щодо невиплати ОСОБА_1щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірах, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з вересня по грудень 2007року. - неправомірною.

2. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ нарахувати та виплатити ОСОБА_1щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з вересня по грудень 2007року.

3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

 

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського адміністративного апеляційного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).   

    

 

 

Суддя  Окружного

адміністративного суду

Автономної Республіки Крим                                          Сидоренко Д.В.