ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
22.10.08 |
Справа №2-а-1197/08 |
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р. , при секретарі Єлжової Н.М., за участю
представника відповідача ГУМВС України в АРК - Юфімчук Марини Василівни,
представника відповідача Керченського міського управління ГУ МВС України в АРК - Сіволапової Наталі Іванівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК, Керченського міського управління ГУ МВС України в АРК
про стягнення компенсації за неотримане речове майно
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулася з позовом ОСОБА_1до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АРК про стягнення компенсації за недоотримане речове майно за період проходження служби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АРК від 29.07.2008 року відкрито провадження по справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АРК від 29.07.2008 року до справі у якості співвідповідача залучено Керченське міське управління ГУ МВС України в АРК.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АРК від 29.07.2008 року закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.
У судове засідання позивач не з'явилася, надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутністю. Відповідно до адміністративного позову позивач з грудня 1995 року проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді слідчого в Керченському міському управління ГУ МВС України в АР Крим. Згідно до наказу від 30.01.2007 року була звільнена з органів внутрішніх справ у зв'язку з інвалідністю. Відповідно до діючого законодавства при звільненні мала право на отримання грошової компенсації за речове майно, але зазначити суми не має можливості, так як відповідач не надає їй довідку про суму неотриманого речового майна. Але до цього часу компенсація їй не виплачена у зв'язку з відсутністю коштів у відповідача.
У судовому засіданні представник відповідача ГУМВС України в АРК проти позову заперечував та пояснив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач проходила службу в Керченському міському управлінні ГУМВС України в АРК, яке є самостійною юридичною особою, тому саме воно зобов'язано відповідати за позовом. Крім того, у зв'язку зі зміною законодавства, права осіб на отримання грошової компенсації за речове майно з 30.12.2005 року було обмежено. Грошова компенсація за неотримане речове майно не виплачується позивачу у відповідності до Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік" відповідно до якого витрати по забезпеченню форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням здійснюється тільки в межах бюджетних асигнувань на утримання цих установ, до яких відносяться органи внутрішніх справ, але такі кошти не виділялись. Тому на думку відповідача здійснення не запланованих витрат на виплату компенсацій за недоотримане речове майно, недопустимо і може привести до порушення законодавства.
У судовому засіданні представник відповідача Керченського міського управління ГУ МВС України в АРК позов не визнали у повному обсязі, заявили, що вони є неналежним відповідачем по справі, оскільки забезпечення речовим майном покладено на ГУМВС України в АРК. Більш того, на час звільнення ОСОБА_1 норма про можливість виплати грошової компенсації за неотримане речове майно вже була скасована, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вислухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши інші матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року 565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Згідно зі ст.7 України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року 565-XII міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 2006 року № 1383 Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, затверджене Наказом МВС України 02.02.2004 року № 94 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (далі -ГУМВС) є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України, який утворюється МВС України і йому підпорядковується.
Відповідно до ст.20 Закону України “Про міліцію”від 20 грудня 1990 року 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Суд зазначає, що до публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом статті 1 Закону України “Про державну службу”від 16 грудня 1993 року3723-XII державна служба-це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.
Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.
Таким чином, суд зазначає, що у зв'язку з тим, що органи Міністерства внутрішніх справ України є державними органами виконавчої влади, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Керченське міське управління ГУМВС України в АРК є територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, які утворюється МВС України і йому підпорядковуються, служба в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Керченському міському управління ГУМВС України в АРК відноситься до публічної служби.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом встановлено, що відповідачі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Керченське міське управління ГУМВС України в АРК є суб'єктами владних повноважень, оскільки у правовідносинах з фізичними та юридичними особами вони реалізують свою владну компетенцію.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідачів, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1з 16.12.1995 року до 30.01.2007 року проходила службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується копією трудової книжки. довідкою № 38/20 від 16.05.2008 року (а.с.14).
Відповідно до наказу ГУМВС України в АРК від 20.12.1995 року № 337 о/с ОСОБА_1 призначена посаду помічником слідчого Керченського міського управління ГУМВС України в АРК з 16.12.1995 року (а.с.28).
Наказом ГУМВС України в АРК від 23.01.2007 року № 14 о/с Рибалко Т.В. звільнена зі служби в органах внутрішніх справ у відставку за пунктом 65 «б» (через хворобу) з посади старшого слідчого слідчого відділення 1-го відділу Керченського міського управління ГУМВВ України в АРК.
Судом встановлено, що відповідно до наказу ГУ МВС України в АР Крим від 03.04.2007 року № 81 о/с до наказу ГУМВС України в АРК від 23.01.2007 року № 14 о/с внесені зміни у частини підстав звільнення - ОСОБА_1 вважається звільненою в запас Збройних Сил України за п. 64»б» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу).
Судом встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 за останні три роки з липня 2005 року не отримала речове майно на суму 1148,76 гривень, що підтверджується довідкою від 11.08.2008 року № 20/471 (а.с. 30).
Таким чином, всі правовідносини, що виникають між ОСОБА_1 та ГУ МВС України в АР Крим, у тому числі з керівним составом ГУ МВС України в АР Крим, з приводу проходження служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту працівників органів внутрішніх справ, також відносяться до публічної служби.
Відповідно до ч.1 статті 22 Закону України "Про міліцію" N 565-XII, від 20.12.1990, держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Відповідно до статті 16 Закону України “Про міліцію” № 565-XII від 20.12.1990 року особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки.
Відповідно до ч. І ст.18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом ОВС, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. № 114 (з подальшими змінами), особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. №1515 "Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції" Міністерством внутрішніх справ України було видано Наказ № 1489 від 05.12.2003 року, яким затверджено Положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України та форми обліку речового майна.
Відповідно до п.4.6 вищевказаного Положення, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, генералам та офіцерам, які звільняються в запас чи відставку з правом носіння форми одягу, видається належне на день звільнення обмундирування.
Відповідно до пункту 2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1, яка була капітаном міліції відносить до середнього начальницького складу.
Таким чином, вищезазначеними нормативними актами встановлено право позивача на отримання від відповідача безкоштовного службового обмундирування, у тому числі під час звільнення в запас чи відставку.
Зміни та доповнення до названого наказу МВС, в тому числі і до пункту 4.6., були внесені наказом МВС № 1265 від 30.12.2005 року.
В попередній редакції пунктом 4.6. Положення було передбачено також право на одержання грошової компенсації за недоотримане речове майно.
Судом встановлено, що після звільнення позивач не отримала ні відповідного обмундирування, ні грошової компенсації за недоотримане обмундирування.
Судом на клопотання відповідача ГУМВС України в АРК до справі у якості співвідповідача залучено Керченське міське управління ГУ МВС України в АРК.
Судом встановлено, що відповідно до наказу МВС України № 1489 від 05.12.2003 року облік, видачу, оформлення довідок про вартість речового майна покладено на речову службу ГУМВС України в АРК.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі являється виключно ГУМВС України в АРК, оскільки управління ресурсного забезпечення входить до складу саме цього відповідача. Тому Керченське міське управління ГУМВС України в АРК є неналежним відповідачем по справі, яке не повинно відповідати по справі.
Суд не приймає доводи відповідача, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати.
Статтею 71 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР" (із змінами та доповненнями) закріплено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу (до яких відноситься позивач), які бездоганно прослужили в органах внутрішніх справ, Збройних Силах СРСР і органах Комітету державної безпеки СРСР 20 і більше років (у пільговому обчисленні), а тим, які мають особливі заслуги, незалежно від вислуги років, при звільненні в запас або відставку наказами начальників, які здійснюють звільнення, може надаватися право носіння встановленої форми одягу.
Право на компенсаційні витрати після звільнення, набуте в тому числі при проходженні бездоганної державної служби не може бути звужене або скасоване у відповідності до ст.1, 3, 6, 8, 19, 22, 23, 24 Конституції України.
Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, передбачених Конституцією України, виходячи із принципу верховенства права, закріпленого ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 8 Конституції України.
Комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту працівників МВС зумовлений особливістю їх професійних обов'язків. Здійснення таких заходів не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суд також зазначає, що до даних правовідносин не можуть бути застосовані норми Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", оскільки зазначені нормативні акти не розповсюджуються на працівників органів внутрішніх справ.
Оцінюючи дії суб'єкта владних повноважень ГУМВС України в АРК щодо невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно, суд зазначає, що вони не відповідають принципу пропорційності, який є безумовним критерієм оцінки законності та обґрунтованості дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення - цей критерий випливає з принципу пропорційності. Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.
Дотримання принципу пропорційності означає, що:
- здійснення повноважень владним суб'єктом не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які необхідно досягнути,
- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей,
- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи, внаслідок рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка може настати за відсутністю такого рішення чи дії.
Судом встановлено, що в період проходження служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 отримала тяжке професійне захворювання, що підтверджується випискою з історії хвороби та медичними документами (а.с. 9-11), являється інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.11.2007 року (а.с. 7).
Судом встановлено, що позивачці постійно потрібні кошти на лікування, тому враховуючи, що має вона має право на отримання при звільненні речове майно, але дуже потребує грошової компенсації, суд вважає можливим в цій конкретній справі застосувати принцип пропорційності, оскільки несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів позивача будуть значно більшими, якщо рішення не буде прийнято на її користь. Суд вважає, що обмеження права позивача на одержання саме грошової компенсації за недоотримане нею речове майно, на яке ОСОБА_1 має право не зумовлено досягнення більш важливих цілей відповідачем, тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Крім того, ОСОБА_1 в прохальний частині позову просила зобов'язати ГУМВС України в АРК надати суду довідку про вартість речового майна з липня 2005 року.
Суд вважає, що за своїм змістом це є клопотанням про витребування доказів, яке було задоволено судом та виконане відповідачем, тому таке зобов'язання не розцінюється судом як позовна вимога, що підлягає вирішенню по справі.
Позивачем під час розгляду справи було заявлено клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду з позовом до ГУМВС України в АРК.
Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представники відповідача не наполягали на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду стосовно позовних вимог позивача щодо виплати компенсації за неотримане речове майно.
Враховуючи норми частин 1 статті 100 КАС України суд не вбачає підстав для відмови у задоволені позову з підстав пропуску строку встановленого ст. 99 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, але позивач була звільнена від сплати судового збору, питання про їх відшкодування судом не вирішується.
Під час судового засідання, яке відбулось 22.10.2008 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 28.10.2008 року.
Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Позовні вимоги задовольнити.
2.Поновити ОСОБА_1строк звернення до адміністративного суду.
3. Стягнути з Головного управління МВС України в АР Крим (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Б. Хмельницького, буд.4) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) компенсацію за не отримане нею речове майно у сумі 1148,76 гривень за період проходження служби у МВС України.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання її у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Трещова О.Р.