ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
29 липня 2013 р. Справа № 802/2772/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Ємельянова Родіона Ігоровича
позивача: Коган Н.В.; Радченко В.Ю.
відповідача: Кубик М.М., Лісевич Р.А., Паламарчук Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: публічного акціонерного товариства "Тульчинська швейна фабрика"
до: Немирівської обєднаної державної податкової інспекції головного управління міндоходів у Вінницькій області
про: скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Тульчинська швейна фабрика" з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі про скасування податкових повідомлень - рішень.
Позовні вимоги мотивовані наступним. В період з 19.03.2013р. по 27.03.2013р. ДПІ у Тульчинському районі проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. Під час перевірки відповідачем виявлено порушення п.п.198.1, п.п. 198.2 п.п. 198.3, п.п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000152200 від 22.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 529728 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 132432 грн. Крім того, під час перевірки виявлено порушення вимог п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 138.1.2 п. 1338.1 ст. 138 ПК України в результаті чого відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000142200 від 22.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 381615,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 1 грн. Позивач не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, оскаржив їх до суду та просив суд визнати їх протиправними та скасувати.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити адміністративний позов, з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача щодо заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову, з підстав викладених в письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення сторін, надавши оцінку усім доказам, що знаходяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково, з огляду на наступне.
На підставі наказу №133 від 19.03.2013 року ДПІ у Тульчинському районі та на підставі направлень від 19.03.2013 року №107, №108, №109, №110 виданих ДПІ у Тульчинському районі відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства "Тульчинська швейна фабрика" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.
Результати перевірки знайшли своє відображення в акті №125/2200308620 від 03.04.2013 р. Відповідно до висновків вказаного акта, перевіркою встановлено порушення позивачем: п.198.1, п.п. 198.2 п.п. 198.3, п.п. 198.6 ст. 198 ПК України та п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 138.1.2 п. 1338.1 ст. 138 ПК України.
Позивач, не погоджуючись із висновками акту перевірки, оскаржив їх в адміністративному порядку.
За результатами розгляду заперечення від 03.04.2013р., відповідач залишив заперечення позивача без задоволення, а акт перевірки без - змін.
Як вбачається із матеріалів справи, на підставі вищезазначених висновків акту перевірки, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000152200 від 22.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 529728, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 132432 грн. та податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000142200 від 22.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем в сумі 381615,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 грн.
В свою чергу, позивач не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями -рішеннями, оскаржив їх до суду, просив суд визнати їх протиправними та скасувати.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, між ПАТ "Тульчинська швейна фабрика та ТОВ "Торгова мережа "Грегорі Арбер" був укладений договір купівлі-продажу товару № 171 від 01.10.2012 року. Відповідно до умов договору, ПАТ "Тульчинська швейна фабрика" придбала у ТОВ "Торгова мережа "Грегорі Арбер" товар (жіночі та чолові костюми) на загальну суму 1289082,00 грн., в т.р. ПДВ 214847,00 грн. Згідно з п. 2.3 договору - доставка Товару здійснюється за рахунок Покупця. Відповідно до п.4.2 договору товар вважається прийнятим з моменту підписання Сторонами відповідних товарно-транспортних накладних на товар, а згідно п. 4.3 моментом переходу права власності на товар являється момент підписання акту прийому-передачі.
На підтвердження позовних вимог позивач надав суду для долучення до матеріалів справи копії первинних документів по взаємовідносинам зі своїм контрагентом ТОВ "Торгова мережа "Грегорі Арбер", а саме, договір купівлі-продажу, податкові накладні, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні та додаткову угоду від 05.10.2012 р. до Договору купівлі-продажу №171 від 01.10.2012 року, відповідно до умов якої доставка товару здійснюється за рахунок Продавця (т.1 а.с.113-250, т.2 а.с.1-22).
Разом з тим, у судовому засіданні представник відповідача заперечуючи проти позову, зазначив, що під час перевірки, позивачем не було надано документів, що підтверджують факт транспортування товару від ТОВ "Торгова мережа "Грегорі Арбер" до ПАТ "Тульчинська швейна фабрика", а саме актів прийому-передачі товару, товарно-транспортних накладних, шляхових листів, посвідчень про відрядження, а також додаткової угоди від 05.10.2012 року до Договору, що також знайшло своє відображення в акті перевірки.
Представник позивача в судовому засіданні зазначені факти не заперечувала. Зокрема пояснила, що на час проведення перевірки дійсно позивачем були надані тільки основний договір, податкові та видаткові накладні. Щодо інших документів, то вони також не були надані і до заперечень на акт перевірки. Зазначені обставини вона пояснила тим, що на підприємстві довгий час бухгалтерський облік вівся неналежним чином і зазначені документи, як то товарно-транспортні накладні, позивачі отримав від контрагента ТОВ ТМ «Григорі Арбер» уже у процесі судового розгляду справи, що також підтверджується матеріалами справи. ( т.1 а.с.117).
Щодо надання до перевірки додаткової угоди від 05.10.2012 року, відповідно до якої доставка товару здійснювалась за рахунок продавця, то представник позивача пояснила, що їй не відомо, чи надавалась така угода податковому органу.
Щодо відсутності вищезазначеного товару на складі підприємства на час проведення перевірки то, представник позивача пояснила, що між ПАТ "Тульчинська швейна фабрика" та ПАТ "ДВТП "Донбас" укладено Договір зберігання від 26.12.2012 року ( т.2 а.с.54-56). Відповідно до умов цього Договору "Поклажодавець" передає, а "Зберігач" приймає на зберігання протягом 2013 року швейну продукцію (одяг чоловічий та жіночий). Згідно п. 1.2 договору - що зберігання товару є безоплатним. Відповідно до акту приймання-передачі майна до цього договору Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на строкове безоплатне зберігання майно на загальну суму 1289082,00 грн.
Також, відповідно до п.п.3.1.1 цього ж договору, «Поклажодавець» зобов'язаний передати майно «Зберігачеві» на зберігання не пізніше ніж через 14 календарних днів після набрання чинності цим договором.
Проте, як вбачається із акту перевірки, документів, що підтверджували факт транспортування товару на адресу ПАТ "ДВТП "Донбас", а саме товарно-транспортних накладних, шляхових листів, посвідчень про відрядження тощо, до перевірки також не було надано.
В судовому засіданні представник позивача пояснила, що ПАТ "ДВТП "Донбас" здійснив перевезення товару власними силами, а тому товарно-транспортні накладні, шляхові листи, посвідчень про відрядження, тощо, на час перевірки знаходились у контрагента. Разом з тим, на підтвердження зазначеної операції представник позивача надала у судове засідання товарно -транспортні накладні від ПАТ ТВТП «Донбас», посвідченні про відрядження водія ПАТ ТВТП «Донбас», наказ на прийняття на роботу водія ПАТ ТВТП «Донбас», картку рахунку 0231 ПАТ ТВТП «Донбас», які були надані контрагентом позивача вже під час розгляду справи у суді ( т.2 а.с.52-53).
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, між ПАТ "Тульчинська швейна фабрика" та ТОВ "Торговий Дім "Грегорі Арбер" укладено ряд договорів на купівлі - продажу обладнання № 30/11 від 30.11.2012 року на суму 335000,00 грн., № 25/12 від 27.12.2012 року на суму 638289,68 грн.; № 20/12 від 20.12.2012 року на суму 916000,00 грн. (т.1 а.с. 69-72, 77-79, 87-89). Разом, за цими договорами було придбано 79 найменувань швейного обладнання. Зазначені договори є типовими.
Відповідно до умов вищезазначених договорів, доставка товару здійснюється за рахунок Покупця. Обладнання вважається прийнятим з моменту підписання сторонами відповідних товарно-транспортних накладних на товар. Моментом переходу права власності на обладнання від продавця покупцю являється момент підписання накладної.
Як вбачається із акту перевірки та не заперечувалось представником позивача, на підтвердження вказаних операцій позивачем до перевірки було надано акти прийому-передачі обладнання та специфікації, податкові та видаткові накладні.
В свою чергу представник позивача надала у судове засідання, крім зазначених документів, ще й додаткові угоди до договорів. Так, відповідно до змісту додаткових угод - поставка товару здійснюватиметься за рахунок продавця. ( т.1 а.с. 76, 86, 96). Окремо пояснила, що не володіє інформацією щодо надання останніх для перевірки.
Разом з тим, як вбачається із акту перевірки, у ньому відсутні посилання на зазначені додаткові угоди. Крім того, позивачем до перевірки не було надано документів, що підтверджують факт транспортування та оприбуткування обладнання від ТОВ "Торговий Дім "Грегорі Арбер" до ПАТ "Тульчинська швейна фабрика", а саме товарно-транспортних накладних, шляхових листів, посвідчень про відрядження, видаткових накладних, відомостей, що свідчать про оприбуткування продукції на склад ПАТ "Тульчинська швейна фабрика" тощо.
В судовому засіданні представник відповідача додатково пояснила, що швейне обладнання, яке було придбано за вищезазначеними договорами - являється основними засобами, а відображення основних засобів у бухгалтерському обліку повинно супроводжуватись відповідними первинними бухгалтерськими документами. Так, основні засоби мають бути відображені зокрема у картках обліку основних засобів із зазначенням інвентарних номерів, також відносно них повинні бути складені акти введення в експлуатацію ( в іншому випадку неможливо нараховувати амортизаційні витрати).
Також, представник відповідача заявила, що у ході проведення перевірки, на підставі наказу директора ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» від 19.03.2013 року № 10 комісією проводилась інвентаризація основних засобів. Так, в ході перевірки встановлено, що все швейне обладнання, яке було придбане за вищезазначеними договорами, на підприємстві фактично відсутнє. Зазначене також було відображено у акті перевірки та відповідному додатку до нього ( т.1 а.с.30-32).
В свою чергу, представник позивача пояснила суду, що все вищезазначене обладнання (всього 79 найменувань) відповідно до договору від 01.02.2013 року було передано в оренду ПАТ ДВТП «Донбас». На підтвердження цієї господарської операції вона надала в судове засідання договір оренди обладнання, акт приймання - передачі майна. Додатково пояснила, що весь товар був вивезений транспортом орендаря - ПАТ ДВТП «Донбас», на підтвердження чого надала товарно-транспортну накладну від ПАТ ДВТП «Донбас» та посвідчення про відрядження водія (т.2 ,а.с.44-50). Так, зазначені документи були отримані позивачем від його контрагента ПАТ ДВТП «Донбас» під час розгляду справи у суді. Щодо надання зазначеного договору оренди до перевірки, то представник позивача пояснила суду, що цей договір був укладений у лютому 2013 року і не підпадав під період перевірки, а тому вони не вважали за потрібне надавати його податковому органу.
Визначаючись щодо позовних вимог позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152200від 22.04.2013 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 529728,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 132432 грн., суд виходив з наступного.
Так, згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Крім того, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1 , п. 2.1 ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» , затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року № 168/704.
У судовому засіданні суд встановив, що позивач надав до перевірки лише частину документів, які необхідно було скласти на підтвердження реальності здійснення вищезазначених господарських операцій. Так, в усіх чотирьох випадках, позивач до перевірки надав лише договори купівлі - продажу, відповідно п. 2.3 яких доставка товару здійснюється за рахунок покупця.
Як вбачається із акту перевірки, податковий орган ставить під сумнів зазначені господарські операції, хоч і відбражені у бухгалтерських проводка, проте не підтверджені належними первинними документами. Так, під час зарахування на баланс підприємства придбаних, (вироблених) вироблених виробничих запасів, або придбаних( створених) основних засобів, первісна вартість таких об'єктів складається з таких витрат: суми, що сплачуються постачальником активів; витрати транспортування; завантажування, розвантажування товару; установки монтажу, налагодження основних засобів; витрати на оплату праці, а також інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів або основних засобів. Так, під час перевірки даних, відображених у бухгалтерських проводках, податковий орган виявив, що весь вищезазначений товар та основні засоби були зараховані на баланс підприємства по ціні придбання. Таким чином, усі інші витрати, які формують первісну вартість об'єктів - відсутні. Зазначене не узгоджується із умовами вищенаведених договорів, так як відповідно до їх умов, позивач, як мінімум, мав понести ще затрати по транспортуванню товару та основних засобів. За таких обставин податковий орган робить висновок про віднесення до податкового кредиту операцій по придбанню товарів та основних засобів, що не підтверджені первинними документами.
Суд, погоджується із такими висновками податкового органу. Зокрема додатково зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Щодо посилань представника позивача на додаткові угоди та товарно-транспортні накладні, які були надані вже під час судового розгляду, то суд критично ставиться до таких доказів та не бере їх до уваги з огляду на наступне.
Так, відповідно до п.85.2. ст. 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
У судовому засіданні представник позивача в обґрунтування поважності причин ненадання до перевірки документів, які були надані нею до суду, зокрема посилалась на неналежне ведення бухгалтерського обліку на підприємстві та на відсутність складського обліку взагалі. Так, під час дослідження реальності здійснення операцій щодо купівлі-продажу швейного обладнання було встановлено, що на підприємстві не велись картки обліку основних засобів та були відсутні акти введення в експлуатацію основних засобів, тоді як по бухгалтерським проводкам зазначені операції були проведені. Відсутність зазначених первинних документів в свою чергу додатково свідчить про формування позивачем показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджені первинними документами.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Разом з тим, п.44.3. ст.44 покладає на платника податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Також приписи ст. 44 ПК України передбачають дії платника у випадках, коли він з об'єктивних причин не може надати до перевірки певні документи.
Крім того, відповідно до п.44.7. ст.44 ПКУ, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.
Як вбачається із матеріалів справи, податковий орган 27.03.2013 року під час перевірки, звернувся до позивача із відповідним запитом, у якому чітко зазначив документи, які не були надані позивачем до перевірки, а також запропонував позивачу надати такі документи ( т.1 а.с.67-68).
Разом з тим, позивач не надав зазначені документи до перевірки, а також не надав їх під час процедури адміністративного оскарження.
Так, відповідно до п. 44.6. ст.44 ПКУ, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Суд, оцінюючи надані до перевірки податкові та видаткові накладні, а також договори купівлі-продажу із специфікаціями, зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
За таких обставин суд не погоджується з висновками позивача, що сама лише наявність у ПАТ "Тульчинська швейна фабрика" податкових накладних, виписані від імені його контрагента, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту.
Вказаний висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду України. Так у постанові від 27.03.2012 року по справі № 21-737во10, Верховний Суд України зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
відсутність первинних документів обліку.
У контексті зазначеної позиції Верховного Суду, суд додатково звертає увагу на товарно-транспортну накладу, яку надала представник позивача у судове засідання, як доказ транспортування швейного обладнання із м.Тульчин у м. Донецьк. Як вбачається із зазначеної ТТН увесь товар у кількості 79 найменувань був перевезений автомобілем ГАЗ 2705. Разом з тим, як вбачається із переліку найменувань обладнання, що перевозилось, то позивач стверджує що у згаданий автомобіль помістилось 3 парогенератори, пароманекен, 20 пресів, 11 утюжних столів, 40 швейних машин та інше обладнання, що в свою чергу викликає сумнів щодо технічної можливості здійснення такого перевезення.
Водночас, узагальнюючи судову практику, Верховний Суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" (далі - Інформаційний листі №1112/11/13-10) звертає увагу на те, що при оцінці доказів, на які слід посилатися при ухвалені рішень, наявність або відсутність належним чином оформлення податкових накладних вважається обов'язковою, але не вичерпною умовою, оскільки предмет доказування у цій категорії справ становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив із того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.
В Інформаційному листі №1112/11/13-10 Верховний Суд України визначив, що здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак слід звертати увагу і надавати належну оцінку доводам податкового органу щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки це може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій.
Таким чином, досліджені в судовому засіданні докази не свідчать про реальність господарських операцій ПАТ "Тульчинська швейна фабрика" з ТОВ "Торгова мережа "Грегорі Арбер".
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи не спростовують висновків акта відповідача, а відповідач в свою чергу довів, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. Відтак, у задоволені адміністративного позову в цій частині слід відмовити.
Визначаючись щодо заявлених вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №0000142200 від 22.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі основного платежу - 381615,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 грн., виходив з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, між ПАТ "Тульчинська швейна фабрика та ТОВ "Туар-2" 01.04.2011 року укладено договір суборенди обладнання, згідно якого контрагент передає, а позивач зобов'язується прийняти у строкове платне користування швейне обладнання. Зазначене підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 01.04.2011 року ( т.1 а.с.101).
Відповідно до п. 5.1 Договору визначено, що ціна договору складає 960000,00 грн. без ПДВ. Разом із тим, п.5.1.1 Договору визначено, що розмір щомісячної суборенди становить 100000,00 грн. та сплачується у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Орендодавця не пізніше 15 числа місяця наступного за розрахунковим. Також, відповідно до п. 5.1.2 цього договору розмір оплати за монтаж обладнання складає 30000,00 грн. та за демонтаж- також 30000,00 грн.
Однак, як вбачається із матеріалів справи позивачем не надано до перевірки документів, що підтверджують фактичне використання швейного обладнання.
Як вбачається із акту перевірки, відповідно даним синтетичного бухгалтерського обліку на підприємстві обладнання, що перебуває в суборенді на позабалансовому рахунку не обліковується.
Крім того, відповідно до журналу-ордеру №3 розрахунки між ПАТ "Тульчинська швейна фабрика" та ТОВ "Туар-2" розрахунки за дані послуги не проведені.
Позивач до позовної заяви, як докази, додав договір суборенди обладнання, акт приймання-передачі обладнання, додаткову угоду від 04.04.2011 року, акт встановлення обладнання №1 від 01.04.2011 року та акт демонтажу обладнання № 2 від 31.12.2011 року. Будь яких інших документів до перевірки та у судове засідання представник позивача не надала.
У судовому засіданні представник відповідача звернула увагу суду, що загальна балансова вартість обладнання, яке було взято в оренду, у декілька разів менша за орендну плату, разом з тим, позивач не надав документів, які б свідчили про отримані економічну вигоду від такої операції. Таким чином, з у рахування вищезазначеного та за відсутності належним чином оформлених первинних документів, на думку податкового органу, така операція свідчить про намір позивача безпідставно збільшити свої валові витрати та в подальшому ухилитись від сплати податку на прибуток.
Суд, оцінюючи такі висновки податкового органу, приходить до висновку про їх обґрунтованість з огляду на наступне.
Так, пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Разом з тим, згідно п.п. 1339.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Так, відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність- діяльність особи, що пов'язана з виробництвом ( виготовлення) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу…
Вищий адміністративний суд України у своєму інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, зокрема зазначив, відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених господарській меті, а також реальність усіх даних.
Так, за змістом первинних документів, що надані до перевірки, не доведено яким чином отримані вищезазначені послуги були використані підприємством в його господарській діяльності, в якому обсязі були виконані вищезазначені послуги, також до перевірки не надано ніяких доказів направлення таких витрат на збільшення доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, що відповідає сутності господарської діяльності.
З наведених вище підстав, висновки податкового органу в частині завищення позивачем валових витрат при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Туар-2" є правомірними.
Також, як вбачається із акту перевірки, перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 року встановлено його заниження , а тому податковий орган донарахував позивачу податок на прибуток у сумі 7383,50 грн. Із зазначеним порушення позивач погодився, про що також свідчить його заява від 20.06.2013 року( а.с. 50).
Крім того, під час перевірки було виявлено порушення податкового законодавства під час здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "Ельф 2007".
Як вбачається із акта перевірки, в 1 кварталі 2011 року відповідно даних бухгалтерського обліку по рах. 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» станом на 01.03.2008 року за позивачем перед ТОВ «Ельф 2007» рахувалася кредиторська заборгованість у сумі 470208,00 грн., яка станом на 31.03.2011 року не погашена.
У судовому засіданні представник позивача пояснила, що так як строк позовної давності за зазначеною операцією минув, то позивач, відповідно до приписів п.п.135.5.4 ПК України включив цю суму безнадійної кредиторської заборгованості до складу доходів та оподаткував. Проте, на думку податкового органу, крім включення зазначеної суми у дохід підприємства, позивач мав би скоригувати ще й валові витрати минулих періодів.
Зазначену позицію також підтримала представник відповідача у судовому засіданні.
Суд критично ставиться до таких посилань відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.9 ст. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який втратив чинність частково, платник податку вів податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включались до валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Разом з тим, відповідно до приписів пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, що вже діяв на момент спірних правовідносин, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, вважається безповоротною фінансовою допомогою та згідно з вимогами пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Кодексу включається до складу інших доходів.
Будь-яких інших наслідків законодавець не передбачив. Також, таких наслідків не передбачав і Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», на який посилалась представник відповідача у судовому засіданні.
Крім того, Державна податкова служба України своїм Наказом №576 від 05.07.2012 року "Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо порядку списання кредиторської заборгованості за неоплачені товари" визначила, що не підлягають коригуванню платником податку - покупцем витрати на придбання товарів у разі списання непогашеної кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності, в тому числі якщо ці витрати виникли до 01.04.2011р.
Таким чином, висновки податкового органу в частині завищення позивачем суми валових витрат при взаєморозрахунках з ТОВ «Ельф 2007» є неправомірними.
Суд акцентує увагу на тому, що усі рішення суб'єкта владних повноважень, згідно вимог пункту 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають оцінці на предмет їх обґрунтованості, тобто чи прийняті вони з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
За вказаних вище обставин, аналізуючи зібрані по справі докази та оцінюючи їх в сукупності суд вважає, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення відповідача вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, якщо цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
Так, у судове засідання представник відповідача надав розрахунок до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, де чітко визначив суми та штрафні фінансові санкції щодо кожного порушення, яке було виявлено під час перевірки та описані у акті.
У даному випадку, констатуючи помилкове нарахування податковим органом податку на прибуток у сумі 177552,00грн. по взаєморозрахунках позивача з ТОВ «Ельф 2007» , суд приходить до висновку про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142200 від 22.04.2013 року в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 177552,00 грн. В решті суми - зазначене рішення є правомірним.
Щодо часткового скасування штрафних фінансових санкцій, то суд зазначає, що відповідно Перехідних положень Податкового кодексу України, у перевіряємий період застосовувалась штрафна фінансова санкція у розмірі 1 грн., незалежно від суми основного платежу, а тому немає підстав щодо її пропорційного скасування.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
В силу положень статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені обставини справи та вищезазначені положення чинного законодавства України, суд вважає, що заявлений адміністративний позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з підстав викладених в позовній заяві, пояснень представників сторін та матеріалів справи, слід задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000142200 від 22.04.2013 року в частині збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 117552,00 грн.
В решті заявлених позовних вимогах відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна