У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
29.10.08 Справа №28/249д/08
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кагітіна Л.П. судді Кагітіна Л.П. , Хуторной В.М. , Яценко О.М.
при секретарі: Шерник О.В.,
за участю представників:
позивача: Хотюн А.В., довіреність від 18.08.2008р. № б/н;
відповідача-1: не з’явився
відповідача-2: не з’явився
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІТІС-2000”, м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2008 р. у справі № 28/249д/08
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІТІС-2000”, м. Запоріжжя,
до відповідача-1: Управління житлового господарства Запорізької міської ради, м. Запоріжжя,
до відповідача-2: Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №1”, м. Запоріжжя,
про визнання договору недійсним.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІТІС-2000” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №1800/1 від 25.10.2006р., укладеного між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №1” та ТОВ “ВІТІС-2000”.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.08.2008 року у справі №28/249д/08 (суддя Яцун О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладанні договору сторонами додержано передбачені чинним законодавством вимоги та узгоджено всі істотні умови договору, що виключає підстави для визнання його недійсним.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІТІС-2000”, не погодившись із прийнятим у справі судовим актом, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2008 року по справі №28/249д/08 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а також не в повному обсязі досліджено матеріали справи. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що господарським судом Запорізької області, в порушення ст.776 Цивільного кодексу України, не прийнято до уваги відсутність в спірному договорі умов щодо обов’язку орендодавця по здійсненню капітального ремонту майна, що порушує права та законні інтереси орендаря. Вказує, що орендоване майно на час його передачі ТОВ “ВІТІС-2000” в оренду знаходилося в стані, який потребував капітального ремонту, і позивач вважав, що відповідачем-1 та відповідачем-2 буде проведено капітальний ремонт приміщення відповідно до умов діючого законодавства. Правомірність позовних вимог, на думку заявника апеляційної скарги, обумовлюється приписами статей 16(ч.2), 203(ч.1,3), 215(ч.1), 776(ч.2) Цивільного кодексу України.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2063 від 28.10.2008 року справу № 28/249д/08 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Кагітіна Л.П. (доповідач), судді: Хуторной В.М., Яценко О.М., якою апеляційна скарга прийнята до розгляду.
В судовому засіданні 29.10.2008 року представник позивача підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі.
Управління житлового господарства Запорізької міської ради (відповідач-1) та Комунальне підприємство “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №1” (відповідач-2), відзиву на апеляційну скаргу не надали, представників у судове засідання не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги та наявність документальних доказів про своєчасне отримання сторонами ухвали про призначення апеляційним судом справи до розгляду, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповіда-1 та відповідача-2.
За заявою представника позивача, апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів запису судового процесу.
По закінченні судового засідання, за згодою представника позивача, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст.99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Вислухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Товариством з обмеженою відповідальністю “ВІТІС-2000” було подано позов до господарського суду Запорізької області про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №1800/1 від 25.10.2006р., укладеного між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради, Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №1” та ТОВ “ВІТІС-2000”.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.08.2008 року у справі №28/249д/08 в задоволенні позову відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ВІТІС-2000”, не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції судовим актом, звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Як на підставу оскарження рішення господарського суду заявник апеляційної скарги посилається на те, що в порушення ст. 776 Цивільного кодексу України, судом не прийнято до уваги відсутність в спірному договорі умов щодо обов’язку орендодавця по здійсненню капітального ремонту майна, що порушує права та законні інтереси орендаря, і зазначене, на думку заявника апеляційної скарги, є підставою для визнання договору недійсним на підставі ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.
Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи, застосування норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного:
Як свідчать матеріали справи, 25.10.2006 року між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (надалі-орендодавець), Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №1”(надалі-балансоутримувач), та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВІТІС-2000” (надалі-орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець на підставі рішень виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 квітня 2005 року №146/75, від 28.02.2006р. № 64, від 25.05.2006р. № 199/94 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення №33, підвалу літ. А-4 загальною площею 219,9 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сорок Років України, 84-А, що значиться на балансі КП “ВРЕЖО № 1” (п.1.1 договору). Договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального Петрусенко Т.І. за реєстровим №2261.
Пунктом 3.2 зазначеного договору сторонами узгоджено, що, з урахуванням вартості орендованого приміщення за 1 кв. м., площі приміщення та орендної ставки, встановленої згідно рішення п’ятнадцятої сесії Запорізької міської ради двадцять четвертого скликання від 28.01.2004р. №46, розмір орендної плати за перший місяць становить 1956,16 грн. х індекс інфляції за період з моменту проведення експертної оцінки на 01.08.2006р. х індекс інфляції за перший місяць оренди – за визначенням.
Згідно із п.3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається орендарем самостійно, шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції.
Пунктом 3.5 договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, переховується на відповідний рахунок до місцевого бюджету м. Запоріжжя відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати) але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
За умовами п.4.1 договору амортизаційні відрахування на орендовані приміщення нараховуються балансоутримувачем на відновлення орендованих основних фондів.
Розділом 5 укладеного договору визначено обов’язки орендаря, в тому числі: своєчасно здійснювати згідно діючих норм поточний ремонт орендованих приміщень за рахунок власних коштів, а також усувати пошкодження в орендованих приміщеннях, які виникли з вини орендаря (п.5.4 договору), утримувати орендовані приміщення в порядку, передбаченому санітарними нормами та протипожежними правилами, а також правилами експлуатації встановленого в приміщенні обладнання, не допускати перевантаження електричних мереж (п.5.5 договору).
Розділом 7 укладеного між сторонами договору визначено обов’язки орендодавця та балансоутримувача, до яких зокрема віднесено забезпечення контролю за правильністю експлуатації те технічного утримання приміщень.
Пунктом 11.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору у встановленому чинним законодавством порядку та діє до двадцять восьмого квітня дві тисячі десятого року.
Визнання недійсним вказаного договору поставки, на підставі ст.ст.15, 16, 203, 215, 776 Цивільного кодексу України, у зв’язку з відсутністю у договорі обов’язку орендодавця по здійсненню капітального ремонту майна, було предметом судового позову у цій справі в господарському суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи нижчевикладене:
Вимагаючи визнати недійсним договір від 25.10.2006 року, позивач вказує на те, що спірний договір не містить умови щодо обов’язку орендодавця по здійсненню капітального ремонту майна, порушує права та законні інтереси позивача як орендаря.
Так, позивач вважає, що в порушення ч.2 ст.776 Цивільного кодексу України, за приписами якої капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом, спірний договір такою умови не містить.
Згідно ст.180 Господарського кодексу України:
1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.
2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. <...>
За визначенням ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частиною 3 ст.760 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
За вимогами ч.1 ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди є:
об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
термін, на який укладається договір оренди;
орендна плата з урахуванням її індексації;
порядок використання амортизаційних відрахувань;
відновлення орендованого майна та умови його повернення;
виконання зобов'язань;
забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо;
порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди;
відповідальність сторін;
страхування орендарем взятого ним в оренду майна;
обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Як випливає з тексту оспорюваного договору, сторонами узгоджено об’єкт оренди, термін дії договору, розмір орендної плати, зобов’язання сторін щодо виконання умов договору та відповідальність за неналежне його виконання, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за умовами спірного договору сторони узгодили всі суттєві умови щодо надання в оренду нежитлового приміщення, які визнані законом та необхідні для договорів такого виду.
Щодо посилання позивача на те, що спірний договір не містить умови щодо обов’язку орендодавця по здійсненню капітального ремонту майна, слід зазначити, що діюче законодавство не вказує на обов’язковість визначення в договорі такої істотної умови.
Відносно доводів апеляційної скарги, що орендоване майно на час його передачі ТОВ “ВІТІС-2000” в оренду знаходилося в стані, який потребував капітального ремонту, слід зазначити наступне.
Частиною 3 ст.776 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право:
1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;
2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що зобов’язання за спірним договором належним чином виконувалися сторонами з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації – 25.10.2006 року, при цьому при виконанні умов договору у позивача не виникало питання щодо неможливості користування приміщенням внаслідок не здійснення орендодавцем капітального ремонту орендованого майна.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Таким чином, визначаючи підстави недійсності правочину, зазначена норма права вказує на необхідність дотримання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України. Зокрема умовами чинності (дійсності) правочину є такі вимоги:
1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, необхідною умовою для визнання недійсним правочину на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, і настання відповідних наслідків є наявність обумовлених статтею 203 ЦК обставин.
Жодний з пунктів договору не суперечить вимогами чинного законодавства, будь-які обставини, які могли б бути підставою для визнання його недійсним, відсутні. Заявником апеляційної скарги протилежного не доведено. Договір укладений у формі, встановленій законом, договір діє, умови договору виконуються сторонами належним чином.
Згідно з Роз’ясненням ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи зазначене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оспорюваного рішення господарського суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги спростовуються викладеним.
Таким чином, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Судові витрати за позовом (державне мито в сумі 85,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) та державне мито за апеляційною скаргою в сумі 42,50 грн. відносяться на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІТІС-2000”, м. Запоріжжя, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2008 року у справі №28/249д/08 залишити без змін.
Постанову у повному обсязі підготовлено та підписано 30.10.2008 року.
Головуючий суддя Кагітіна Л.П.
судді Кагітіна Л.П.
Хуторной В.М. Яценко О.М.