Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Мельника Ю.М.,

суддів: Григоренка М.П., Ковалевича С.П.

секретар судового засідання Приходько Л.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Рівненського районного суду від 1 червня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним ( удаваним ) та визнання права власності на майно,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Рівненського районного суду від 1 червня 2013 року договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,06 га укладений 26 березня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині покупця визнано удаваним та визнано , що вказаний договір насправді укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Цим же рішенням визнано право власності ОСОБА_6 на зазначену земельну ділянку та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 оскаржили його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказувала на неправильне застосування судом норми ст. 235 ЦК України , оскільки вона укладала із ОСОБА_5 саме договір купівлі-продажу земельної ділянки і ніякого іншого договору або із іншою особою вона не укладала і наміру укласти інший договір не мала.

Окрім того , ОСОБА_4 вказувала на неправильну оцінку судом пояснення ОСОБА_5 працівникові міліції , які працівник міліції відбирав їх у нього без законних на те підстав і з порушенням визначеного законом порядку та на неправильну оцінку заяви ОСОБА_4 про визнання позову , тому ця заява була зроблена на прохання позивачки і не відповідає дійсності.

ОСОБА_4 також вказувала , що суд першої інстанції , оцінюючи докази, не врахував що свідки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 є родичами позивачки а тому вони давали показання на користь позивачки будучи зацікавленими в результатах розгляду справи.

Із цих підстав просила рішеня місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В апеляційній скарзі на оскаржуване рішення ОСОБА_5 вказував , що суд першої інстанції при постановленні рішення не врахував , що земельну ділянку він придбав______ Провадження № 22-ц/787/1355/2013 Головуючий у 1 інстанції : Остапчук Л.В.

Доповідач : Мельник Ю.М.

за позичені у ОСОБА_9 кошти, а від ОСОБА_6 на придбання земельної ділянки він коштів не отримував .

Покладене судом в основу рішення його пояснення працівникові міліції є недопустимим доказом , оскільки він дав його під впливом психологічного тиску працівника міліції і воно не відповідає дійсності.

Вважає твердження позивача , що ОСОБА_10 мала від імені позивачки придбати для позивачки земельну ділянку голослівним , оскільки позивачка ніколи не уповноважувала ОСОБА_10 на вчинення таких дій і не надавала на це доручень.

Окрім того , вважає, що оспорюваний договір не міг бути визнаний судом удаваним , тому що між сторонами правочину була домовленість про укладення саме договору курівлі-продажу земельної ділянки , а не якогось іншого договору.

Також зазначав , що суд розглядав справу за позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним ( удаваним). Позову про визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині покупця в провадженні суду не було , а відповідно суд першої інстанції не мав права розглядати таку позовну вимогу і ухвалювати щодо неї рішення суду.

Із цих підстав просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні позову.

У судовому засіданні апеляційного суду представники відповідачів , давши пояснення в межах доводів своїх апеляційних скарг, просили скарги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційні скарги відповідачів відхилити, а рішення місцевого суду - залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав .

Визнаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки удаваним в частині покупця та визнаючи покупцем ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того , що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_5 за кошти ОСОБА_6, а тому покупцем у договорі купівлі-продажу має бути ОСОБА_6 При цьому суд вказував , що правовою підставою для задоволення позову є ст. 235 ЦК України.

Колегія суддів погодитися з таким висновком місцевого суду не може з таких підстав.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов"язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов"язується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Із матеріалів справи вбачається і це вірно встановлено судом , що 26 березня 2009 року ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продала ОСОБА_5 спірну земельну ділянку за 288 750 грн. , які продавець отримав під час підписання договору ( а.с. 11).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_5 оформив Державний акт про право власності на вказану земельну ділянку. ( а.с. 12).

Зазначене свідчить , що на підставі договіру купівлі-продажу настали реальні наслідки , визначені умовами договору.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказувала, що договір купівлі-продажу від 26 березня 2009 року в частині покупця є удаваною угодою.

Колегія суддів вважає, що для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Тобто, укладаючи удавану угоду, обидві сторони діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.

Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

У матеріалах справи відсутні докази , що обидві сторони правочину , укладаючи договір купівлі-продажу, намагалися приховати інший договір , який вони уклали фактично.

Суд першої інстанції у рішенні не вказав , який договір укладали сторони під виглядом договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Колегія суддів також вважає, що не можна вважати наслідком удаваного правочину визнання його недійсним у частині суб'єкта, оскільки статтею 235 ЦК України визначено можливість визнання удаваним саме правочину . Визнання правочину удаваним в частині суб"єкта правочину вказаною нормою права не передбачено, як і не передбачено можливості застосування інших правових наслідків, окрім поширення на правовідносини сторін норм, що регулюють прихований правочин.

Суд першої інстанції не врахував, що позивачка та відповідачі не заперечували, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладали саме договір купівлі-продажу земельної ділянки та доказів, що ними був укладений будь-який інший прихований правочин, матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції вказаного не врахував і без законних на те підстав задовольнив позов ОСОБА_6

Зважаючи на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права і це поршушення призвело до неправильного вирішення справи , колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307 , п.4 ч. 1 ст. 309 , ст. 316,317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Рівненського районного суду від 1 червня 2013 року скасувати і в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним ( удаваним ) та визнання права власності на майно - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення суду апеляційної інстанції.

Головуючий :

Судді :