ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

19 липня 2013 р. (16:20 год.) Справа №801/6635/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Панова О.І., при секретарі судового засідання Залюбовської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції

про споукання до виконання певних дій

представники сторін: не з'явились.

Суть справи: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції (далі - Відповідач) про зобов'язання відповідача зняти арешт з квартири позивача, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, по закінченню строку давності для даного виду примусового стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивав вважає, що відповідач протиправно відмовляється припиняти виконавче провадження та знімати арешт з єдиного житла позивача, оскільки закінчився строк давності для даного виду примусового стягнення.

Ухвалами суду від 02.07.2013 р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач у судове засідання 19.07.2013 р. не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання 19.07.2013 р. не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких клопотань або письмових заперечень на адресу суду не надіслав.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи обмежені строки розгляду справи, суд вважає за можливе, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Примусове виконання рішень в Україні покладено на Державну виконавчу службу, яка у своїй діяльності керується Законом України "Про виконавче провадження", який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у випадку невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 24.03.1998 № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" (далі -Закон №202) примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Згідно із ст. ст. 4, 7 Закону №202 державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу в порядку, передбаченому законом.

Отже, органи державної виконавчої служби та їх посадові особи у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктами владних повноважень.

Частиною 1 ст. 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом встановлено, що у відношенні позивача державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.04.2003 р. з примусового виконання виконавчого листа №2-2475, виданого 23.01.2002 р. Ялтинським міським судом, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, а саме 3/10 ч. квартир АДРЕСА_1 (а.с. 20).

Після чого, 16.09.2003 р. державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції був складений акт опису й арешту майна на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.21-21).

З матеріалів справи вбачається, що Позивач звертався із заявою вх. №Г-3/02/01-19 від 21.01.2004 р. до Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиція щодо зняття арешту з 3/10 квартири АДРЕСА_1, на що отримав відповідь від останнього про те, що 16.12.2003 р. в адрес боржника рекомендованою кореспонденцією направлено копію висновку експерта по будівельно-технічної експертизі на квартиру АДРЕСА_1 для відома та ознайомлення.

01.02.2013 р. позивач знову звернувся до відповідача із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження за виконавчим листом за №2-2475, виданого 23.01.2002 р., з подальшим зняттям арешту з квартири АДРЕСА_1 та на правити на його адрес постанову про закінчення виконавчого провадження.

Так, відповідачем на зазначену заяву позивача від 01.02.2013 р. було надано відповідь про те, що ОСОБА_1 має можливість звернутися до суду із позовом відповідно до пункту 2 статті 114 ЦПК України, оскільки у 1996 році відділ державної виконавчої служби Ялтинського МУЮ не існувало.

Після чого, позивач знову 22.03.2013 р. звернувся до відповідача із заявою, в якій просив встановити посадову особу ВДВС Ялтинського МУЮ винну у даному порушенні прав позивача встановлених ст. 20 ЗУ "Про звернення громадян", ст. 32 Конституції України, а також притягнути встановлених осіб до відповідного виду відповідальності та надати відповідь на первинне звернення.

23.04.2013 р. за вих.№02/7432 відповідач надав відповідь про те, що у 1996 році відділу державної виконавчої служби Ялтинського МУЮ не існувало, а також для знання арешту позивачу необхідно звернутися до суду.

Отже, у зв'язку з тим, що арешт на квартину до теперішнього часу не знято та не яких дій з боку відповідача щодо закінчення виконавчого провадження не зроблено, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами 1-2 ст.11 Закону №606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець:

- здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;

- надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

- розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання;

- заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

- роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Пунктами 5 та 20 ч.3 вищезазначеної норми передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, також здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012р., затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5), яка визначає окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу Державної виконавчої служби) припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, судом були витребувані від відповідача ухвалою суду від 10.07.2013 р. належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2475 від 23.01.2002 р., виданого Ялтинським міським судом, відомості щодо того, чи закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-2475 від 23.01.2002 р. та копію журналу реєстрації виконавчих проваджень у підтвердження наданих відомостей, але як вбачається з матеріалів справи жодної відповіді на адресу суду від відповідача не надійшло. Крім того, відповідач не надав під час розгляду справи ніяких письмових пояснень або заперечень по суті спору.

Крім того, в матеріалах справи є неодноразові відповіді відповідача, з яких судом вбачається, що ВДВС не дає відповіді на головне питання позивача на якій стадії знаходиться виконавче провадження за виконавчим листом №2--2475 від 23.01.2002 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 6 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

У зв'язку з вказаним, враховуючи те, що виконавчий лист було видано Ялтинським міським судом АР Крим 23.01.2002 р., а виконавчі дії (винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та складання акту опису й арешту майна) проводилися в 2003 році, тобто виконавче провадження вже було відкрито, враховуючи що строки здійснення виконавчих дій сплили вже майже 10 років тому, а відповідач не надав будь-яких доказів зупинення виконавчого провадження, суд вважає, що відповідач повинен був закінчити виконавче провадження , та зняти арешт зі спірного майна відповідно до ст. 38 ЗУ "Про виконавче провадження".

На думку суду відмова відповідача зняти арешт з квартири порушує право позивача на користування та розпорядження належним йому майном.

З огляду на зазначене суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Зобов'язати Відділ Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції зняти арешт з 3/10 квартири , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.04.2003 року серії АА №765274, яка була винесена державним виконавцем Любеевою О.Г при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2475, виданого 23.01.2002 року Ялтинським міським судом.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, шляхом їх безспірного списання із рахунку Відділу Державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції, в рахунок відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору у розмірі 40,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Панов О.І.