Головуючий суду 1 інстанції - Маркова Т.Г.

Доповідач - Максюта І.О.

Справа № 2-3670/12

Провадження № 22ц/782/2661/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Максюти І.О.,

суддів Авалян Н.М., Туренка С.І.

при секретарі Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженю відповідальністю «ДТЕК «Свердловантрацит» на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 04 березня 2013 року з цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженю відповідальністю «Свердловантрацит» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТОВ ДТЕК «Свердловантрацит» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням. В обґрунтування позову зазначив, що він до 23.02.2012 року працював на шахті ВП «шахта Довжанська-Капітальна» ТОВ ДТЕК «Свердловантрацит». За час роботи він набув професійного захворювання, внаслідок якого, відповідно до висновку МСЕК від 23.02.2012 року, йому встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 20% безстроково. Захворюванням йому також була заподіяна і моральна шкода, яка полягає в психологічному стресі та фізичному болю у зв'язку з лікуванням від професійного захворювання, оскільки він набув фізичних обмежень, які заважають йому реалізовуватись, як особистості, йому бракує повітря, він не може швидко рухатися, став нервовою та дратівливою людиною, втратив сон, не може займатися домашніми справами, вимушений витрачати кошти на ліки, постійно лікуватися . Моральну шкоду він оцінює в 25 000 грн., які просив стягнути з ТОВ ДТЄК «Свердловантрацит».

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 04 березня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ДТЕК "Свердловантрацит" на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, позивач з 12.03.1985 року по 25.10.1996 року, та з 14.10.2002 року по 23.02.2012 року працював на шахтах ДП "Свердловантрацит", де і є його останнє місце роботи в якості машиніста підземник установок, звідки він звільнився на підставі п. 2 ст. 40 КЗПП України за станом здоров'я (а.с. 6-8).

Згідно довідки МСЕК у позивача з вперше встановлено професійне захворювання з антракосілікозу та 20 % втрати професійної працездатності безстроково з 22.03.2012 року.

Як вбачається з акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14.02.2012 року, встановлене у позивача професійне захворювання виникло внаслідок впливу шкідливих умов праці, а саме - вугільно-породного пилу через невиконання заходів комплексного знепилювання та забезпечування працівників засобами індивідуального захисту не в повному обсязі (а.с. 9-12).

Задовольняючи позов частково, суд виходив з положень ст. 237-1 КЗпП України, встановивши, що згідно із висновком акту розслідування хронічного професійного захворювання позивача, умови праці, технічний та організаційний рівень робочого місця не відповідали вимогам стандартів системи безпеки праці; доведеності наявності у позивача моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, прямого причинного зв'язку між порушенням відповідачем обов'язку щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці й негативними наслідками від професійного захворювання.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Оскільки професійне захворювання з втратою професійної працездатності позивачем отримано внаслідок не створення відповідачем належних умов праці, тобто з вини відповідача, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі висновками та актами розслідування професійного захворювання, і саме внаслідок вказаних дій відповідача позивачеві заподіяно моральну шкоду, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди саме з відповідача.

Колегія суддів, з урахуванням положень ч. 2 ст. 214 ЦПК України , враховує правову позицію Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка є обов'язковою і викладена у постанові від № 6-26 цс 12 від 18.04.2012 року, щодо застосування правової норми у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або на уповноважений ним орган. За частиною 4 цієї ж статті власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 ст.7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові " виплати), зазначено, що хоча і скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу Законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України .

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1005 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про охорону праці», а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 вказаного Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, припинення дії Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей не звільняє роботодавця від відшкодування зазначеної моральної шкоди відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням і ця шкода повинна бути відшкодована відповідачем як роботодавцем.

При визначені розміру моральної шкоди у 10 000 грн. суд виходив із ступеню вини відповідача, стану здоров»я позивача, вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу ушкодження здоров»я внаслідок професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності, принципи і справедливості.

Однак, зазначені висновки не в повній мірі відповідають встановленим обставинам справи, а саме відсотку втрати працездатності позивача, а також позивачем не доведено, що внаслідки професійного захворювання позивач став неспокійно спати, став нервовою та дратівливою людиною та не може займатися домашніми справами. У зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в цій частині, зменшивши розмір стягнутої з відповідача суми відшкодування моральної шкоди на 5000 грн., при цьому керуючись засадами розумності, виваженості і справедливості, враховуючи характер і обсяг фізичних і душевних страждань, які зазнав позивач з урахуванням обставин встановлених судом першої інстанції, неможливість відновлення професійної працездатності.

Проаналізувавши обставини справи, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині розміру стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди, зменшивши її розмір з 10 000 грн. на 5 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314-316, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженю відповідальністю «ДТЕК «Свердловантрацит» задовольнити частково.

Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 04 березня 2013 року змінити, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди з Товариства з обмеженю відповідальністю «ДТЕК «Свердловантрацит» на користь ОСОБА_2 на 5 000 (п»яти тисяч) гривень .

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: