Справа № 1020/156/2012 Головуючий у І інстанції Потапенко А.В.

Провадження № 22-ц/780/4181/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.

Категорія 56 29.07.2013

УХВАЛА

Іменем України

25 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Панасюка С.П.,

при секретарі Антіпову Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 04 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення атестаційної комісії згідно протоколу від 14 квітня 2008 року № 2 та наказу від 05 травня 2008 року № 24-к в частині атестації ОСОБА_2,-

встановила:

У лютому 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому посилалася на те, що вона з жовтня 1968 року працювала викладачем української мови та літератури Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму. У 2002 році згідно вимог Типового положення щодо атестації педагогічних працівників України, затвердженого наказом Міністерства освіти та науки від 20 серпня 1993 року № 310, їй присвоєно кваліфікаційну категорію спеціаліст вищої категорії та педагогічне звання старший викладач. Однак, на підставі наказу від 5 травня 2008 року № 24 директора Ржищівського ІПТ та рішення атестаційної комісії згідно протоколу від 14 квітня 2008 року № 2 згідно вимог пункту 3.2 Положення їй було встановлено кваліфікаційну категорію спеціаліст І категорії. Вважає, що вказані наказ та рішення атестаційної комісії є незаконними і такими, що не відповідають п.п. 3.1, 3.2, 5.1, 6.1, 7.2, 8.1, 8.2, 8.3, 8.5, 8.6, 9.1 вказаного Положення.

У вересні 2009 року їй стало відомо про існування рішення атестаційної комісії від 14 квітня 2008 року та наказу від 5 травня 2008 року. Тому, починаючи з вересня 2009 року, нею не пропущено термін позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України та ст. ст. 257, 264 ЦК України.

Просила визнати недійсним рішення атестаційної комісії згідно протоколу № 2 від 14 квітня 2008 року атестаційної комісії Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму в частині питання результатів атестації ОСОБА_2 щодо встановлення кваліфікаційної категорії спеціаліст 1 категорії. Визнати недійсним наказ № 24-к від 5 травня 2008 року директора Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму ОСОБА_3 в частині затвердження рішення атестаційної комісії згідно протоколу № 2 від 14 квітня 2008 року атестаційної комісії та встановлення ОСОБА_2 кваліфікаційної категорії спеціаліст 1 категорії.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 04 червня 2013 року у задоволенні позові відмовлено.

На зазначене рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати, ухвалити нове, яким визнати недійсними рішення атестаційної комісії згідно протоколу № 2 від 14 квітня 2008 року та наказу № 24 від 05.05.2008 року в частині питання атестації ОСОБА_2 Посилалася на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та порушення принципу змагальності. Зокрема, порушення норм процесуального права полягає в тому, що, беручи до відома основний висновок суду першої інстанції про начебто пропущення тримісячного строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, суд не взяв до уваги положення ст. 68 ЦПК України та ст. ст. 256, 257, 261, 264 ЦК України, якими передбачено строки загальної позовної давності, початок перебігу позовної давності та переривання перебігу позовної давності.

В судове засідання з"явилася позивачка ОСОБА_2 та представник відповідача і третя особа ОСОБА_3 Представник позивачки ОСОБА_4 в судове засідання не з"явився, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи міститься розписка про вручення йому 15.07.2013 року судової повістки. Однак, 25.07.2013 року в судове засідання не з"явився, подав до суду заяву, в якій просив визнати поважною причину його неявки в судове засідання, так як в цей день він знаходиться в Старобільському районному суді Луганської області.

Згідно ч. 1 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Заслухавши учасників судового розгляду, колегія суддів ухвалила розглядати справу у відсутність представника позивачки, оскільки повідомлені ним причини неявки визнані судом неповажними, а відповідно до вимог ч. 2 ст. 169 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позовні вимоги в частині визнання недійсними рішення атестаційної комісії Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму від 14 квітня 2008 року про встановлення ОСОБА_2 кваліфікаційної категорії спеціаліст 1 категорії та наказу директора Ржищівського ІПТ № 24-к від 5 травня 2008 року про затвердження даного рішення атестаційної комісії є обґрунтованими, оскільки при проведенні атестації педагогічних працівників 14 квітня 2008 року відповідачем порушено порядок проведення атестації позивачки, передбачений розділом VІІІ Типового Положення про атестацію педагогічних працівників України. Однак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстав пропуску без поважних причин тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, що ОСОБА_2 з 22 жовтня 1968 року працювала на посаді викладача української мови та літератури Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму, у 2002 році вона пройшла атестацію з підтвердженням викладача вищої категорії.

Згідно наказу № 24 від 5 травня 2008 року директора Ржищівського ІПТ на підставі рішення атестаційної комісії № 2 від 14 квітня 2008 року позивачці встановлено кваліфікаційну категорію спеціаліст І категорії у зв'язку з тим, що позивачка відмовилася від чергової атестації.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні правовідносини врегульовані главою ХV Індивідуальні трудові спори КЗпП України, Законом України "Про освіту" та діючим на час виникнення спірних правовідносин Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників України, затвердженим наказом Міністерства освіти та науки від 20 серпня 1993 року № 310 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 2 грудня 1993 року № 176.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що атестація відносно позивачки проведена відповідачем у квітні 2008 року з порушенням вимог вищезазначених нормативно-правових актів, оскільки відсутня письмова відмова позивачки від проходження чергової атестації. Тому позовні вимоги є обґрунтованими у частині допущених відповідачем порушень Положення.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Судом установлено, що позивачка дізналась про порушення свого права або повинна була дізнатися про порушення свого права 12 червня 2009 року, але в тримісячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України із вимогами до суду без поважних причин не звернулась, позов пред'явлено до суду тільки 21 лютого 2012 року, тобто через 2 роки 8 місяців.

Встановлено, що 29 серпня 2008 року позивачку звільнено з роботи у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників по п. 1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 12 травня 2009 року позивачку поновлено на роботі на попередній посаді.

Наказом № 32 від 31 серпня 2009 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 40, ст. 42 КЗпП України. Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 12 жовтня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що при розгляді даних цивільних справ позивачка дізналася про існування рішення атестаційної комісії від 14.04.2008 року та про наказ від 05.05.2008 року про встановлення їй кваліфікаційної категорії спеціаліст І категорії. У позовній заяві позивачка посилається на те, що з вересня 2009 року нею не пропущено терміну позовної давності з огляду на вимоги ст. ст. 257, 264 ЦК України.

У зв'язку з цим суд вірно не прийняв доводи позивачки та її представника про те, що про порушення прав позивачці стало відомо під час розгляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами наприкінці 2011 року-початок 2012 року.

Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що помилковими є посилання у позовній заяві на необхідність застосування положень ст. ст. 257, 264 ЦК України про обчислення та переривання строку позовної давності, оскільки зазначені норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які випливають із трудових правовідносин.

З урахуванням наведеного, оскільки позивачка не надала суду доказів на підтвердження поважності причин пропуску встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, яке полягає в тому, що, беручи до відома основний висновок суду першої інстанції про начебто пропущення тримісячного строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, суд не взяв до уваги положення ст. 68 ЦПК України та ст. ст. 256, 257, 261, 264 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір витікає з трудових правовідносин і строки звернення до суду за захистом порушеного права регулюються ст. 233 КЗпП України, яка передбачає строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Крім того, сама позивачка в позовній заяві просить взяти до уваги, що вона відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільняється від сплати судового збору, оскільки її позов випливає із трудових правовідносин. Проте вважає, що, починаючи з вересня 2009 року не пропустила строків позовної давності для звернення до суду з підстав, передбачених ст. ст. 256, 257, 261, 264 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в позові, рішення суду від 4 червня 2013 року відповідає обставинам справи, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 04 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді