АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2067/13Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27,55 Романенко В.А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.

суддівПальонного В.С., Єльцова В.О.

при секретаріБражнюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Черкаського міського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача щодо визнання кредитного договору удаваним правочином ,-

в с т а н о в и л а :

08 квітня 2013 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Черкаського міського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача щодо визнання кредитного договору удаваним правочином посилається на те, що 21 липня 2005 року між гр. ОСОБА_8 з однієї сторони і ОСОБА_6 з другої сторони, та АКБ СР «Укрсоцбанк» з третьої сторони був укладений договір купівлі-продажу квартири. Згідно договору купівлі - продажу квартири продавець - ОСОБА_8 продала та зобов'язалася передати ОСОБА_6 у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, а покупець - ОСОБА_6 купила та зобов'язалася сплатити і прийняти на умовах даного договору вказану квартиру.

Відповідно до п. 4.4. договору купівлі-продажу квартири, АКБ СР «Укрсоцбанк» зобов'язався надати ОСОБА_6 кредит в сумі 28000,00 дол. США на умовах, зазначених в кредитному договорі, негайно з моменту виконання нею п. 4.1.1. цього договору.

21 липня 2005 року між ОСОБА_6 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту № 895/06-034-431, на підставі якого відповідач надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти в сумі 28000,00 дол. США зі сплатою 11,95 % річних, з кінцевим строком повернення кредиту до 20 липня 2015 року. Кредитний договір передбачає, що кредит видається позивачу в іноземній валюті - доларах США, та розрахунки між ним та відповідачем банком мають здійснюватися в тій самій валюті.

Згідно п.1.2. кредитного договору грошові кошти в іноземній валюті були видані позивачу для придбання нерухомого майна - трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, тобто для розрахунку цими грошима в іноземній валюті на території України з продавцем квартири.

Представник позивача вважає, що спірний кредитний договір в його теперішньому вигляді, а саме: пункти 1.1. та 1.2. кредитного договору явно суперечать діючому законодавству України, так як законодавство України забороняє здійснення розрахунків між резидентами України в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії НБУ, а на відповідача покладений контроль за такими операціями, що проводяться такими особами через відповідача.

Таким чином, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права згідно п. 2 ст. 13 Декрету КМУ надавати позивачу кредит в іноземній валюті для здійснення вищезгаданої операції вважає представник позивача.

Відповідно до п.2.1. договору купівлі-продажу квартири ціна продажу квартири становить 176925,00 грн., що еквівалентно 35000,00 дол. США, з яких 35385,00 грн., що становить еквівалент 7000,00 дол. США по курсу НБУ, покупець передала продавцю до підписання цього договору, а решту грошей в сумі 141540,00 грн., що становить 28000,00 дол. США на день остаточного розрахунку, покупець зобов'язується сплатити не пізніше 21 липня 2005 року, повинно підтверджуватись нотаріально посвідченою заявою продавця про отримання повного розрахунку. Тобто, ціна договору купівлі-продажу квартири та порядок розрахунків по цьому договору зазначені в національній валюті України - гривні.

Представник позивача посилається, що, укладаючи з позивачем кредитний договір, та видаючи йому кредит для оплати придбаної квартири, згідно з договором купівлі-продажу квартири, відповідач - банк усвідомлював, що він бере на себе зобов'язання задовольнити потребу позивача саме в Національній валюті України - гривні.

Представник позивача вважає, що це підтверджується тим, що договір купівлі-продажу квартири був укладений позивачем з продавцем - ОСОБА_8 в гривні, що було відомо відповідачу, та що він схвалював, бо саме вказану квартиру, придбану позивачем в резидента України - він отримав в іпотеку в забезпечення зобов'язання позивача за кредитним договором. Договір іпотеки квартири був укладений в той самий день, що і кредитний договір - 21 липня 2005 року.

Представник позивача вважає, що укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір є удаваним правочином, так як насправді кредитний договір був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: надання позивачу кредиту в національній валюті України.

Таким чином, кредитний договір в його редакції на даний час, та при вищезазначених обставинах, порушує право позивача як споживача банківської продукції, під якою при цих обставинах розуміється запропоноване відповідачем позивачу кредитування в іноземній валюті для розрахунку цими коштами на території України із резидентом України. Адже через коливання курсу долара США до національної валюти України позивач в теперішній час вимушений сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримав від відповідача, та більші суми процентів в гривнях, ніж це фактично передбачено договором.

Умови надання позивачу відповідачем кредиту розраховувалися, виходячи з стабільності курсу долара США по відношенню до національної валюти України та рівня доходів позивача, і передбачали спроможність позивача здійснювати чергові платежі по кредитному договору в розмірі 234 дол. США щомісячного платежу по основному боргу та 278,83 дол. США щомісячно нарахованих процентів, що в загальному становило 2586,41 грн. по курсу долара США 5,05 грн. на час укладення кредитного договору.

Однак, починаючи приблизно з першого кварталу 2009 року, внаслідок не прогнозованих фінансових та економічних процесів в Україні, на які вплинула світова фінансова криза, прибутковість діяльності позивача по відношенню курсу долара США до гривні значно зменшилася та продовжує зменшуватися й далі, адже прибутки позивач отримує в гривнях, то змушений купувати долари США по комерційному курсу банків для внесення оплати по кредитному договору.

Всі вищеописані обставини є порушенням співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору, так як фактично позбавили позивача, як зацікавлену сторону, того на що він розраховував при укладенні кредитного договору. В результаті різкого та значного знецінення національної валюти України затрати позивача на погашення кредиту по кредитному договору суттєво зросли. На сьогоднішній день вищезазначені платежі становлять 4097,28 грн. по курсу дол. США 8,00 грн. В зв'язку з цим представник позивача звернувся до суду з даним позовом та просив визнати договір кредиту № 895/06-034-431, укладений 21 липня 2005 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 удаваним правочином; визнати договір кредиту № 895/06-034-431, укладений 21 липня 2005 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 укладеним в національній валюті України в сумі 141400,00 грн., на умовах, визначених в цьому договорі; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2013 року в позові ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Черкаського міського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача щодо визнання кредитного договору удаваним правочином - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 оскаржив рішення в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду прийняте без врахування всіх доводів позивача, викладених в позовній заяві та належного надання їм правової оцінки та їх спростування, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття судом незаконного рішення. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2013 року, яким позов ОСОБА_6 до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача щодо визнання кредитного договору № 895/06-0340431 від 21 липня 2005 року удаваним правочином залишено без задоволення, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю вказаний позов ОСОБА_6

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення, прийшов до правильного висновку про відмову позивачу у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в обґрунтування позовних вимог позивачем не надано суду доказів, що укладанням кредитного договору № 895/06-034-431 від 21 липня 2005 року, сторони приховували укладання іншого виду договору.

Суд першої інстанції звернув увагу, що обґрунтованою є заява представника відповідача про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову, так як спірний кредитний договір було укладено 21 липня 2005 року, а з позовом ОСОБА_6 звернулася до Соснівського районного суду м. Черкаси 08 квітня 2013 року, тобто з порушенням строку, встановленого ст. 257 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими і відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено в судовому засіданні, що 21 липня 2005 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» (кредитор) та ОСОБА_6 (позичальник) було укладено договір кредиту № 895/06-034-431, згідно якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 28000,00 дол. США зі сплатою 11,95 % річних з кінцевим строком повернення кредиту до 20 липня 2015 року.

Кредит надавався позичальнику на придбання нерухомого майна, а саме: трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

21 липня 2005 року між ОСОБА_8 (продавець), ОСОБА_6 (покупець) та АКБ СР «Укрсоцбанк» було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого продавець продала, а покупець купила вищезазначену квартиру за 176925 грн., що становить еквівалент 35000 дол. США, з яких 35385 грн., що становить 7000 дол. США по курсу НБУ, покупець передала продавцю до підписання цього договору, а решту грошей в сумі 141540 грн., що становить еквівалент 28000 дол. США на день остаточного розрахунку, покупець зобов'язувалася сплатити не пізніше 21 липня 2005 року.

Відповідач свої зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором виконав належним чином.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 3 та 5 даної статті визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, зі змісту норм закону вбачається, що намір укласти удавану угоду повинні мати обидві сторони угоди.

В п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та в порядку, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки маються право здійснювати на підставі письмового дозволу ( генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти в Україні, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

В п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести факт укладення правочину, що на її думку є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно - правових підстав, ніж ті, які передбачені правочином, а саме відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тому за вказаних обставин для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду встановити, що обидві сторони діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховати іншу волю учасників угоди.

Під час підписання спірного договору та під час укладення договору купівлі-продажу квартири позивач мала можливість заперечити щодо укладення договору кредиту.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 грудня 2010 року позов ОСОБА_6 до АКБ СР «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним залишено без задоволення, яке залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 06 квітня 2011 року залишено, що відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до оспорювання кредитного договору, укладеного у валюті, не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Виходячи з викладеного, доводи апеляційної скарги носять суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі.

Таким чином судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Черкаського міського відділення ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача щодо визнання кредитного договору удаваним правочином - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :