Справа № 2-1210/476/2012
Провадження № 22ц/782/1580/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2013 року, липня місяця, 22-го дня, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі головуючого судді Яреська A.B., суддів Маляренко І.Б., Борисова Є.А., при секретарі Веселові С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 03 квітня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
встановила:
У січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, у якому вказав, що 09.06.2011 року між ним та відповідачем було укладено договір безвідсоткової позики № 8, за яким відповідач отримав від позивача позику на суму, що еквівалентна 19600$ США строком на 20 місяців з умовою щомісячного погашення займу у розмірі виплати позивачу суми, яка еквівалентна 1000 $ США. Посилаючись на те, що відповідно до умов п.4.3 укладеного між сторонами договору відповідач мав погашати позику частинами у готівковій формі шляхом щомісячних платежів до 25 числа кожного місяця, проте платіж за серпень та вересень 2011 року зроблений не був - вказував що це є підставою для нарахування штрафних санкцій, передбачених п. 5.3 укладеного між сторонами договору пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу та 10% від суми прострочки у вигляді штрафу та стягнення суми заборгованості. Усього просив за цей період часу стягнути за наданим розрахунком нарахованих відповідачу штрафних санкцій - пеня за договором позики 798.93 грн.. штраф 1594,39 грн. Зазначені суми позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Також позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 526 ЦК України, просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні витрати на суму невиконаного зобов'язання у розмірі 55.85 грн. та встановлені ст. 526 ЦК України три відсотки річних на суму заборгованості у розмірі 154,63 грн.
Заочним рішенням суду від 03 квітня 2012 року позовні вимоги були задоволені - було стягнуто з ФОП ОСОБА_1 суму боргу за серпень-вересень 2011 року 15943 гривні, пеню - 798 гривень 93 копійки, штраф у сумі 1594 гривні 39 копійок, інфляційні втрати 55 гривень 85 копійок, 3 відсотки річних - 154 гривні 63 копійки, а усього 18547 гривень 70 копійок.
Відповідач не погодилась із рішенням суду та надала на нього апеляційну скаргу, у якій посилалась на припущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, неповне та невірне з'ясування обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вислухавши доповідача, пояснення відповідачки та її представника, допитавши свідка та дослідивши наявні у матеріалах справи докази колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, адже вони підтверджується встановленими під час судового розгляду у апеляційній інстанції обставинами.
Так, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що визнав доведеним факт укладення між сторонами договору позики, що передбачав строковість позики та її повернення у повному обсязі, визнав, що позивач передав грошові кошти відповідачеві, тоді як останній порушив взяті на себе за договором позики зобов'язання та не повертав своєчасно гроші відповідно до умов зазначеного договору.
Між тим, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції знайшли свої підтвердження твердження відповідачки про те, що нею не отримувались грошові кошти за зазначеним договором позики від позивача. Ці заперечення фактично підтверджуються і самим позивачем - у телепередачі «Говорить Україна» ТРК «Україна» «Згоріти за кредит» ОСОБА_2 особисто давав свої пояснення по обставинах подій - диск із записом програми є долученим до матеріалів справи, у телепрограммі він підтверджував що не бачив відповідачки, не передавав їй гроші (5:39-6:35 хв.запису, 09:09-09:29 хв.запису).
Між тим, колегія суддів враховує, що позовні вимоги ґрунтуються саме на умовах договору позики - тоді як у п. 4.1. договору передбачено, що підписання зазначеного договору свідчить про отримання грошей відповідачкою від ОСОБА_2 З особистих пояснень ОСОБА_2, що він надав під час телепрограми, вбачається, що відповідачку він особисто не бачив, грошей їй не передавав, що фактично між ними було укладено іншу угоду, а не договір позики. Ці обставини визнаються позивачем, частково підтверджуються і поясненнями відповідачки та свідка ОСОБА_3, що був допитаний у судовому засіданні, вбачаються вони і з факту одночасності укладення разом із спірним договором 09 червня 2011 року договору застави №7 (а.с. 7), договору №17 купівлі-продажу автомобіля (а.с. 24) між юридичною особою ТОВ«Донбаспромпоставка» (підписаний ОСОБА_2 з боку юридичної особи як її керівник) та ФОП ОСОБА_1, що є долученими до матеріалів справи та були досліджені у судовому засіданні. Відповідачка взагалі заперечує дійсність укладеної угоди, вказуючи, що підписала її без ознайомлення із її змістом, вважаючи що підписує інший документ.
Аналізуючи правовідносини, що виникли між сторонами колегія суддів бере до уваги, шо удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі та який сторони приховали. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином - отже інший правочин приховується із допомогою укладеного правочину чи правочинів, проте за удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Отже, за таких обставин позовні вимоги не можуть бути обґрунтовані умовами договору позики, адже відповідно до правил ст. 1046 ЦК такий договір визнається укладеним лише з моменту передання грошей - а статтею 1051 ЦК передбачається, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця. Під час апеляційного розгляду справи було з'ясовано, що позивач не передавав гроші відповідачці, що фактично позивач мав на увазі укладення не договору позики, а укладення іншого договору- а отже заперечення позичальниці знайшли у цій частині своє підтвердження. Позивач не надав суду ні доказів передання ним грошей чи автомашини саме відповідачці, не надав пояснень щодо того, що його вимоги фактично випливають із факту передання автомашини іншою юридичною особою відповідачці за договором купівлі-продажу, у якому вартість машини є вказаною у 5250 гривень, де 2250 гривень повинні були бути сплачені у якості передоплати (а.с. 24-25). До суду він звернувся як фізична особа, тоді як договір купівлі-продажу автомашини був укладений відповідачкою із ТОВ «Донбаспромпоставка».
Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, проте пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Однак, відповідно до правил ст. ст. 11 ЦПК суд не має права виходити за межі заявлених позовних вимог - а отже, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за серпень та вересень 2011 року за договором позики слід відмовити за їх необґрунтованістю, адже фактично між сторонами виникли правовідносини за іншою угодою, ніж ті, що є передбачені правочином, на підставі якого позивач звернувся до суду. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог - адже вони грунтуються на укладеній між сторонами угоді, що має ознаки удаваної угоди - при тому, що суд позбавлений можливості застосувати умови тієї угоди, що могла матись сторонами на увазі - адже такі позовні вимоги сторонами не заявлялись, зміст фактично укладеної угоди судом по зазначеній цивільній справі не може бути встановлений з огляду на стадію судового розгляду. Сторони не позбавлені права звернутись до суду із окремими позовами та у подальшому у судовому порядку доводити зміст фактично укладеного чи укладених між ними правочину чи правочинів та свої права та обов'язки, що витікають із нього чи них чи оскаржувати зазначені договори з підстав їх недійсності чи нікчемності. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як винесене із порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного з'ясування правовідносин, що виникли між сторонами.
З огляду на викладене вище, та керуючись ст. ст. 303-304, 307, 309, 315 -316 ЦПК, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 03 квітня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики за серпень та вересень 2011 року відмовити за їх необґрунтованістю.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту її оголошення, може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з оголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий __________________________ Судді ___________________________________