Справа №2-38/2008р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“17” червня 2008 року Садгірський районний суд м.Чернівців у складі:
головуючого-судді: Проскурняка І.Г.
суддів: Галузінського А.М., Плавана В.О.
при секретарі: Богонос Г.Й.
з участю представника: ОСОБА_11
розглянувши у судовому засіданні у м.Чернівцях цивільну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового приміщення дійсним, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання договору дарування житлового приміщення недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та компенсацію моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового приміщення дійсним, посилаючись на те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали у квартирі АДРЕСА_1 поряд із квартирою АДРЕСА_2, де мешкають позивачі. Однак з 1994 року відповідачі у квартирі не проживали в зв'язку з виїздом на постійне проживання до м. Івано-Франківська, а здавали її у найом. В зв'язку з тим, що між позивачами та квартирантами виникали суперечки, вони домовились про те, що подружжя ОСОБА_1 будуть користуватися квартирою АДРЕСА_1, сплачуючи витрати на утримання цієї квартири та комунальні послуги, а згодом викуплять її.
У вересні 1994 року відповідачі ОСОБА_3 а ОСОБА_4 звільнили квартиру від своїх речей, передали їм розрахункову книжку та ключі від квартири АДРЕСА_1. З того часу позивачі користуються квартирою. У вересні 1996 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приїхали до м.Чернівців і і позичили у них суму, еквівалентну 200 доларам США, про що свідчить розписка, яку додано до позову. При цьому між ними відбулася розмова, що вони приїдуть через рік та оформлять продаж квартири. Однак в обумовлений час вони не приїхали, а приїхали у квітні 2000 року і між ними було в решті решт визначено, що остаточна вартість квартири АДРЕСА_1 становить суму, еквівалентну 5000 доларам США. Протягом травня- липня 2000 року вони у два прийоми передали суми, еквівалентну 1000 та 1200 доларам США у вигляді завдатку, про що ОСОБА_3 надав письмові розписки. При цьому домовлено, що у день отримання всієї суми буде оформлено у нотаріальній конторі договір купівлі-продажу. У серпні 2002 року у Чернівці приїхала ОСОБА_4 і запропонувала сплатити решту суми, пообіцявши згодом нотаріально оформити договір купівлі-продажу. Однак через те, що відповідачі більше двох років ухилялися від належного оформлення угоди і не давали ніяких гарантій, вони не наважились віддати їй решту суми, а наполягли на отриманні довідки-характеристики із обласного бюро технічної інвентаризації про вартість помешкання та на оформленні договору. У вересні 2002 року вони отримали довідку-характеристику у Чернівецькому обласному інвентарбюро і телефонували відповідачам з пропозицією приїхати у м.Чернівці та оформити їх договірні стосунки. Однак відповідачі не приїхали і в подальшому повідомили, що не можуть приїхати через поважні причини. У березні 2003 року ОСОБА_3 приїхав до Чернівців і став вимагати від них суму, удвічі більшу, тобто 10000 доларів США, погрожуючи, що у разі несплати вони продадуть квартиру іншим людям. Одник позивачі відмовились сплатити таку суму.
26 березня 2003 року ОСОБА_3, скориставшись відсутністю їх у квартирі, спробував зайти до помешкання. Їх повідомив про це телефоном неповнолітній син і вони викликали наряд міліції. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сталася сутичка, після чого ОСОБА_3 заявив, що не має бажання продавати їм квартиру, в зв'язку з чим вони звернулися до суду. Посилаючись на те, що із поведінки обох сторін було волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу квартири, подружжя ОСОБА_3 мали намір продати їм квартиру, за що отримали від них завдаток, а вони, позивачі, мали намір купити квартиру і погоджувались з усіма умовами відповідачів, а тому вважали, що між ними досягнуто всіх істотних умов договору, просили визнати угоду купівлі-продажу квартири дійсною.
У травні 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання договору дарування житлового приміщення недійсним, посилаючись на те, що під час підготовки матеріалів до суду їм стало відомо про те, що 27.03.2003 року ОСОБА_4, не поставивши їх до відома, подарувала спірну квартиру ОСОБА_7 чим порушила їхні права на першочергове придбання квартири.
22 травня 2003 року ОСОБА_7 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1та ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та компенсацію моральної шкоди, посилаючись на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27.03.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 Однак здійснювати свої правомочності власника щодо володіння і користування майном не може, оскільки відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 безпідставно чинять йому перешкоди у цьому, порушуючи його право власника, гарантоване ст. 41 Конституції та Законом України «Про власність». Відповідачі не впускають його у власну квартиру, змінили вхідні замки як до спільного коридору з його квартирою, яка знаходится на одній коридорній площадці з відповідачами, так і до самої квартири. Тобто вчиняють йому перешкоди у володінні належним майном. Відповідачі занесли до квартири свої речі, впустили туди своїх квартирантів, тобто використовують його квартиру на власний розсуд, в той час як він не має змоги володіти і користуватися своєю власністю через неправомірні дії відповідачів.
Внаслідок неправомірних дій відповідачів він зазнає збитків, оскільки відповідачі користуються електроенергією, комунальними послугами у його квартирі, не сплачуючи кошти за надані їм послуги.
7 липня 2004 року ОСОБА_7 подав заяву про зміну позовних вимог, доповнивши свій позов вимогою про виселення батьків ОСОБА_2 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, яких вона заселила до квартири, а також виселити сина відповідачів - ОСОБА_10.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1. свої позовні вимоги підтримав, зустрічний позов не визнав, та пояснив, що спірна квартира АДРЕСА_1 знаходиться на одній площадці з її квартирою АДРЕСА_2. З 1994 року відповідачі у квартирі не проживали в зв'язку з виїздом на постійне проживання до м.Івано-Франківська, і вони домовились з відповідачами про те, що викуплять у них дану квартиру. У вересні 1994 року відповідачі ОСОБА_3 а ОСОБА_4 звільнили квартиру від своїх речей, передали їм розрахункові книжки та ключі від квартири АДРЕСА_1. З того часу вони користуються квавртирою. У вересні 1996 року відповідачі приїхали до м.Чернівців і попросили у них 440 грн., обіцяли повернути гроші через 3-4 місяці, а потім дали розписку. Відповідачі не з'являлися аж до 1999 року. Вказує, що квартира була кооперативна і вони за ці роки оплачували всі необхідні послуги. В 1999 році вони закрили квартири загальними дверима. В 2000 році між ними та відповідачами було визначено, що остаточна вартість квартири АДРЕСА_1 становить суму, еквівалентну 5000 доларам США. Протягом травня-липня 2000 року вони у два прийоми передали суми, еквівалентні 1000 та 1200 доларам США у вигляді завдатку за квартину відповідачам, про що ОСОБА_3 надав письмові розписки. При цьому було домовлено, що у день отримання всієї суми буде оформлено у нотаріальній конторі договір купівлі-продажу. У серпні 2002 року у Чернівці приїхала ОСОБА_4 і запропонувала сплатити решту суми, пообіцявши згодом нотаріально оформити договір купівлі-продажу. Однак вони не наважились віддати їй решту суми, а наполягли на оформленні договору. Через деякий час приїхав ОСОБА_3 до Чернівців і став вимагати від них суму, удвічі більшу, погрожуючи, що у разі несплати вони продадуть квартиру іншим людям. Одник вони відмовились сплатити таку суму. 26 березня 2003 року ОСОБА_3, скориставшись відсутністю їх у квартирі, спробував зайти до помешкання. Їх повідомив про це телефоном неповнолітній син і вони викликали наряд міліції. Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1сталася сутичка, після чого ОСОБА_3 заявив, що не має бажання продавати їм квартиру. На другий день 27.03.2003 року ОСОБА_4, не поставивши їх до відома, подарувала спірну квартиру ОСОБА_7, так як була винна останньому гроші. Посилаючись на те, що із поведінки обох сторін було волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу квартири, подружжя ОСОБА_3 мали намір продати їм квартиру, за що отримали від них завдвток, а вони, позивачі, мали намір купити квартиру і погоджувались з усіма умовами відповідачів, а тому вважаючи, що між ними досягнуто всіх істотних умов договору, просить визнати угоду купівлі-продажу квартири дійсною, а угоду дарування цієї квартири недійсною.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.
Відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилася хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_11 позов не визнала та пояснила, що квартиру АДРЕСА_1 відповідачі отримали в 1988 році, оплатили квартиру в 1990 році, квартира кооперативна. Квартиру вони здавали по найму один рік, оскільки з відповідачі проживали в м. Івано-Франківську. Пояснює, що наміру продавати квартиру в м.Чернівцях вони не мали. Вони лише домовилися з подружжям ОСОБА_1 про те, щоб останні користувалися квартирою, за що б оплачували комунальні послуги. Гроші, на які посилається позивачка ОСОБА_2 її чоловік дійсно зичив, але домовленості про завдаток за квартиру не було. Ні угоди ні усної домовленості про продаж квартири з позивачами не було. Позивачі приїзджали до них в м. Івано-Франківськ і хотіли купити її квартиру за 5000 доларів США. Квартиру 27.03.2003 року вони подарували ОСОБА_7, який є чоловіком її сестри. Просить винести рішення, яким в задоволенні позову відмовити за безпідставністю.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_11 позов не визнала, по зустрічному позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди відмовилася та просить суд залишити їх без розгляду, а врешті позовних вимог зустрічний позов підтримала, та пояснила, що дійсно ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 27.03.2003 року, але йому перешкоджають користуватися його квартирою ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ОСОБА_10 Просить винести рішення яким усунути перешкоди у здійсненні ним права власності на дану квартиру шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ОСОБА_10 з його квартири та компенсувати йому послуги адвоката 1500 грн., а також держмито у розмірі 8,50 грн.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази , вважає, що первинні позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового приміщення дійсним, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання договору дарування житлового приміщення недійсним не підлягають до задоволення, а зустічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_10 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та компенсацію за послуги адвоката, а також повернення держмита підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що до 27 березня 2003 року власницею квартири АДРЕСА_1, була ОСОБА_6, якій 22.06.1998 року на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13.01.1998 року за №22/1 було видано свідоцтво про право власності, що стверджується витягом із реєстру прав власника на нерухоме майно, копія якого представлена Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації .
27.03.2003 року вона за нотаріально посвідченим договором подарувала цю квартиру ОСОБА_7 який став власником цієї квартири і вправі розпоряджатися нею на свій розсуд, однак у цьому йому перешкоджають відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та неповнолітній син ОСОБА_1 ОСОБА_2 - ОСОБА_10, які незаконно користуються цією квартирою.
Доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, укладеним договором дарування порушено їх право на першочергове придбання цієї квартири, а також про те, що фактично між ними з однієї сторони та ОСОБА_4 і ОСОБА_4 з другої сторони був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири не заслуговують на увагу. При цьому суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 227 ЦК України 1963 року (чинного на момент виникнення спору) та роз'яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 28.04.78р “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними “ договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК 1963 року за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК України).
Як встановлено по справі, між сторонами не було досягнуто згоди із такої істотної умови договору купівлі-продажу як ціна, а також не дотримана вимога закону про нотаріальне посвідчення цієї угоди. Крім того, попередні переговори про можливе укладення договору купівлі-продажу квартири велися лише з ОСОБА_4, а не з власницею квартири ОСОБА_4 Відповідно до ст. 225 ЦК УРСР 1963 року право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належало власникові. Отже, попередні переговори з ОСОБА_4 про можливість у майбутньому продажу квартири позивачам не може розцінюватись як поведінку особи, з якої видно її волю укласти угоду.
Посилання позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розписки, дані ОСОБА_4 10 травня 2000 року та 2 серпня 2000 року (копії на а.с. 9 та 10), як на доказ отримання 12 тисяч гривень в якості завдатку в рахунок майбутнього укладення договору купівлі-продажу квартири не можуть бути взяті до уваги, оскільки в текстах обох розписок, написаних власноручно ОСОБА_3 мова йде про інші договірні відносини - позики, а не купівлі-продажу. Тексти доповнень до цих розписок про те, що ці гроші слід рахувати завдатком, датовані ОСОБА_1 відповідно 10 травня 2000 року та 2.08.2002 року, не можуть бути доказом укладення між сторонами договору завдатку, оскільки ці доповнення зроблені без дотримання форми договору завдатку і не засвідчені власником квартири - ОСОБА_4
Відповідно до ч.1 ст. 195 ЦК УРСР 1963 року завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання. Із контексту цього визначення випливає, що завдатком забезпечуються зобов'язання, що виникли на підставі раніше укладених у встановленій законом формі договорів, а тому істотною умовою договору завдатку є посилання на договір, що передбачає виникнення основного зобов'язання - тобто на договір купівлі-продажу в даному випадку. Оскільки, як зазначалось вище, для договору купівлі-продажу нерухомості, однією із сторін якого є громадянин, передбачена обовязкова нотаріальна форма і недотримання цієї форми тягне за собою недійсність договору. Тому суд приходить до висновку, що договір завдатку, що забезпечує зобов'язання за договором купівлі-продажу квартири, укладений в усній чи звичайній письмовій формі, є недійсним у відповідності до ст. 48 ЦК УРСР 1963 року.
Посилання позивачів на ч.2 ст. 42 ЦК УРСР 1963 року як на підставу задоволення їх позовних вимог суд не може взяти до уваги, оскільки законом визначена спеціальна форма угоди, недотримання якої тягне за собою недійсність договору. Попередні усні переговори про можливість у майбутньому укладення договору купівлі-продажу квартири суд не може розцінити як поведінку, з якої видно волю особи укласти угоду.
За таких оставин суд не має доказів укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі - продажу, а тому вважає, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між цими сторонами не був укладений, а отже немає підстав для визнання його дійсним. З цих же підстав суд не вбачає порушення права ОСОБА_1та ОСОБА_2 на першочергове придбання квартири, яка хоча і знаходиться поряд із їхньою квартирою, однак є самостійним об'єктом багато квартирного будинку і предметом права власності. А тому у позові про визнання недійсним договору дарування, укладеним 27.03.2003 року ОСОБА_12 на користь ОСОБА_7 і нотаріально засвідченим приватним нотаріусом ОСОБА_5 слід також відмовити.
Що ж стосується пиьмових пояснень ОСОБА_3, які є у відмовному матеріалі Першотравневого РВ УМВС України у Чернівецькій області, то їх зміст суд піддає сумніву, оскільки, як пояснили сторони, конфлікт між ними з приводу користування квартирою мав місце 26.03.2003 року, а письмові пояснення відібрані дільничним інспектором міліції 25.03.2003 року, тобто за день до виникнення конфлікту.
Суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог ОСОБА_7 до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та компенсацію моральної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.41 Конституції, ст. 4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_10, незаконно володіють майном ОСОБА_7, користуються квартирою, без відома та згоди власника, поселили до неї своїх батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, чим створили йому перешкоди у володінні та користуванні майном, а тому ці перешкоди повинні бути усунуті шляхом виселення всіх відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 із квартири АДРЕСА_1.
Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на відшкодування державного мита у сумі 8 грн. 50 коп. та витрат на юридичну дропомогу у сумі 1500 грн.
Також суд вважає, що на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України, позовні вимоги ОСОБА_7 щодо стягнення моральної шкоди, слід залишити без розгляду, оскільки позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.
На підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 2-4, 11-13, 48 Закону України “Про власність”, ст. 47, 48 ЦК УРСР 1963 року, керуючись ст.ст. 10, 11, 205, 209, 214, 215 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
У позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу житлового приміщення дійсним, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання договору дарування житлового приміщення недійсним, відмовити за безпідставністю.
Зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом виселення задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1, виселивши з неї ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в частині вимог про відшкодування моральної шкоди - залишити без розгляду.
Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 сплачене державне мито в сумі 8 грн. 50 коп. та 1500 грн. на відшкодування витрат на юридичну допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернівецької області через Садгірський районний суд м. Чернівці шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Головуючий-суддя І.Г.Проскурняк
Судді: А.М.Галузінський
В.О.Плаван