Справа № 369/2429/13-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.

Провадження № 22-ц/780/3572/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.

Категорія 29 26.07.2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 липня 2013 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Савченка С.І.,

суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,

при секретарі Антіпову Я.А..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована пересувна механізована колона № 1» про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року позивачка звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що вона є власником і мешкає в квартирі АДРЕСА_1. Вказувала, що 3 вересня 2012 року відбулося залиття її квартири, причиною якого став прорив магістральної труби холодного водопостачання дахової котельні, що проходить через її квартиру. Зазначала, що залиття сталося з вини відповідача, який надавав послуги із утримання будинку і відповідаючи за стан внутрішньобудинкових мереж, утримував трубу у неналежному технічному стані. Внаслідок залиття були пошкоджені ламінат у квартирі, плінтуси, перегородки із гіпсокартону, шпалери на стінах, сходові марші між поверхами та меблі. В цей же день представником відповідача був складений акт про прорив трубопроводу із зазначенням завданих пошкоджень. Посилалася, що в результаті залиття їй завдана матеріальна шкода в розмірі 26428 грн. Крім того, діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, що полягає в душевних стражданнях, пов'язаних із пошкодженням власності, порушенні нормальних умов для проживання. Заподіяну моральну шкоду оцінила у 5000 грн. У зв'язку із наведеним просила стягнути із відповідача на її користь матеріальну шкоду в сумі 26428 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її позов задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується повідомленнями про вручення судових повісток, відповідач до суду не з'явився, його неявка відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 є власником і мешкає в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.5-7).

Також судом встановлено, що 3 вересня 2012 року сталося залиття квартири позивачки у зв'язку із проривом магістральної труби холодного водопостачання дахової котельні, яка проходить через належну позивачці квартиру, що стверджується актом комісії від 3 вересня 2012 року (а.с.10). В результаті залиття були пошкоджені покриття підлоги (ламінат), плінтус, перегородка із гіпсокартону, шпалери на стінах, шафа у коридорі, сходові марші між поверхами у квартирі, що стверджується дефектним актом (а.с.11).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд обгрунтовував свої висновки тим, що позивачка не довела наявність вини відповідача у завданні шкоди, як одну із підстав відповідальності у деліктних правовідносинах.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

З матеріалів справи вбачається, що шкода завдана позивачці в результаті залиття квартири. Спірні правовідносини регулюються ст.1166 ЦК України, згідно ч.1 якої майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам особи, а також шкода завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.2 цієї статті особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Посилаючись на те, що позивачка не довела вину відповідача у спричиненні їй матеріальної шкоди, суд не звернув уваги на те, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу не позивач доводить наявність вини відповідача, а саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

На порушення вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, ст.1166 ЦК України суд поклав обов'язок доведення підстав позову (вини відповідача) на позивачку, що є неправильним.

Вказані порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог та наданих доказів, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам особи, а також шкода завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст.1167 моральна шкода, завдана особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Судом встановлено, що залиття квартири позивачки сталося внаслідок прориву магістральної труби холодного водопостачання дахової котельні, яка проходить через належну позивачці квартиру і яка відноситься до внутрішньобудинкових мереж. На час залиття послуги з утримання будинку і прибудинкової території позивачці надавав відповідач, на якого відповідно до ст.ст.13,21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п.5.3 Правил утримання жилих будинків і прибудинкових територій, від 17 травня 2005 року покладено обов'язок утримувати в належному технічному стані внутрішньобудинкові мережі, проводити їх технічне обслуговування і ремонт.

Ураховуючи, що у правовідносинах із відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди, а також враховуючи, що відповідач відсутність своєї вини, що є його процесуальним обов'язком згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України і ст. ст.1166 ЦК України, не довів (доказів взагалі не подавав), колегія суддів прийшла до висновку, що відповідальність за завдану шкоду має нести саме відповідач.

Оцінюючи надані позивачкою докази щодо розміру завданих збитків, колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягає матеріальна шкода в розмірі 23428 грн., що становить вартість ремонту пошкодженої квартири відповідно до кошторису ремонту (а.с.15-22).

Даний кошторис, який відповідно до ст.57 ЦПК України є письмовим доказом, відповідачем не спростований.

Підстави для відшкодування вартості пошкоджених меблів в сумі 3000 грн. відсутні, поскільки позивачка не надала доказів які конкретно меблі пошкоджені і яка їх вартість. З матеріалів справи вбачається, що вартість визначена позивачкою довільно на власний розсуд.

Стосовно позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, то суд вважає, що в цій частині позов необхідно залишити без задоволення, оскільки всупереч вимогам ст.60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивачка в судовому засіданні не надала, передбачених ч.2 ст.57 ЦПК України доказів заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до приписів ст.88 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати пропорціно розміру задоволених вимог.

Доводи відповідача про те, що ухвалою господарського суду Київської області від 28 грудня 2012 року проти відповідача було порушено справу про його банкрутство, уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів, дано відповідне оголошення до газети та встановлено 30-ти денний строк для заявлення вимог кредиторів, проте позивачка таких вимог не заявляла, що у свою чергу унеможливлює стягнення коштів не грунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на час винесення господарським судом ухвали про порушення справи про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Отже за змістом даної норми мораторій полягає у забороні стягнення на підставі виконавчих документів, а не у забороні вирішення справи в порядку цивільного судочинства, як помилково вважає відповідач.

Посилання відповідача на те, що оскільки позивачка не увійшла до реєстру як конкурсний кредитор, то її вимоги в частині стягнення відшкодування шкоди слід вважати погашеними згідно ст.14 цього Закону необгрунтовані, поскільки дана норма врегульовує питання заявлення конкурсними кредиторами вимог до боржника після порушення справи про його банкрутство та розгляд цих вимог господарським судом і включення чи невключення таких вимог до реєстру. Дана норма також не містить заборони на вирішення спору в порядку цивільного судочинства і стягнення коштів із особи у відношеннні якої порушено справа про банкрутство.

Спірні питання щодо виконання виконавчого листа, виданого на підставі судового рішення у відшношення боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, врегульовані ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2013 року скасувати і ухавлити нове, яким позов задоволити частково. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована пересувна механізована колона № 1» на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки в розмірі 23428 гривень та судовий збір в розмірі 300 гривень. В решті позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий

Судді: