УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 107/915/13-кСуддя у І-й інстанції: Кузьміна О.М.
Провадження №11-кп/191/45/13 Суддя-доповідач: Іванченко О. Ю.
16 липня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:
Головуючого судді Гриценка Ю.Ф.
суддів: Іванченка О.Ю.,
Белоусова Е.Ф.
при секретарі Хоружій О.А.
за участю: прокурора Лесіна С.Л.
обвинуваченої ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії АР Крим кримінальне провадження за апеляційною скаргою старшого прокурора прокуратури м. Керчі АР Крим, який брав участь у кримінальному провадженні, на вирок Керченського міського суду АР Крим від 20 лютого 2013 року, яким ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Керчі, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, не заміжню, яка не працює, мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 раніше не судима;
засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки.
На підставі ст. 75 КК України її звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк три роки. Відповідно до ст. 76 КК України на неї покладено обов'язки, передбачені п. п. 3, 4 частини 1 цієї статті.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволено і стягнуто з обвинуваченої на її користь 3800 (три тисячі вісімсот) грн.
Вирішено питання про речові докази в порядку ст. 100 КПК України.
Міра запобіжного заходу обвинуваченої не обиралася, -
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Керченського міського суду АР Крим від 20 лютого 2013 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за те, що вона 20 листопада 2012 року о 17 годині, знаходячись в парку Керченської міської лікарні №1, розташованої по вул. Ж. Дудник, 1, у м. Керчі, маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою, під приводом надання допомоги в оформленні інвалідності, отримала від ОСОБА_4 гроші в сумі 3800 грн., однак, не маючи намір виконання зобов'язань, використала кошти в особистих цілях, завдавши шкоди потерпілої у вказаному розмірі.
В апеляції прокурор прокуратури, який брав участь у кримінальному провадженні, просить вирок суду скасувати та постановити відносно ОСОБА_3 новий вирок, яким визнати її винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та призначити їй покарання у виді обмеження волі строком на один рік.
Свої доводи мотивує тим, що при постановленні вироку суд звільнив обвинувачену від відбування покарання з випробуванням, не врахувавши, що ОСОБА_3 вину у вчиненні інкримінованого їй злочину не визнала, не розкаялася і не відшкодувала завдану потерпілій шкоду, обставини, які пом`якшують її покарання, судом не встановлені. У зв'язку з чим, призначене обвинуваченій покарання, внаслідок м`якості, не відповідає тяжкості злочину, даним про її особі і нездатне сприяти виправленню обвинуваченої, а також попередженню вчиненню нових злочинів як самою обвинуваченою, так і іншими особами. Крім того, суд першої інстанції, звільнюючи обвинувачену від відбування покарання з випробуванням, порушив вимоги закону про кримінальну відповідальність, оскільки ОСОБА_3 своєї вини у скоєнні кримінального правопорушення не визнала та між сторонами кримінального провадження не укладалася угода про визнання винуватості чи про примирення.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинувачену, яка вважала за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не пiдлягає задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, а також про юридичну кваліфікацію її дій за ч. 1 ст. 190 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені представленими у справі доказами, належно оцінені та викладені у вироку, ніким з учасників судового процесу не оспорюються, а тому не є предметом апеляційного розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є підставою для скасування вироку суду.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість.
Призначене винному покарання може бути визнано надмірно м`яким, якщо конкретні обставини справи у своєї сукупності, підвищують суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення і не враховані при постановленні вироку, або дані, що свідчать про м`якість призначеного покарання, представлені під час апеляційного розгляду в додаткових матеріалах.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України і Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 05.07.2012 року, суд, звільняє винного від відбування покарання з випробування, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 190 КК України, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК України і правильно врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, відсутність пом`якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, та призначив ОСОБА_3 найсуворіший вид покарання, передбачений санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального Кодексу України, у виді обмеження волі.
Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_3 і конкретні обставини справи, правильно дійшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченої без відбування призначеного їй покарання.
Не є слушними твердження прокурора про те, що суд не взяв до уваги відсутність обставин, які пом'якшують покарання винної, оскільки відсутність таких обставин на час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції врахована і вплинула на вид і розмір призначеного ОСОБА_3 покарання, яке згідно з санкцією відповідної статті є альтернативним.
Звільнюючи обвинувачену від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості та є найменш суспільно небезпечним, відомості про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, до адміністративної відповідальності не притягувалася, за місцем проживання характеризується задовільно, конкретні обставини вчинення даного кримінального правопорушення, та відсутність пом'якшуючих покарання обставин і обставин, що обтяжують покарання винної.
В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що винна особа не може бути звільнена судом від відбування покарання з випробуванням, якщо між сторонами кримінального провадження не укладена угода про визнання винуватості або угода про примирення. Вказаний довід прокурора суперечить положенням закону про кримінальну відповідальність.
Відповідно до Закону України ««Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 05.07.2012 року, до статті 75 Кримінального Кодексу України внесено зміни і після частини першої стаття 75 доповнена частиною другою, - відповідно до якої суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено відповідне покарання, а також звільнення від його відбування з випробуванням. При цьому, частина перша статті 75 КК України не зазнала жодних змін, а тому суд, призначаючи відповідний вид покарання, може на власний розсуд прийняти рішення про звільнення від його відбування з випробуванням, якщо з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Внаслідок чого, твердження прокурора про те, що при застосуванні судом статті 75 КК України між сторонами кримінального провадження у будь-якому разі повинна бути укладена угода, є надуманими, оскільки такі посилання не відповідають вимогам кримінального закону.
Доводи прокурора про те, що судом необгрунтовано звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, оскільки остання свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнала та завдану потерпілій шкоду не відшкодувала, є такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження на час розгляду справи в апеляційному суді.
Так, в засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачена визнала свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, у скоєному розкаялася, надала оригинал квитанції, згідно з якою відшкодувала завдану потерпілій шкоду.
Крім того, потерпіла ОСОБА_4 в своїй заяві, складеної власноручно 15 липня 2013 року, повідомляє про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченої і просить призначити їй покарання, не пов`язане з його реальним відбуванням.
Таким чином, під час апеляційного розгляду обставини, на які посилається прокурор у своєї апеляційної скарзі, були усунені, а тому колегія суддів приходить до висновку, що підстави вважати призначене судом покарання, надмірно м`яким, відсутні.
З огляду на наведене, приймаючи до уваги думку потерпілої, яка просила ОСОБА_3 строго не карати, колегія суддів вважає призначене обвинуваченій покарання необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчиненню нових злочинів як самою обвинуваченою, так і іншими особами.
У зв`язку з чим, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а вирок суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 407, 409, 414 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу старшого прокурора прокуратури м. Керчі АР Крим, який брав участь у кримінальному провадженні, залишити без задоволення.
Вирок Керченського міського суду АР Крим від 20 лютого 2013 року відносно ОСОБА_3 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, протягом трьох місяців з дня її проголошення.
С У Д Д І:
Ю.Ф. Гриценко О.Ю. Іванченко Е.Ф. Белоусов