Справа № 357/4552/13-ц Головуючий у І інстанції Ярмола О.Я.
Провадження № 22-ц/780/3925/13 Доповідач у 2 інстанції Данілов О.М.
Категорія 50 26.07.2013
РІШЕННЯ
Іменем України
22 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Данілова О.М.,
суддів: Мережко М.В., Суханової Є.М.,
при секретарі: Власенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Росава», третя особа: ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та допуск до роботи, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ПрАТ «Росава», третя особа: ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та допуск до роботи, мотивуючи свої вимоги тим, що з 24.07.1996 року вона працює на підприємстві «Росава» на посаді інженера-технолога.
У зв'язку з народженням сина 08.01.2011 року вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною з 25 квітня 2011 року. Дана відпустка повинна тривати 3 роки і діє до 08.01.2014 року.
Однак, у зв'язку з тяжким матеріальним становищем вона вирішила перервати відпустку та приступити до роботи з січня 2013 року, про що повідомляла і усно і письмово свого роботодавця ще з вересня 2012 року.
На прохання допустити її до роботи з січня 2013 року у зв'язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, начальник відділу повідомив, що її робоче місце буде вільне з березня 2013 року.
06 березня 2013 року, коли вона прийшла на роботу, її не допустили до роботи та усно повідомили, що її звільнено у зв'язку зі скороченням, яке відбулося на підприємстві.
Вважає, що відповідач незаконно не допустив її до роботи, а тому вона не отримала заробітну плату з вини відповідача у розмірі 9000 грн., а також вважає що відповідач зобов'язаний відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінює у 23000 грн.
Просила суд, поновити її, ОСОБА_2 на роботі на посаді інженер-технолог у ПрАТ «Росава»; Допустити її, ОСОБА_2 до роботи на посаді інженер-технолог у ПрАТ «Росава» та зобов'язати відповідача не чинити їй перешкод у здійсненні права на працю; Стягнути з ПрАТ «Росава» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 9000 грн. та 23000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у звязку з тим, що судом було неправильно та неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2013 року та постановити нове рішення, яким допустити її до роботи на посаді інженер-технолог у ПрАТ «Росава» та зобов'язати відповідача не чинити їй перешкод у здійсненні права на працю, стягнути з ПрАТ «Росава» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 15000 грн., стягнути з ПрАТ «Росава» на її користь моральну шкоду в сумі 23000 грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині допуску до роботи і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Законним і обґрунтованим відповідно до ст. 213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 215 ЦПК України, в мотивувальній частині рішення суд має зазначити встановлені судом обставини і визначити відповідно до них правовідносини, мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, бере до уваги чи відхиляє докази, застосовує зазначені у рішенні нормативно-правові акти.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом першої інстанції встановлено, що з 23 січня 2007 року позивач працювала в ЗАТ «Росава» у технічному відділі на посаді інженера-технолога. З 14.01.2008 року по 23.09.2010 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.
Згідно наказу №324 від 27.04.2009 року «Про зміни в структурі управління ЗАТ «Росава» технічний відділ було ліквідовано. З 01.05.2009 року створено конструкторсько-технологічний відділ, де посада інженера-технолога, на котрій працювала позивач була відсутня (а.с. 38).
22.10.2010 року згідно наказу №2262-к ОСОБА_2 було переведено із цеху технічного до цеху конструкторсько-технологічного на посаду інженера-технолога технологічного бюро з 22.10.2010 року до 30.10.2010 року тимчасово, на період лікарняного листа по пологах ОСОБА_4 (а.с. 39).
На теперішній час інженер-технолог ОСОБА_4 приступила до роботи на своє робоче місце з 11.03.2013 року. Станом на 17.05.2013 року в структурі ПрАТ «Росава» відсутня вільна посада інженера-технолога (а.с. 47).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до записки №937 від 13 квітня 2011 року, ОСОБА_2 надана відпустка по догляду за дитиною до трьох років з 25.04.2011 року по 08.01.2014 року (а.с. 10).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивача не було звільнено з роботи та на даний час вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, а в ПрАТ «Росава» немає вільної посади інженера-технолога. Суд вважав безпідставною також вимогу позивача про допуск її на роботі на посаді інженер-технолога у ПрАТ «Росава» та зобов'язання не чинити їй перешкоди у здійсненні права на працю, оскільки позивач пішла у декретну відпустку з тимчасово наданої їй посади та знала про перевід її на роботу тимчасово, з 22.10.2010 року до 30.10.2010 року.
З рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову про допуск до роботи, колегія суддів погодитися не може, оскільки висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах чинного законодавства України, і вважає, що у цій частині рішення необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Звільнення жінок, вказаних у ч. 3 ст. 184 КЗпП України у зв'язку із закінченням строкового трудового договору має особливості. Таке звільнення можливе, але власник зобов'язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням в цьому разі також не допускається. Але відносини між власником (підприємством) і працівником з дня закінчення строку трудового договору мають суттєву специфіку. Передбачене збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, але не більше ніж на три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.
Правила ст. 184 КЗпП України, щодо заборони звільнення з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу (крім випадків його повної ліквідації) одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда не дають підстав вважати, що після досягнення дитиною-інвалідом повноліття ця гарантія припиняється, якщо вона перебуває на піклуванні та утриманні матері.
Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України, звільнення за п. 2 ст. 36 цього Кодексу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років, якщо за медичним висновком дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням і збереженням на період останнього (але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору) середньої заробітної плати.
Із працівником, якого було прийнято на роботу на строк відпустки працівниці у зв'язку з народженням дитини і доглядом за нею, трудовий договір може бути припинено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України і в тому разі, коли працівниця вийде на роботу до досягнення дитиною трьох років, оскільки відповідно до ст. 181 КЗпП в межах цього строку вона може сама визначити тривалість відпустки.
Зазначене також передбачене у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до якого, при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше ніж до шести років, якщо дитина за медичним висновком у цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує й утримує дитину сама) за наявності дитини віком до 14 років чи дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник чи уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 направляла лист на адресу ПрАТ «Росава» про те, що вона вимушена раніше вийти на роботу, у зв'язку з скрутним матеріальним становищем, так як 03 лютого 2012 року вона розійшлася з чоловіком, який практично їй не допомагає, однак конкретно з якого числа вимушена вийти на роботу не зазначила (а.с. 16, 17).
Керівництво ПрАТ «Росава» своїм листом від 04.04.2013 року, вих. №36-2781 повідомило, що на теперішній час інженер-технолог КТВ ОСОБА_4 приступила до роботи на своє робоче місце з 11.03.2013 року на підставі наказу №380-к від 01.03.2013 року. У звязку з цим, по закінченню відпустки по догляду за дитиною до трьох років, ОСОБА_2 буде звільнена з роботи згідно законодавства, або матиме можливість ознайомитися з переліком вакансій на ПрАТ «Росава» та перевестись на іншу посаду (а.с. 32).
Керівництво ПрАТ «Росава» дійсно не займалось питанням про працевлаштування ОСОБА_2 з підстав ст.ст. 181-184 КЗпП України, а лише направило повідомлення, що по закінченню відпустки по догляду за дитиною до трьох років буде вирішено питання про звільнення чи працевлаштування, що грубо порушує норми трудового права і законні інтереси позивачки, тому колегія суддів оцінюючи докази в їх сукупності, вважає, що вимоги ОСОБА_2 про працевлаштування обґрунтовані, забезпечені наданими доказами, які встановлені відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, а також узгоджуються з нормами ст.ст. 181-184 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про допуск до роботи є незаконним, таким, що суперечить діючим нормам законодавства України про працю, а тому повинно бути скасоване, з ухваленням в цій частині нового рішення, яким Голові правління - Генеральному директору ПАТ «Росава» вирішити питання про працевлаштування ОСОБА_2, за фахом, яка перебуває у тимчасовій відпустці по догляду за дитиною до трьох років, відповідно до вимог чинного законодавства з дня набрання рішенням законної сили.
В решті рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки позивача не було звільнено з роботи та на даний час вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, тому безпідставною є і вимога про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди з ПрАТ «Росава» на користь ОСОБА_2, а тому рішення в цій частині слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного Акціонерного Товариства «Росава», третя особа: ОСОБА_3 про допуск до роботи скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до Приватного Акціонерного Товариства «Росава», третя особа: ОСОБА_3 задовольнити частково.
Голові правління - Генеральному директору Приватного Акціонерного Товариства «Росава» вирішити питання про працевлаштування ОСОБА_2, за фахом, яка перебуває у тимчасовій відпустці по догляду за дитиною до трьох років, відповідно до вимог чинного законодавства з дня набрання рішенням законної сили.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: