Справа № 1028/454/12 Головуючий у І інстанції Карпович В.Д.
Провадження № 22-ц/780/4137/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.
Категорія 20 26.07.2013
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
25 липня 2013 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Савченка С.І.,
суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,
при секретарі Антіпову Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 22 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, -
в с т а н о в и л а:
У липні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який мотивував тим, що у 2008 році він уклав із відповідачкою ОСОБА_2 договір дарування своєї квартири АДРЕСА_1. Вказував, що при укладенні договору відповідачка обіцяла його довічно доглядати, забезпечувати продуктами харчування, займатися домашнім господарством на що він погодився. В даний час відповідачка змінила своє ставлення, не приїжджає до нього, не цікавиться станом його здоров'я, залишила його без догляду, не забезпечує продуктами харчування, ліками, ігноруючи їх домовленість. Зазначав, що він уклав договір під впливом помилки, бо договір укладався за умови, що відповідачка буде доглядати його до самої смерті, в той час як він мав намір отримати взамін від відповідачки належну допомогу. Посилаючись на ст.229 ЦК України, просив визнати недійсним договір дарування, укладений між ним та ОСОБА_2 як укладений внаслідок помилки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер і до участі у справі залучена його правонаступник ОСОБА_3, яка уточнила вимоги і просила визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, поновити за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2, скасувати реєстрацію в електронному реєстрі права власності на спірну квартиру, проведену Яготинським БТІ на ім'я ОСОБА_2
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 22 лютого 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним оспорюваний договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, поновлено за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2 та скасовано реєстрацію в електронному реєстрі прав власності на квартиру, проведену Яготинським БТІ на ім'я ОСОБА_2
Відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права.
Учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, їх неявка відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 6 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено та нотаріально посвідчено договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 належну йому квартиру АДРЕСА_3.
Задовольняючи позов про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим що, ОСОБА_4 уклав договір дарування квартири під впливом помилки, а саме ОСОБА_4 помилявся щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, поскільки погодився укласти договір за умови його довічного догляду обдарованою ОСОБА_2
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, що потягло порушення норм матеріального права.
Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував положення ст.229 ЦПК України щодо того, що саме визначається законом як помилка при укладенні правочину, які обставини можуть свідчити про наявність помилки, та чи є вони істотними.
З матеріалів справи, в тому числі із змісту позовної заяви, а також пояснень позивачки ОСОБА_3 слідує, що фактично на її думку помилка полягає у мотивах укладення договору дарування, тобто ОСОБА_4 вважав, що в результаті укладення договору він отримає матеріальне утримання, тобто матеріальну вигоду. Однак відповідно до ст.229 ЦК України помилка щодо мотивів укладення правочину не має істотного значення, а отже не є підставою для визнання правочину недійним, як і не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Крім того, визнаючи договір дарування недійсним, суд виходив з того, що доказами укладення ОСОБА_4 договору внаслідок помилки є покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та пояснення позивачки ОСОБА_3 При цьому суд залишив поза увагою, що свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 були сусідами ОСОБА_4 і розповіли лише про його життя, а також про те, що ОСОБА_4 жалів, що подарував квартиру. Проте їм взагалі нічого не відомо про обставини укладення договору дарування та мотиви такого укладення, вони не були при цьому присутні і не знають коли цей договір і за яких обставин був укладений та у зв'язку з чим.
Позивачці ОСОБА_3 також нічого не відомо про обставини укладення договору, бо в цей період вона не спілкувалася із братом. Крім того, суд всупереч вимогам процесуального закону виходив з того, що пояснення позивачки ОСОБА_3 є доказом. Однак відповідно до вимог ст.57 ЦПК України пояснення сторони можуть бути доказом лише у випадку допиту сторони за правилами допиту свідків, тобто із попередженням про кримінальну відповідальність і приведенням до присяги, однак, ОСОБА_3 не допитуавлася за правилами допиту свідків.
Поновлюючи за ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру, суд порушив норми матеріального права, зокрема ст.25 ЦК України, згідно положень якої цивільна правоздатність, тобто здатність набувати цивільних прав і обов'язків, виникає у фізичної оосби у момент її народження і припиняється у момент її смерті. За змістом даної норми смерть особи припиняє можливість набуття нею цивільних прав і обов'язків. Отже, після смерті ОСОБА_4, останній не може набувати цивільних прав і обов'язків, в тому числі поновлювати свої права.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов про визнання правочину недійсним не підлягає до задоволення з наступних підстав.
За положеннями ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.
Згідно ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
За змістом наведених норм обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент його вчинення та мати істотний вплив на волевиявлення учасника правочину, який у свою чергу має довести, що за відсутності цих обставин правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Про це ж саме йдеться і у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де зокрема вказано, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент його вчинення, а особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Судом встановлено, що 6 листопада 2007 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 належну йому квартиру АДРЕСА_3. Даний договір був посвідчений нотаріально. У тексті договору відсутні будь-які умови щодо прав і обов'язків його сторін, які не стосуються умов дарування, в тому числі щодо матеріального утримання дарувальника ОСОБА_4
Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що ОСОБА_4 при укладенні договору дарування помилявся щодо обставин, які мають істотне значення і які вплинули на його волевиявлення укласти даний договір, та того, що він не розумів, що безоплатно передав відповідачці належну йому квартиру.
Посилання позивача на те, що дана угода укладалася за умови, що ОСОБА_2 буде доглядати ОСОБА_4 до смерті, тобто, що останній одержить користь від вчиненого правочину, не є підставою для визнання договору дарування недійсним, поскільки згідно ст.229 ЦК України помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Фактично, укладаючи договір дарування ОСОБА_4 мав намір отримати користь від цього договору у якості матеріальної допомоги, про що вказав у своєму позові зазначивши, що між ним та відповідачкою був укладений саме договір дарування квартири. Це ж підтвердила ОСОБА_3 в уточненій позовній заяві. Проте як вище вказувалося помилка щодо наміру одержати користь від вчиненого правочину не має правового значення при вирішенні спору про визнання праволчину недійсним, що роз'яснено у вказаній вище п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» .
З викладених вище підстав колегія суддів відмовляє у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 22 лютого 2013 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий
Судді :