УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
Іменем України
"28" листопада 2007 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Худякова A.M.,
суддів Франовської К.С. ,
Олексієнка М. М. ,
при секретарі Забелхнхй О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в М. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від б жовтня 2004 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської станції швидкої і невідкладної медичної допомоги про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2004 року ОСОБА_1. звернулась з позовом до Житомирської міської станції швидкої та невідкладної медичної допомоги(а.с. 112 ) про стягнення 2 0 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням її трудових прав. В обґрунтування позову посилалась на те, що внаслідок видання відповідачем незаконного наказу №109 від 27.06.2001 року про оголошення їй догани за неявку на залік з медицини невідкладних станів, вона перенесла моральні страждання, приниження ділової репутації та стрес.
У липні 2004 року ОСОБА_1. подала додаткову позовну заяву (а.с. 117), в якій просила збільшити моральне відшкодування до 40 тис. грн., посилаючись на додаткові факти порушення відповідачем її трудових прав.
На обгрунтування вимог позивач посилалась на те, що переслідування її, як грамотного, кваліфікованого спеціаліста, розпочалися ще з 1982 року. Це стало причиною втрати нею можливості захистити кандидатську дисертацію, зайняти керівну посаду у відділі охорони здоров'я та застосувати глибокі знання в медицині при виконанні трудових обов'язків. Таке ставлення керівництва до неї, змусило її страйкувати у 1991 році та постійно звертатись до суду з позовами. Так, зазначає позивач, в 1991 році її незаконно
Справа № 22ц/2162 Головуючий в суді 1і ін ст. Поліщук М. Г.
Категорія 19 Доповідач Худяков A.M.
2
було звільнено з посади, проте рішенням Корольовського районного суду м. Житомира звільнення визнано незаконним і її поновлено на роботі. Вказуючи на те, що порушення її прав після поновлення на роботі продовжувались, ОСОБА_1. посилається на застосування до неї дисциплінарних стягнень незаконними наказами у жовтні-листопаді 1997 року, які згодом були скасовані за рішенням суду.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від б жовтня 2004 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. порушує питання про скасування постановленого рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, вказує на те, що суд не врахував докази про характер та обсяг страждань, які вона перенесла через незаконні дії відповідача. Крім того, на думку ОСОБА_1, при вирішенні спору суд мав врахувати, що правовідносини, які склались, мають регулюватись нормами цивільного, а не трудового права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини та правильно визначив, що правовідносини сторін регулюються нормами трудового законодавства.
Законодавець визначив, що правила ст. 2371 КзПП, яка регулює відшкодування власником моральної шкоди працівнику, у разі, якщо порушення його законних прав у трудових відносинах призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, застосовуються до правовідносин, які виникли з 13 січня 2000 року. На правовідносини, що виникли до зазначеної дати, дія цих правил не поширюється.
Таким чином, встановивши, що у 1991 році та у 1997 році у зв'язку із виданням відповідачем незаконних наказів, відповідно, про звільнення ОСОБА_1, та застосування до неї дисциплінарних стягнень, її трудові права були порушені. Проте, права вимоги на відшкодування моральної шкоди за даними фактами позивач не має, оскільки на час виникнення вказаних правовідносин відшкодування моральної шкоди працівнику у зв'язку із такими порушеннями законодавством передбачено не було. Тому, оскільки порушені права ОСОБА_1 були відновлені судом із визнанням наказів незаконними, колегія суддів вважає, що таке поновлення є достатньою сатисфакцією.
Що стосується доводів ОСОБА_1 про незаконність наказу №109 від 27 червня 2001 року, яким їй оголошено догану, і з яким вона пов'язує заподіяння моральної шкоди, то рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від б жовтня 2004 року у позові ОСОБА_1. про визнання даного наказу незаконним відмовлено за безпідставністю. Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про встановлення факту порушення трудових прав виданням
3
незаконного наказу, суд правильно відмовив у позові, виходячи з безпідставності вимог про визнання наказу незаконним.
Ухвалене судом першої інстанції рішення є законним, обгрунтованим, проте, викладаючи мотивувальну частину рішення, суд, не зазначив у ньому мотивів відмови у позові по викладених ОСОБА_1. фактах порушення її трудових прав у 1991 та 1997 роках. Це порушення є формальним, не тягне скасування рішення і може бути виправлене в процесі апеляційного розгляду справи. У зв'язку з цим, колегія суддів доповнює мотивувальну частину рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 6 жовтня 2004 року висновком про безпідставність позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної виданням незаконних наказів про звільнення у 1991 році та оголошення догани у 1997 році, - у зв'язку з відсутністю законодавства, яке б передбачало відшкодування моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівника. Таке доповнення не є зміною судового рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 6 жовтня 2004 року в частині відшкодування моральної шкоди залишити без змін, доповнивши мотивувальну частину цього рішення висновком про безпідставність вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди по фактам порушення її трудових прав у 1991 та 1997 роках.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.