Справа № 1013/9608/12 Головуючий у І інстанції Оладько С.І.

Провадження № 22-ц/780/2997/13 Доповідач у 2 інстанції Олійник В.І.

Категорія 19 22.07.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

17 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді Олійника В.І.,

суддів: Іванової І.В., Сліпченка О.О.,

при секретарі Власенко О.В.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 9 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_5, Ірпінська міська рада, Ірпінський міський відділ земельних ресурсів, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, стягнення матеріальної та моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_5, Ірпінська міська рада, Ірпінський міський відділ земельних ресурсів, про визнання добросовісним набувачем земельної ділянки та права власності на неї та за заявою про збільшення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Ірпінської міської ради, відділу Держкомзему в місті Ірпені Київської області, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5, про скасування рішення ради та Державних актів на право власності на землю,-

в с т а н о в и л а :

У червня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу і стягнення матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що в травні 2006 року йому стало відомо, що належну йому земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом купівлі-продажу було переоформлено на громадянку ОСОБА_2 Продавати землю у нього наміру не було. У грудні 2002 року до нього приїхав ОСОБА_4 та скориставшись його станом здоров'я взяв у нього довіреність. ОСОБА_4 вговорив його погодитись на обмін ділянки на НОМЕР_1. Довіреність ОСОБА_4 він видав 28 грудня 2002 року Але виявилось, що до цього часу його земельну ділянку було приватизовано без його згоди та відома. Він не писав заяви на приватизацію землі, не надавав для цього ніяких документів і нікуди не звертався з приводу приватизації землі. Проте, 5 грудня 2002 року Ірпінська міська рада розглянула питання про приватизацію його земельної ділянки, а державний акт на право власності на землю був зареєстрований у Книзі записів державних актів. На підставі наведеного ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, вчинений від його імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 і визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку.

В подальшому ОСОБА_3 подав до суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, згідно якої зазначав, що підставою для укладання договору купівлі-продажу був недійсний Державний акт на право власності на землю. У договорі купівлі-продажу було зазначено, що продаж земельної ділянки вчиняється за 32 606 грн., а у судовому засіданні було встановлено, що насправді продаж вчинено за 1 250 доларів США, що свідчить про фіктивність правочину. За станом свого здоров'я він 17 років є недієздатною особою.

ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 вчинений від його імені, а також стягнути з відповідачки ОСОБА_2 50 000 грн. моральної шкоди і 60 000 грн. збитків, завданих йому у формі неотриманого прибутку, а також стягнути з відповідача ОСОБА_4 50000 грн. завданої йому моральної шкоди та повернути йому земельну ділянку у подвійному розмірі.

Відповідачка по справі ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву, відповідно до якої зазначила, що 22 січня 2003 року був укладений між ОСОБА_3, від імені якого на підставі доручення від 28 грудня 2002 pоку №9352 діяв ОСОБА_4 та нею, з другої сторони, договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 994 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1

Земельна ділянка, яка була предметом договору купівлі-продажу, належала продавцю ОСОБА_3 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №332977, виданого Ірпінською міською радою на підставі рішення VI сесії XXIV скликання Ірпінської міської ради від 5 грудня 2002 pоку №143-6-XXIV. Право продавця на відчуження зазначеної земельної ділянки підтверджується рішенням VI сесії XXIV скликання Ірпінської міської ради від 5 грудня 2002 pоку №143-6-XXIV «Про передачу земельних ділянок в приватну власність».

При цьому зазначений договір купівлі-продажу укладено від імені продавця його представником, який діяв на підставі вищенаведеного доручення, посвідченого нотаріусом. Форма довіреності для представництва перед третіми особами відповідала статті 245 ЦК України. Тому були наявні правові підстави для укладання нею відповідного договору купівлі-продажу. Правомірність зазначених документів не викликала жодних сумнівів. На момент укладання договору згадуване рішення міської ради було чинним.

Таким чином вказала, що відповідно до статті 388 ЦК України вона є добросовісним набувачем вищевказаної земельної ділянки, оскільки її набуття здійснено у встановленому законом порядку. При цьому, представник ОСОБА_4 за дорученням вправі був вчиняти відповідні юридичні дії, а Ірпінська міська рада приймала відповідне рішення і воно було оформлене належним чином, підписане головою та скріплене печаткою.

ОСОБА_2 просила визнати її добросовісним набувачем земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 22 січня 2003 pоку площею 994 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1 в також визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 994 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_1

В наступному позивач ОСОБА_3 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої додатково зазначив, що прокуратурою м. Ірпінь порушено кримінальну справу за фактом підроблення Акту погодження зовнішніх меж земельної ділянки за ознаками складу злочину, передбаченого ст.358 ч.1 КК України та за фактом заволодіння земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому (ОСОБА_3)., шляхом обману за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 ч.2 КК України. Доручення видане ним 28 грудня 2002 року, тобто після проведення спірної приватизації, ніякого впливу на виготовлення і видачу оскаржуваних ним документів мати не могло.

Зазначав, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 перекручують текст підписаного ним доручення на ім'я ОСОБА_4, так як в цьому дорученні не вказано, що ділянка належить йому на праві приватної власності, а вказано, що ділянка належить йому на праві власності, а це не одне і те ж.

Ніякої продажі його ділянки ОСОБА_4 вчинити не міг би, бо право на приватизацію ділянки йому не надавалося. Про спірну приватизацію землі на своє ім'я дізнався лише у 2006 році і відразу звернувся до прокуратури м. Ірпінь, яка винесла протест на основі перевірки дотримання законності під час приватизації його ділянки. Розглядаючи цей протест, Ірпінська міська рада скасувала своє незаконно постановлене рішення щодо приватизації його ділянки. Але 29 травня 2008 року постановою Оболонського районного суду м. Києва скасовано рішення, прийняте Ірпінською міською радою на основі протесту прокурора з тих підстав, що міська рада не наділена повноваженням скасовувати власні рішення, бо згідно закону рішення міської ради повинні скасовувати в судовому порядку. Тобто судом встановлено і скасовано незаконний порядок скасування свого рішення Ірпінською міською радою, а не визнано, що опротестоване прокуратурою рішення міськради є законним. Тим більше, цей спір суд не мав права розглядати в порядку адміністративного судочинства, що випливає із вище вказаних Рішень Верховного Суду України. Також позивач зазначав, що 5 грудня 2002 року шостою сесією XXIV скликання Ірпінської міської ради Київської області без його відома і заяви передано йому безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0.1 га за адресою: АДРЕСА_1, яку раніше на законній основі було надано йому під будівництво житлового будинку. 17 грудня 2002 року також без його відома було оформлено акт встановлення та погодження зовнішніх меж цієї земельної ділянки. На цьому на акті стоїть гербова печатка Ірпінського міського відділу земельних ресурсів, який є державним органом. А 19 грудня 2002 року Ірпінським міським відділом земельних ресурсів було видано сторонній особі державний акт на право приватної власності на цю ділянку, заповнений на його ім'я, хоча технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на його ім'я затверджено рішенням 7 сесії 24 скликання Ірпінської міської ради №176-7 від 26 грудня 2002 року. Тобто, спочатку було виготовлено державний акт на землю і видано його, а потім затверджено документацію по складанню цього акта та дозволено виготовити і видати цей державний акт. В акті значиться одна площа земельної ділянки, а в рішенні сесії, вказаному в цьому акті, значиться інша площа земельної ділянки. Це також свідчить про незаконність оспорюваного акту, оскільки в акті повинно бути вказане рішення сесії від 26 грудня 2002 року, яким передано у приватну власність земельну ділянку і затверджено документацію. Причому, згідно п.8 ст.118 ЗК України, проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи. Він нікуди із таким замовленням не звертався і не платив за виконані роботи, але чомусь комунальне підприємство «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» виготовило технічну документацію по складанню державного акту на його ім'я.

Таким чином, було порушено ч.8, ч.9 та ч.10 ст.118 Земельного Кодексу України. З приводу того, що приватизація земельної ділянки відбувалася на основі заяви, поданої ним в 1996 році, не відповідає фактичним обставинам справи, бо ніякої заяви у вказаний час він не писав і відповідачі її не надали. Писав він заяву на виділення йому земельної ділянки ще в 1991 році і на її основі його було взято на чергу, а в 1996 році виділено земельну ділянку. Ні в заяві від 1991 року, ні в рішенні від 1996 року нічого про приватизацію земельної ділянки не було сказано. Крім того, в 1996 році про приватизацію землі ставили відмітки у паспорти, а в його паспорті такої відмітки немає, що свідчить про відсутність факту приватизації ним ділянки в той час.

Позивач зазначав, що він відповідно до вимог ст.118 ЗК України із замовленням до Ірпінського міського відділу земельних ресурсів не звертався, жодної угоди не укладав і за виконані послуги не оплачував грошей. Тобто всю технічну документацію згаданий орган владних повноважень розробив або безпідставно взяв у комунальному підприємстві «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» з порушенням чинного законодавства і навіть на основі акту встановлення та погодження зовнішніх меж ділянки, в якому підроблено його підпис, цих документів у комунальному підприємстві він не отримував і до тодішнього відділу земельних ресурсі не надавав.

Також, позивач зазначав,що він державного акту на право власності на землю ніколи не отримував і не реєстрував його. Але державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ №332977, видано на його ім'я 19 грудня 2002 року і зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1870. Вважав, що відповідачі вчинили протизаконні дії щодо видачі і реєстрації спірного документу. Тобто, відповідачами без його участі виконано з порушенням чинного законодавства вимоги ч.1 ст.182 ЦК України. Вважав, що порушено його право, передбачене ч.1 ст.28 ЦК України.

Позивач просив скасувати рішення сьомої сесії двадцять четвертого скликання Ірпінської міської ради від 26 грудня 2002 року №176-7-ХХІУ «Про затвердження технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності на землю в частині, що стосується ОСОБА_3.». Також просив скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 серії ЯГ №230760, виданий 12 квітня 2006 року. Витребувати і скасувати документи на право забудови ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_1. Скасувати рішення шостої сесії двадцять четвертого скликання Ірпінської міської ради від 5 грудня 2002 року щодо передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ №332977, виданий 19 грудня 2002 року на його ім'я.

У лютому 2013 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої додатково просив скасувати реєстраційну справу на земельну ділянку АДРЕСА_1. Визнати незаконною державну реєстрацію спірної земельної ділянки, проведену в 2002 році на його (ОСОБА_3) ім'я Визнати незаконною державну реєстрацію спірної земельної ділянки, проведену у квітні 2006 року на ім'я ОСОБА_6

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 9 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення 6 сесії 24 скликання Ірпінської міської ради №143-6 «Про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки пл.0,1 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд».

Визнано недійсним Державний акт на право власності на землю серії РЗ №332977, виданий 19 грудня 2002 року на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0994 га по АДРЕСА_1 Київської області із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0994 га по АДРЕСА_1 Київської області з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, укладений 22 січня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований під №106.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЯГ №230760, виданий 12 квітня 2006 року на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0994 га по АДРЕСА_1 Київської області з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ № 332977, виданого Ірпінською міською радою на підставі рішення VI сесії XXIV скликання Ірпінської міської ради від 5 грудня 2002 pоку № 143-6-XXIV «Про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки пл.0,1 га по АДРЕСА_1, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд» позивачу було передано у приватну власність зазначену земельну ділянку, що стверджується копією зазначеного рішення (а.с.95 т.1).

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним і скасування рішення, державних актів та договору купівлі-продажу земельної ділянки суд першої інстанції виходив з того, що не було надано жодного доказу на підтвердження тих обставин,що позивач у передбаченому ст.118 ЗК України порядку звертався до Ірпінської міської ради із заявою про передачу йому у власність спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1, що Ірпінська міська рада дану заяву розглянула та прийняла рішення про дачу дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, що позивач даний проект у передбаченому законом порядку виготовив та із відповідною заявою подав даний проект на затвердження і що Ірпінська міська рада 5 грудня 2002 року даний проект затвердила та передала позивачу земельну ділянку у власність. Зі змісту рішення ради від 5 грудня 2002 року не вбачається, що зазначений проект виносився на розгляд ради і що даний проект був затверджений. Як зазначалось раніше, на підставі рішення 6 сесії 24 скликання Ірпінської міської ради №143-6 від 5 грудня 2002 року був виданий Державний акт на право власності на землю серії РЗ №332977 виданий 19 грудня 2002 року на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку пл.0,0994га по АДРЕСА_1 Київської області із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Зазначений Державний акт був виданий 19 грудня 2002 року. Доказів та обставин, що Ірпінською міською радою до 19 грудня 2002 року у передбаченому законом порядку затверджувався проект відводу земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 суду не було надано.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками.

Відповідно до п.п.1 та 6 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради.

Отже, підставою для отримання земельної ділянки у власність громадян та прийняття колегіальним органом рішення щодо передачі у власність земельної ділянки є насамперед волевиявлення громадянина, яке виражається у власноручному написанні у довільній формі та поданні заяви до відповідного органу місцевого самоврядування.

Як встановлено в суді першої інстанції та не заперечувалось представником позивача в судовому засіданні, ОСОБА_3 неодноразово звертався до Ірпінської міської ради із заявою на виділення йому земельної ділянки як у 1991 році так в 1996 році (в якому і було прийнято рішення).

Тобто, ОСОБА_3 виявивши бажання отримати земельну ділянки у власність (яка перебувала на той час у його користуванні), неодноразово звертався до відповідного органу, що підтверджується власноручними написаними та поданими заявами, у встановленому законом порядку (ст.118 Земельного Кодексу України).

Судом першої інстанції помилково не було взято до уваги пояснення представника Ірпінської міської ради та представника Ірпінського відділу земельних ресурсів щодо неможливості виділення громадянам земельних ділянок без їх волевиявлення та наявності власноручно написаної заяви, оскільки така заява і є підставою для винесення цього питання на розгляд колегіального органу.

Суд першої інстанції також не взяв до уваги заяву ОСОБА_3, яка вказана в кадастровій справі.

У подальшому, судом також не надано оцінки рішенню Ірпінської міської Ради народних депутатів №158/7 від 25 червня 1996 року, яким позивачу було виділено земельну ділянку площею 1000 м.кв. під індивідуальне будівництво житлового будинку. Вказане рішення Ірпінської міської ради не було оскаржено, скасовано або визнано незаконним. Також не було оскаржено та скасовано Акт відведення земельної ділянки індивідуальної забудови ОСОБА_3 від липня 1996 року, на якому стоїть підпис Позивача (а.с. 179).

Крім того, Актом встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 17 грудня 2002 року було погоджено межі земельної ділянки по АДРЕСА_1, на якому стоїть підпис ОСОБА_3 (даний факт не було оскаржено).

Вищенаведені обставини свідчать про бажання ОСОБА_3 скористатися своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки у власність, внаслідок якого Ірпінська міська рада 5 грудня 2002 року затвердила проект та передала позивачу земельну ділянку у власність.

Оскільки в матеріалах кадастрової справи є заяви ОСОБА_3, то рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у власність позивача було прийнято відповідно до вимог чинного на той час законодавства, а тому суд не мав підстав для визнання недійсним та скасування Рішення 6 сесії 24 скликання Ірпінської міської ради №143-6 від 5 грудня 2002 року «Про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та визнання недійсним Державного акту на право власності на землю серії РЗ №332977, виданого 19 грудня 2002 року.

Визнаючи недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,0994 га по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 (який діяв від імені та за дорученням ОСОБА_3) та ОСОБА_2 22 січня 2003 року та визнаючи відповідно недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЯГ №230760, виданий 12 квітня 2006 року на ім'я ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку суд обґрунтував це тим, що відповідно до Акту судово - психіатричної експертизи №11/294 від 14 березня 2007 року (а.с.168-170) ОСОБА_3 страждав під час підписання ним генерального доручення (28.12.2002р.) на хронічне психічне захворювання - шизофренію і психічні розлади, виражені у нього суттєво, позбавляли його під час підписання генерального доручення та позбавляли на час проведення експертизи здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними. Суд вважав, що на момент надання довіреності на укладання спірного договору купівлі - продажу ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є дієздатним і відсутнє рішення про визнання його недієздатним. Також в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач на момент надання довіреності ОСОБА_7 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними. Крім того, колегія суддів звертає увагу не те, що акт відділу судово-психіатричної експертизи від 14 березня 2007 року не дає вичерпної та категоричної відповіді щодо психічного стану позивача на момент надання довіреності ОСОБА_4

Колегія суддів звертає увагу і на те, що ОСОБА_3 не був присутнім у судовому засіданні суду першої інстанції, хоча його явка була визнана судом обов'язковою, а також він не прибув до судово-медичної установи для проходження судово-медичної експертизи, що не відповідає його волевиявленню по викладених в позовній заяві вимогах та тверджень його сестри ОСОБА_8 про неможливість її брата усвідомлювати значення своїх дій під час надання повноважень ОСОБА_4

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що спірний договір купівлі - продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 був укладений між ОСОБА_7 (який діяв на підставі доручення від ОСОБА_3) та ОСОБА_2 Позивач жодного разу не ставив питання щодо скасування доручення, виданого ним на ім'я ОСОБА_7 на укладання договору купівлі - продажу земельної ділянки з ОСОБА_2

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст.239 ЦК України).

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.3 ст. 244 ЦК України).

Пунктом 3 частини 1 статті 248 ЦК України передбачено, що представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала. Особа, яка видала довіреність може в будь - який час скасувати довіреність. Особа, яка видала довіреність, а потім її скасувала, повинна негайно повідомити про це представника, а також повідомити їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Як видно з доручення (т.1 а.с.47), посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_9 28 грудня 2002 року з терміном дії на один рік ОСОБА_3 (як стверджує інша сторона - в присутності своєї сестри ОСОБА_8.) уповноважив ОСОБА_4 продати належну йому на праві власності земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 за ціну та на умовах на його погляд. Для цього він надавав йому право подавати від його імені заяви, отримувати необхідні довідки та документи, розписуватися за нього, отримувати гроші, підписувати договір купівлі-продажу, а також виконувати всі інші дії, пов'язані з цим дорученням.

Отже, 28 грудня 2002 року ОСОБА_3 було видано ОСОБА_4 нотаріально посвідчене доручення, яким уповноважено на продаж належної йому земельної ділянки за ціною і на умовах на його погляд та з наданням для цього йому права подавати від його імені заяви, розписуватися за нього, підписувати договір-купівлі-продажу та виконувати всі інші дії, пов'язані з цим дорученням.

З матеріалів справи не вбачається перевищення ОСОБА_4 своїх повноважень, наданих йому дорученням. Ним було уповноважено ОСОБА_4 з метою продажі земельної ділянки бути представником в усіх необхідних установах, підприємствах та організаціях і було надано йому всі необхідні для цього повноваження.

На підставі доручення та, як встановлено судом апеляційної інстанції, у межах наданих позивачем повноважень ОСОБА_4 було отримано Державний акт на право власності на землю та 22 січня 2003 року продано земельну ділянку за договором купівлі-продажу ОСОБА_2, якою 12 квітня 2006 року було отримано Державний акт на зазначену земельну ділянку.

Апеляційний суд вважає, що позивачем було надано ОСОБА_4 весь комплекс повноважень, необхідних для продажу належної йому земельної ділянки та укладення договору купівлі-продажу.

Такі висновки Апеляційного суду ґрунтуються на зібраних доказах, зокрема, підтверджуються тим, що позивач не оспорює дій, вчинених ОСОБА_4 та наданих йому повноважень у вказаному дорученні та не ставить питання про визнання доручення недійсним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що судом не було надано належної оцінки того, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою поза межами строку позовної давності і не звертався з поновлення такого строку, в той час, коли відповідачка ОСОБА_2 (т.1 а.с.15,16) просила застосувати строк позовної давності.

Оскільки ОСОБА_3, знаючи про існування довіреності, якою він уповноважив ОСОБА_7 на вчинення правочину не скасував (не відкликав) та не оспорював її, то цим він підтвердив свою згоду на здійснення похідних правочинів, укладених від його імені, а тому немає і підстав визнання недійсними договору-купівлі продажу земельної ділянки площею 0,0994 га по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 (який діяв від імені та за дорученням ОСОБА_3) та ОСОБА_2 22 січня 2003 року та акту на право власності на землю серії ЯГ №230760, виданого 12 квітня 2006 року на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0994 га по АДРЕСА_1 Київської області з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності скасувати рішення в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 і в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним і скасування рішення, державних актів та договору купівлі-продажу земельної ділянки.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 9 квітня 2013 року скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 і в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним і скасування рішення, державних актів та договору купівлі-продажу земельної ділянки.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Олійник В.І.

Судді: Іванова І.В.

Сліпченко О.О.