Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.,

суддів: Наставного В.В., Кульбаби В.М.,

за участю прокурора Опанасюка О.В.

розглянула 11 липня 2013 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на вирок Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2013 року щодо ОСОБА_1

Вироком Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2012 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого,

09 квітня 2012 року вироком Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим за ч. 3 ст. 185, із застосуванням ст. 75 КК України на 3 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, -

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ст. 198 КК України на 2 роки позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком 5 років.

Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком 1 рік, та остаточно призначено 6 років позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3 судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2013 року вирок районного суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 28 липня 2012 року приблизно о 13 годині 20 хвилин біля кафе-бару «Кримський дворик» по вул. Руській у м. Сімферополі, відкрито викрали майно ОСОБА_4 - два золоті ланцюжки.

Діючи узгоджено між собою ОСОБА_3 підійшов до потерпілої зі спини та шляхом ривка зірвав з її шиї золоті прикраси, а ОСОБА_1 спостерігав за обстановкою з метою убезпечити вчинення злочину.

04 серпня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 діючи повторно, на території м. Сімферополя по вул. Батумській таким же способом відкрито викрали золотий ланцюжок потерпілої ОСОБА_5

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 потерпілим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 завдано шкоди на загальну суму 27 180 грн.

Одержане в результаті відкритого викрадення у потерпілих майно, яке ОСОБА_1 зберігав з метою збуту в той же період він тричі збув, здавши в ломбард. Усього було збуто ОСОБА_1 краденого майна на загальну суму 2 980 грн.

У касаційних скаргах засуджений та захисник ставлять питання про зміну судових рішень.

Захисник просить перекваліфікувати дії ОСОБА_1 щодо потерпілої ОСОБА_4 на ст. 198 КК України. Посилається на те, що засуджений безпосередньо майно у потерпілої не вилучав.

Захисник та засуджений стверджують, що ОСОБА_1 призначене суворе покарання. Не враховано, що участь ОСОБА_1 у злочинах порівняно з співучасником ОСОБА_3 є незначною.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та викладені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин встановлених судом, у тому числі по епізоду грабежа ОСОБА_4 підтверджуються сукупністю доказів, зібраних та оцінених судом відповідно до вимог КПК України 1960 року.

Із показань ОСОБА_1 убачається, що він під час події злочину був присутній на місці його вчинення, залишив місце злочину разом із ОСОБА_3, з яким розділили викрадене.

Такі ж обставини вбачаються з показань засудженого ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_4 Враховуючи ці показання та наслідки злочинних дій суд прийшов до висновку, що під час заволодіння майном потерпілої ОСОБА_1 діяв у співучасті із ОСОБА_3 виконуючи заздалегідь розподілену роль та отримав майно, яке розраховував отримати в результаті злочину.

Тому колегія суддів вважає, що кваліфікація дій засудженого, за епізодом відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_4 є вірною, а доводи касаційної скарги захисника безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно роз'яснень п. 2 Постанов Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» за наявності в діях особи рецидиву злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості, обставин вчиненого злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення винним передбаченого законом більш суворого покарання.

Цих вимог закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України судом дотримано.

Судом враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, один із яких відповідно до ст. 12 КК України класифіковано як тяжкий, а інший середньої тяжкості, дані про особу винного, який раніше притягався до кримінальної відповідальності, в період іспитового строку вчинив рецидив злочину, характеризується за місцем проживання негативно.

Достатньо враховано судом і обставини, які пом'якшують покарання на які є посилання у скаргах.

ОСОБА_1 призначено покарання у мінімальному розмірі санкції ч. 2 ст. 186 КК України. Судом правильно застосовано правила складання покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді 6 років позбавлення волі, яке за своїм розміром є меншим ніж призначене покарання співучаснику ОСОБА_3, тому доводи скарги засудженого та захисника з цих підстав задоволенню не підлягають.

Ухвала апеляційного суду, висновки якої належним чином мотивовано, відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Законних підстав вважати призначене засудженому покарання несправедливим внаслідок його суворості, як того вимагає ст. 372 КПК України 1960 року при скасуванні вироку в касаційного суду немає, тому у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

СУДДІ:

Орлова С.О. Наставний В.В. Кульбаба В.М.