Апеляційний суд Рівненської області

___________________________________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Квятковського А.С.

Суддів: Міщенко О.А., Іващука В.Я.

З участю прокурора: Салайчука Т.І.

Захисника-адвоката: ОСОБА_1

Засудженого: ОСОБА_2

Потерпілого: ОСОБА_3

Представника потерпілого: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Рівне кримінальну справу за апеляційними скаргами захисника-адвоката ОСОБА_1, та представника потерпілого ОСОБА_4 на вирок Рівненського міського суду від 3 квітня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Дубно, Рівненської області, гр.України, з вищою освітою, непрацюючий, одружений, пенсіонер МВС, проживаючий АДРЕСА_1, раніше не судимий, засуджений

- за ч.1 ст.122 КК України на 2 (два) роки позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі ст.76 КК України покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання; повідомляти органи КВІ про зміну місця проживання, роботи; періодично з'являтись для реєстрації в органи КВІ.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 251885,91 грн. у відшкодування майнової шкоди та 80000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Судом вирішено питання стосовно речових доказів по справі.

Як визнав суд, 2 березня 2010 року, біля 12 години, ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Хюндай Санта Фе», н.з. НОМЕР_1, знаходячись на дорозі, що проходить поблизу приміщення АДРЕСА_2, умисно здійснив наїзд автомобілем на потерпілого ОСОБА_3, після чого протягнув його на капоті ще 3,5м до 5м, внаслідок чого спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді розриву внутрішньої бокової зв'язки та розриву передньої з хрещеної зв'язки, ускладненої гемартрозом правого колінного суглобу, які згідно висновку судово-медичної експертизи №328/Е-895, відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також садно та крововилив на лівій гомілці, два крововиливи на внутрішній поверхні середньої та нижньої третини правого передпліччя, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі, захисник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1 вважає вирок таким, що постановлений внаслідок однобічного та неповного досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи, істотним порушення кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону.

В обґрунтування цього зазначає, що наїзду взагалі не було, посилаючись на покази частини свідків та висновки експертизи. Вказує, що недоведеним є також факт спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, посилаючись на дослідження судово-медичної експертизи №328 Е-895 від 17.06.2010 року. Зазначає, що відсутній причинний зв'язок між спричиненими тілесними ушкодженнями та наїздом, оскільки ні досудовим слідством, ні судом не долучені до матеріалів справи документи, які б підтверджували наявність будь-яких зовнішніх тілесних ушкоджень від наїзду. Доводить, що досудове та судове слідство є однобічним та неповним в зв'язку з тим, що не було досліджено ряд обставин з'ясування яких виключає факт наїзду, довготривалий розлад здоров'я та спричинення тілесних ушкоджень. Також зазначає, що висновки судово-медичної експертизи про заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому за ознаками довготривалості не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_3 не перебував у лікарні більше 21 дня. Вважає, що розрив ПХЗ колінного суглоба є наслідком крутіння людини на одній нозі, а тому якби мав місце наїзд автомобілем, то відбувся б розрив задньої хрящової зв'язки. У зв'язку з цим стверджує, що достовірними є показання ОСОБА_2 про те, що конфлікт на проїзній частині мав між сторонами бізнесовий характер під час звільнення останнім самовільної будівлі, яку проводив ОСОБА_3 на їхньому об'єкті. Крім того доводить, що висновки комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертиз є неспроможними через призначення їх з порушеннями. Вказує, що судом було застосовано кримінальний закон який не підлягає застосуванню.

У доповненні до апеляції зазначає, що судом безпідставно задоволено цивільний позов ОСОБА_3 При цьому доводить, якщо розрив меніска виник одночасно з розривами ПХ та ВБ зв'язок одного і того ж колінного суглобу, то розриви ПХ та ВБ зв'язок як і розрив меніска не можуть бути наслідком автонаїзду. Стверджує, що відсутність причинного зв'язку між розривами зв'язок та меніска і автонаїздом пояснюється відсутністю слідів контактування автомобіля та ОСОБА_3 Тому, за цих обставин вважає визнання автомобіля знаряддям злочину та його конфіскацію безпідставною.

Просить вирок скасувати, а справу закрити в зв'язку з відсутністю в діях засудженого складу злочину, та залишити цивільний позов без розгляду. Звільнити автомобіль ОСОБА_2 з-під арешту.

Представник потерпілого ОСОБА_4 в апеляційній скарзі вказує, що постановлений вирок судом підлягає частковій зміні, в зв'язку з тим, що не відповідає вимогам ст.323 КПК України та є необґрунтованим за м'якістю покарання. Вказує, що суд взяв до уваги покази свідків, які не були безпосередніми свідками факту спричинення тілесних ушкоджень та дали неправдиві покази. Крім того, зазначає, що судом було взято до уваги неправдивий висновок транспортно-трасологічної експертизи. Вказує, що клопотання про притягнення до кримінальної відповідальності за ст.384 КК України свідків по справі та експертів також залишилось без уваги. Окрім того доводить, що судом не було прийнято рішення про вжиття заходів до забезпечення цивільного позову, чим порушено вимоги ст..329 КПК України. Вказує, що судом помилково було застосовано ст..75 КК України, так як свою вину у скоєному не визнав та не відшкодував часткового спричинених матеріальних збитків.

Просить вирок частково змінити та постановити новий вирок, з призначенням покарання у виді позбавлення волі без застосування ст.75 КК України та накласти арешт на майно.

Прокурор апеляцію відкликав в порядку вимог ст.355 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, прохання захисника-адвоката ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 про скасування вироку суду першої інстанції та закриття справи за відсутністю складу злочину, доводи представника потерпілого ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_3 про призначення покарання засудженому без застосування ст.75 КК, думку прокурора Салайчука Т.І. про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають з таких підстав.

При апеляційному розгляді в останньому слові ОСОБА_2 ствердив, що причиною конфлікту та виниклих із ОСОБА_3 неприязних відносин було самовільне проведення останнім будівельних робіт на об'єкті його дружини ОСОБА_6 по АДРЕСА_2. У зв'язку з цим, вони з дружиною звільнили об'єкт від ОСОБА_3 за допомогою охоронної фірми. Свою винність у злочині заперечив і просив справу закрити та повернути арештований автомобіль.

Винність ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено підтверджена сукупністю зібраних у справі, вірно оцінених та обґрунтовано покладених судом в основу вироку доказів.

Всупереч викладеним в апеляціях доводам, як видно зі справи, судовий розгляд у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства (в редакції 1960року) і таких порушень закону, які були б істотними і тягли за собою скасування вироку у справі не допущено.

Висновок суду про винність ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині за ч.1 ст.122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження відповідає фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами.

Зокрема, вони підтверджуються показаннями самого засудженого, який визнав, що 2 березня 2010 року між ним та ОСОБА_3 виник конфлікт та неприязні відносини під час передачі будівельного об'єкту, що належав його дружині ОСОБА_6 охоронній фірмі. Проте вважає, що тілесні ушкодження на правому колінному суглобі у потерпілого виникли від раніше отриманої ним травми.

В ході досудового слідства і в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 дав послідовні показання про те, що дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заборгувала йому кошти за будівельні роботи, що стало причиною конфлікту. 2 березня 2010 року, біля 10 год.30хв. на об'єкті в АДРЕСА_2, приїхала замовниця будівництва ОСОБА_6, з якою у нього існувала домовленість про проведення реконструкції та будівництва даного об'єкту і разом з незнайомими людьми закрила будівельників, які там працювали. Коли він туди приїхав, між ними виник словесний конфлікт. Після чого його виштовхали за межі території на вулицю. Коли він рухався по вулиці, то ОСОБА_2 автомобілем "Хюндай-Санта Фе" здійснив на нього наїзд і він відчув біль в області колін. За інерцією він впав на капот та хватався за дуги автомобіля, щоб звільнитись, однак зробити цього не міг, оскільки ОСОБА_2 продовжував рухатись на автомобілі. Він протягнув його декілька метрів і зупинився. Тоді він відійшов вбік на одній нозі, кульгаючи, а ОСОБА_2 поїхав далі. Згодом повернувся заднім ходом і вийшовши з автомобіля, запитав, що він йому зробив з автомобілем та пригрозив, що "Тебе ще каток передавить". Після цього підсудний сів в автомобіль і поїхав, а він сів в автомобіль і відразу поїхав в ЦМЛ м. Рівне де був госпіталізований.

При проведенні з дотриманням процесуальних вимог відтворення обстановки і обставин події потерпілий ОСОБА_3 уточнив механізм отримання тілесних ушкоджень ( т.1 а.с.147-153).

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав ці показання достовірними і поклав їх в основу вироку, оскільки вони узгоджуються з іншими доказами в справі.

Факт умисного наїзду ОСОБА_2 на потерпілого ОСОБА_3 підтвердили в ході досудового слідства та в суді свідки ОСОБА_20,, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

В ході проведення відтворення обстановки і обставин події з їх участю зазначені свідки детально показали і розповіли про обставини умисного наїзду ОСОБА_2 автомобілем „Хюндай" на потерпілого ОСОБА_3 (т.1 а.с.205-211,197-204,190-196,183-189,164-173). Вказані свідки є безпосередніми очевидцями події, а тому колегія суддів вважає їх показання послідовними й об'єктивними. З матеріалів справи та показань цих свідків видно, що підстав для обмовлення ОСОБА_2 у них не було.

Свідок ОСОБА_13 ОСОБА_14, ОСОБА_15, на яких посилається захисник в своїй апеляції також підтвердили факт конфлікту 2 березня 2010 року на вул.Сірка між ОСОБА_6 та її чоловіком з одного боку і ОСОБА_3 з іншого боку, однак наїзду на ОСОБА_3 вони не бачили, бо поїхали з місця раніше. Посилання в апеляції на те, що цим показанням суд не дав належної оцінки є безпідставним і спростовується матеріалами справи.

Показання обвинуваченого, потерпілого, свідків узгоджуються з висновком судово-медичної експертизи № 328 Е-895 від 17.06.2010 року згідно якого у потерпілого ОСОБА_3 виявлені пошкодження зв'язок правого колінного суглобу у вигляді розриву внутрішньо-бокової зв'язки та розриву передньої зхрещеної зв'язки, ускладнені гемартрозом правого колінного суглобу, а також садно та крововилив на лівій гомілці, два крововиливи на внутрішній поверхні середньої третини лівого передпліччя та по одному крововиливу на внутрішній поверхні середньої та нижньої третини правого передпліччя. Завзначені тілесні ушкодження відповідають часу 02.03.2010 року та механізму їх спричинення.

Тілесні ушкодження в ділянці правого колінного суглобу згідно п.2.2.2 "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.95р. №6 відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довготривалості розладу здоров'я.

Відповідно п.12 висновку експертизи, отримана раніше ОСОБА_3 травма ноги, а саме розрив медіальної колатеральної (внутрішньо-бокової) зв'язки правого колінного суглоба, з приводу чого він перебував на стаціонарному лікуванні в ортопедичному відділенні Рівненської ЦМЛ з 06 по 20 лютого 2007 року, на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих ним 02 березня 2010 року ніяким чином не вплинула,так як орієнтовані строки загоєння такого ушкодження та відновлення функцій зв"язок становлять 8-10 місяців (т.1 а.с.95-98).

Вказаний висновок підтвердив у судовому засіданні експерт ОСОБА_16, який роз"яснив, що довготривалість розладу здоров'я понад 21 день не залежить від кількості днів проведених в лікарні, а визначається із загального терміну необхідного для лікування певного виду ушкоджень, що передбачено п.4.6. "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.95р. №6, згідно яких: судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканини і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою.

Показання потерпілого, свідків, експерта, та первинний висновок судово-медичної експертизи співпадає і доповнюється висновком комплексної судово-медичної та автотехнічної експертизи № 102/227 ( а.с.105-116 т.1 )зі змісту якої убачається, що морфологічні особливості, локалізація і характер тілесних ушкоджень на нижніх кінцівках ОСОБА_3 (правий колінний суглоб, та верхня третина правої гомілки) з урахуванням висоти розташування передніх конструктивних частин автомобіля "Хюндай санта Фе" н.з. НОМЕР_1 свідчить про можливість виникнення цих тілесних ушкоджень в результаті травмування вказаним автомобілем під час його руху з невеликою швидкістю. При цьому контактування з нижніми кінцівками потерпілого найбільш ймовірно відбулося виступаючими до переду частинами автомобіля на рівні ушкоджень - номерний знак, бампер тощо. Після цього, враховуючи дію травмуючої сили нижче центру ваги тіла, могло мати місце незначне часткове закидання тіла на капот автомобіля, при якому відбулося контактування обома передпліччями потерпілого з капотом автомобіля.

Висновки експертизи № 102/227 об'єктивно підтверджуються висновком № 3752 комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи по кримінальній справі № 1-333/11 від 29.01.2013 року, від 29.01.2013 року згідно якої виявлені на тілі ОСОБА_3 тілесні ушкодження на правому колінному суглобі є характерними для автотравми. Виходячи із розташування пошкоджень, виступаючих передніх частин та слідів на автомобілі марки "Хюндай Санта Фе", з урахуванням морфологічних особливостей, локалізації та характеру тілесних ушкоджень у ОСОБА_3 не виключено, що наїзд на потерпілого міг відбутися вказаним автомобілем і при цьому від контакту нижньої кромки рамки під передній знак автомобіля, на якій утворилась тріщина пластмаси, на його тілі утворилось ушкодження правого колінного суглобу, з подальшим неповним закиданням тіла потерпілого на капот, про що свідчать сліди у вигляді зняття шару дорожнього бруду на пластмасовій декоративній накладці на передній кромці капота, що в подальшому призвело до контакту обох передпліч з поверхнею капота, на якому утворились сліди ковзання у вигляді смуг зняття шару дорожнього бруду, а на передпліччях крововиливи на внутрішніх поверхнях( п.7.8.) Ушкодження у вигляді садна з крововиливом на зовнішній поверхні верхньої третини лівої гомілки потерпілого ОСОБА_3 могли утворитися як від контакту з виступаючими передніми частинами автомобіля „Хюндай Санта Фе" в процесі неповного закидання його тіла на капот, так і при інших обставинах, не пов'язаних з наїздом автомобілем.(п.9).

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав висновки цих експертиз мотивованими, науково обґрунтованими, такими, що узгоджуються з іншими матеріалами даної кримінальної справи, а тому сумнівів у їх достовірно і правильності вони не викликають і в колегії суддів.

Зазначені докази в справі в їх сукупності спростовують показання ОСОБА_2 про його непричетність до спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, а також те, що тілесні ушкодження в ділянці правого колінного суглобу є травмою, отриманою потерпілим у 2007 році, а також викладені в апеляції захисника доводи щодо неправильності експертизи по критерію довготривалості розладу здоров"я, не доведеності факту наїзду на потерпілого, відсутності слідів пошкоджень на тілі потерпілого та нехарактерність наявних слідів, відсутності медичних документів на підставі яких зроблені висновки та відповідно відсутності обєктивної сторони злочину.

Твердження в апеляції про недоведеність об'єктивної сторони злочину, відсутність причинного зхвязку між розривами зв'язок правого колінного суглоба потерпілого та авто наїздом, неправильність висновків експертиз, колегія суддів вважає позбавленими підстав.

Суд першої інстанції всебічно й повно дослідив усі обставини справи і дав належну оцінку не тільки доказам обвинувачення, а й тим доказам, на які посилається захисник-адвокат в апеляції, вважаючи, що вони його спростовують, про що докладно виклав у вироку.

Так, суд правильно, посилаючись на вимоги ст.67 КПК України щодо оцінки доказів та роз'яснення, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України „Про судову експертизу" критично оцінив показання ОСОБА_2, висновок транспортно-трасологічної експертизи № 89А від 14.04.2011р. та показання експертів ОСОБА_17, ОСОБА_18 про обставини виникнення у потерпілого ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.

При цьому, суд вірно зазначив, що у своєму висновку транспортно-трасологічної експертизи № 89А від 14.04.2011р., допускаючи ймовірність нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 не автомобілем “Хюндай Санта ФЕ” д.н.з. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, а іншим транспортним засобом ( т.2 а.с.193-198) - експерти явно вийшли за межі наданої їм компетенції, про що йдеться і в дослідницькій частині цієї експертизи, де зазначено,- що визначення механізму утворення тілесних ушкоджень виходить за межі експерта автотехніка.

Суд дійшов вірного висновку і щодо висновків експерта № 89А від 14.04.2011 року, за яким експерт співставляв тілесні ушкодження потерпілого ОСОБА_3 на лівій нозі з найбільш виступаючими передніми частинами автомобіля. При цьому експертом не враховано, що фактично тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у потерпілого виникли від наїзду на правій нозі, оскільки до автомобіля він був обернений правим боком, що підтвердила експертиза № 328/Е-895 від 17.06. 2010 року з тексту якої випливає, що в момент отримання тілесних ушкоджень потерпілий був обернений правою передньо-боковою поверхнею тіла до напрямку руху травмуючих знарядь або в положенні близькому до цього.

За таких обставин висновок транспортно-трасологічної експертизи № 89А від 14.04.2011р. суд першої інстанції і колегія суддів вважає неналежним та не допустимим доказом, оскільки він суперечать матеріалам справи і встановленим фактичним обставинам справи.

Правильним і належно мотивованим є висновок суду щодо показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_19, які не приймались до уваги через їх необ'єктивність та неналежність.

Цивільний позов вирішено судом з дотриманням вимог ст.328 КПК України, ч.1 ст.1166 ЦК України.

За змістом ч.1 ст.1196 ЦК України фізична або юридична особа ,яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я фізичній особі, зобов"язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, в також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбанні ліків, стороннього догляду тощо.

Виходячи із змісту закону, суд частково задовольнив позовні вимоги потерпілого і стягнув на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 251885.91грн. у відшкодування майнової шкоди, що підтверджені доказами на придбання ліків, продуктів харчування, проведення лікування та інші витрати пов"язані з його лікуванням за період з 03 березня 2010 року по 02.08.2012року до задоволення в сумі 251885,91 грн. (т.2 а.с.129-136, 226-238, 346-371). Частково задоволено і моральну шкоду, яка за розміром відповідає вимогам виваженості розумності й доцільності та передбачена відповідно ч.1 ст.1167 ЦК України, за якою моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Враховуючи характер та обсяги фізичних і душевних страждань потерпілого внаслідок спричинення йому тілесних ушкоджень те, що потерпілий отримав 2 групу інвалідності за загальним захворюванням, протягом тривалого часу продовжував хворіти та лікуватись, цим змінив нормальний устрій свого життя і визначнив розмір в сумі 80000 грн.

Що стосується речових доказів, то в даному випадку суд виходив з вимог ст.81 КПК України (1960р). Як убачається зі справи (т.1 а.с.80) в ході досудового слідства автомобіль ОСОБА_2 „Хюндай Санта Фе" постановою слідчого визнаний речовим доказом по справі (т.1 а.с.80), а тому як знаряддя злочину правомірно обернутий в доход держави.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що слідчими органами і судом досліджені всі обставини зазначеної справи, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного її вирішення. Проявів неупередженості щодо ОСОБА_2, як під час досудового слідства так і судового розгляду, не виявлено.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно застосовано кримінальний закон, а призначене ОСОБА_2 покарання визначено на підставі ст.65 КК України і відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, та за своїм видом і розміром є справедливим.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 3 квітня 2013 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції захисника-адвоката ОСОБА_1 та представника потерпілого ОСОБА_4- без задоволення.

Головуючий: /А.С.Квятковський/

Судді: /О.А.Міщенко/

/В.Я.Іващук/