Головуючий у 1 інстанції - суддя Чиркін С. М.

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

 

 

 

 

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2008 року                                                                              справа № 22-а-10449/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                               Яманко В. Г.

	суддів:                         при секретарі судового засідання		Міронова Г. М.  Горбенко К. П. Білоус К. І.
	за участю представників:
	від позивача:		не з'явився, надана заява про розгляд справи за його відсутністю,
	від відповідача:		не з'явився, повідомлений належним чином
розглянувши апеляційну скаргу		Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від             4 липня 2008 року
по адміністративній справі	№ 2-а-9300/08 (суддя Чиркін С. М.)
за позовом	ОСОБА_1, м. Брянка
до	Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області
про	визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання встановити та виплатити підвищення до пенсії за віком

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся 19 травня 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою (арк. справи 2) до Управління Пенсійного фонду України в                     м. Брянці Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області по невиплаті з 1 січня 2006 року підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області встановити та виплатити з 1 січня 2006 року щомісячне підвищення пенсії за віком, виходячи з того, що розмір мінімальної пенсії за віком складає не менше прожиткового мінімуму, встановленого законом для непрацездатних осіб, а саме: з 1 січня 2006 року - 105 грн., з 1 квітня 2006 року - 107 грн. 70 коп., з 1 жовтня 2006 року - 109 грн. 80 коп., з 1 січня 2007 року - 114 грн., з 1 квітня 2007 року - 123 грн. 02 коп., з 1 жовтня 2007 року - 124 грн. 53 коп., з 1 січня 2008 року - 141 грн., з 1 квітня 2008 року - 144 грн. 30 коп.; зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області в подальшому при підвищенні встановленого законом розміру прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб, збільшувати з дня встановлення нового розміру вказаного прожиткового мінімуму розмір підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195 - ІV в розмірі 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком, виходячи з того, що розмір мінімальної пенсії за віком складає не менше прожиткового мінімуму, встановленого законом для непрацездатних осіб.   

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2008 року по справі № 2-а-10449/08 був частково задоволений позов ОСОБА_1Суд першої інстанції визнав незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та  виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1судові витрати у сумі 29 грн. 20 коп., з яких витрати на правову допомогу - 27 грн. 50 коп., 1 грн. 70 коп. - судовий збір, в задоволення решти позовних вимог відмовив за необгрунтованістю.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

15 вересня 2008 року позивачем через канцелярію Донецького апеляційного адміністративного суду були надані заперечення на апеляційну скаргу та заява про розгляд справи без його участі (арк. справи 43-44).

Відповідач про дату та час судового засідання був повідомлений своєчасно, проте не скористався своїм правом бути присутнім на судовому розгляді.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195- IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 виданого Брянківським МВ УМВС України в Луганській області 6 жовтня 1999 року (арк. справи 5) ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто станом на 2 вересня 1945 року йому було 7 років. Статус позивача  як дитини війни підтверджується посвідченням (арк. справи 6).

Позивач в позові зазначив, що має право на доплату до пенсії щомісячно в розмірі 30 відсотків від розміру мінімальної пенсії за віком.

Відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що відсутні нормативні акти згідно яких органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати заявлену позивачем доплату до пенсії як дитині війни.

Колегія суддів з приводу спірних правовідносин зазначає наступне.

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року  № 3235-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 5 та статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року N 3367-IV, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в наступній редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». При цьому, Порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році Кабінетом Міністрів України розроблено не було.

З огляду на те, що положення статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав дії відповідача правомірними щодо відмови у виплаті позивачу, як дитині війни, за 2006 рік підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та відповідно правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний  захист  дітей  війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка  виплачується  замість  пенсії,  відповідно до статті 6 Закону України  «Про соціальний захист  дітей  війни» виплачується особам,  які є інвалідами  (крім тих, на яких поширюється  дія  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті  6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року є вірним.

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

         Проте, судом першої інстанції в резолютивній частині постанови вказано про стягнення доплати до пенсії з Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області без зазначення того, що таке стягнення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення пенсій, призначених  згідно з цим Законом.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стосовно позовних вимог в частині визнання незаконної бездіяльності відповідача по невиплаті позивачу підвищення до пенсії, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся 28 квітня 2008 року до відповідача з заявою про підвищення розміру пенсії як дитині війни за період з 1 січня 2006 року по 29 лютого 2008 року (арк. справи 7), відповідач листом від 2 червня 2008 року (арк. справи 47) відмовив в перерахунку підвищення до пенсії за заявою позивача, тобто мають місце протиправні дії, питання про визнання яких протиправними позивач не ставив, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити, а постанову суду першої інстанції - змінити.

Судом першої інстанції неправильно вирішене питання щодо стягнення судових витрат. Судом першої інстанції постановлено про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1судових витрат в сумі 29 грн. 20 коп., з яких витрати на правову допомогу - 27 грн. 50 коп., 1 грн. 70 коп. - судовий збір.

Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено дві вимоги негрошового характеру, таким чином, враховуючи часткове задоволення обох позовних вимог, сума судового збору, сплаченого за квитанцією від 29 липня 2008 року (арк. справи 1), яка повинна бути стягнута на користь позивача складає 1 грн. 70 коп., яка і була стягнута судом першої інстанції.

Колегія суддів з приводу питання компенсації судових витрат на правову допомогу позивачу зазначає, що частиною 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До складу останніх відносяться і витрати на правову допомогу. За загальним правилом витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, несуть сторони. Сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і виграла справу, має право на компенсацію їх іншою стороною судових витрат, зокрема й витрат на правову допомогу, але в межах, встановлених законом, а до прийняття відповідного закону і набрання ним чинності - Кабінетом Міністрів України. До набрання чинності вказаним законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу відповідно до пункту 2 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України встановлено Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, порядок їх  компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590. Як вбачається з матеріалів справи, правова допомога з представництва інтересів на судовому розгляді справи позивачу не надавалася, тому колегія суддів, дійшла висновку, що складання позовної заяви та заяви для отримання довідки до Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області є правовою допомогою, проте в розумінні статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України та постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, порядок їх  компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590 вартість цих послуг стягненню з Державного бюджету України не підлягає. Крім того, позивачем не надано належним чином оформленого платіжного документа, що підтверджує сплату 55 грн. за правову допомогу, свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_2 як суб'єкта підприємницької діяльності з правом надання юридичних послуг, тому в частині компенсації позивачу витрат на правову допомогу слід відмовити, а постанову суду першої інстанції - змінити.

Виходячи з вищевикладеного, з врахуванням приписів частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правильно по суті вирішена справа, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, що обумовлює зміну постанови суду першої інстанції шляхом виключення абзацу 2 з резолютивній частини постанови та  викладення абзацу 4 резолютивної частини постанови в новій редакції.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України  в місті Брянці Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-9300/08  задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-9300/08  змінити.

Виключити абзац 2 з резолютивній частини постанови Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-9300/08.

Вважати абзаци 3, 4, 5, 6, 7, 8 резолютивної частини постанови Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-9300/08 абзацами 2, 3, 4, 5, 6, 7.

Викласти абзац 4 резолютивної частини постанови Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2008 року  по адміністративній справі № 2-а-9300/08 в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1,                          м. Брянка судові витрати в розмірі 1 грн. 70 коп. Відмовити ОСОБА_1 в стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 55 грн.»

В іншій частині постанову залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання постанови у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 15 жовтня 2008 року.

         Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.

 

Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 20 жовтня 2008 року.

 

Головуючий:                                   /підпис/                                                        В.Г.Яманко

Судді:                                               /підпис/                                                          Г.М.Міронова

                                                         /підпис/                                                           К.П.Горбенко