Справа № 1214/7996/12
Провадження № 22ц/782/1325/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2013 року, липня місяця, 15-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді -Яреська А.В., суддів - Маляренко І.Б., Борисова Є.А., при секретарі Веселові С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Схід плюс захід" про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,
встановила:
У листопаді 2012 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовними вимогами до ТОВ „Схід плюс захід", у яких просила суд визнати недійсним договір № 201337 від 08.11.2011 року, укладений між нею та відповідачем та стягнути з відповідача 16688, 80 грн. У судовому засіданні позивач підтримала свої вимоги та просила стягнути моральну шкоду.
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2013 року у задоволені позовних вимог відмовлено за їх необґрунтованістю.
ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду та надала на нього апеляційну скаргу, у якій посилаючись на не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Вислухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до наступного.
Статтею 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд послався на те, що 08.11.2011 року сторони уклали договір № 201337 про вчинення ТОВ „Схід плюс захід" певних юридичних дій, спрямованих на придбання товару за програмою „Голд Фінанс", у додатку №1, який сторони підписали, зазначені відомості про клієнта та кількість платежів (120), назва товару - товар, вартість товару - 100000 грн., реєстраційний платіж 3500 грн., адміністративний платіж - 3500 грн., адміністративні виплати - 458, 33 грн., чистий внесок - 833, 33 грн.; у додатку №2, який сторони підписали, зазначені умови програми „Голд Фінанс", послідовність та строки виконання зобов'язань сторін. 08.11.2011 року позивач здійснила сплату реєстраційних послуг у сумі 3500 грн., у червні 2012 року в односторонньому порядку договір розірвано, у зв'язку з несвоєчасною сплатою внесків ОСОБА_1, передбачених п.3.2 ст.3 Додатку №2 до Договору, в якому вона повинна сплатити загальний або мінімальний платіж не пізніше 15-го числа кожного поточного місяця. Згідно з п.8.2 Договору, якщо договір буде розірвано зі сторони Адміністратора при не виконанні клієнтом п.3.2 ст.3 Додатку №2 до Договору, то реєстраційний платіж та адміністративні виплати Клієнту не повертаються. Також суд послався на те, що позивачка не надала належні докази того, що при укладенні договору представником відповідача їй були надані недостовірні відомості, оскільки вона діяла вільно, отримала примірник договору та додатки до нього, у яких викладені всі умови придбання товарів у групах та визначений порядок розірвання договору, сплатила адміністративний платіж у сумі 3500 грн.
Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов помилково. Судом першоъ інстанції не було враховано, що відповідно до правил ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними та в цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, на користь споживача підлягають стягненню сплачені за договором кошти згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України.
За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає у тому числі і у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми. В постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (справа №6-35цс12), яка є обов'язковою для всіх судів і суди зобов'язані привести свою практику у відповідність з цим рішенням (ст. 360-7 ЦПК України), зазначено, що сплата коштів не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, формування особою без залучення власних коштів групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи, є такою, що вводить споживача в оману. Такі ж висновки містяься і у Постанові Верховного суду України від 16 січня 2013 року. За правилами ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доводи директора ТОВ "Схід плюс Захід", що викладені в запереченні на апеляційну скаргу не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, суперечать вказаній правовій позиції Верховного Суду України . За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Схід плюс захід" про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів підлягають задоволенню із стягненням на на користь ОСОБА_1 9124 гривні 92 копійки сплачених по договору коштів, 63 гривні 88 копійок інфляційних витрат та 2500 гривень понесених витрат на правову допомогу, як такі, що є документально підтвердженими у матеіралах справи належними та допустимими доказами. Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Що ж до вимог про стягнення моральної шкоди - то у цих вимогах слід відмовити, адже як було розяснено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 3 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди, передбачене статтею 1167 ЦК України, може мати місце лише у разі недоговірних зобов'язань. У випадках існування між сторонами договірних зобов'язань моральна шкода може стягуватись, якщо це прямо передбачено законом, який регулює певні правовідносини, або укладеним між сторонами договором. Між ОСОБА_1 та ТОВ „Схід плюс захід" виник спір з приводу невиконання договірних зобов'язань, які не передбачали відшкодування моральної шкоди, позивачкою не надано доказів завдання шкоди її здоров'ю, що відповідно до правил Закону України "Про захист прав споживачів" давало б підстави для стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати…якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Отже, з огляду на зазначені обставини та враховуючи певне неправильне застосування судом норм матеріального закону та процесуального права, колегія судді вважає за необхідне скасувати ухвалене судом рішення із винесенням нового.
Керуючись ст. 303-304, 307, 309, 315 - 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Схід плюс захід" про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Схід плюс захід" на користь ОСОБА_1 9124 гривні 92 копійки сплачених по договору коштів, 63 гривні 88 копійок інфляційних витрат, 2500 гривень понесених витрат на правову допомогу, а усього стягнути 11688 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім) гривень 80 копійок, а у іншій частині заявлених позовних вимог відмовити за їх необґрунтованістю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Схід плюс захід" на користь держави судові витрати у розмірі 116 гривень 88 копійок.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту його оголошення, може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з оголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий ______________ Судді ______________________