Справа № 1017/6141/12 Головуючий у І інстанції Каліновська А.В.
Провадження № 22-ц/780/3969/13 Доповідач у 2 інстанції Приходько К.П.
Категорія 5 18.07.2013
УХВАЛА
Іменем України
17 липня 2013 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого: Приходька К.П.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
при секретарі: Бобку О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до Миронівської міської ради Київської області, ВАТ «Кристал-М», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання права власності на самочинно забудовану нежитлову будівлю,-
встановила:
у грудні 2012 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, який обгрунтовувала тим, що у 1975 році позивачем було збудовано гараж позначений у плані БТІ літерою А-1, площею 21,8кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1. У 1994 році земельна ділянка, яка знаходиться під зазначеним гаражем була занесена до державного акту на право постійного користування акціонерного товариства «Кристал-М». У тому ж році акціонерним товариством було фактично надано йому в користування земельну ділянку, площею 0,1000га., для обслуговування автомобільного гаража за зазначеною вище адресою.
Просила визнати за нею право власності на самочинно збудований гараж, позначений у плані БТІ літерою А-1, площею 21,8кв.м. розташований за адресою : АДРЕСА_1
Рішенням Миронівського районного суду від 21 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 19 квітня 2012 року позивач звернувся до Миронівської міської ради Київської області із заявою про визнання права власності на нежитлову будівлю - гараж, який розташований в АДРЕСА_1
Відповідно до листа Миронівської міської ради Київської області від 28 квітня 2012 року позивачці відмовлено у визнанні права власності на гараж за вищезазначеною адресою.
Вказаний гараж знаходиться за АДРЕСА_1, що підтверджується копією технічного паспорту, наявною у матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно ч.3 вказаної статті ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв»язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
В п.14 вказаної постанови, зазначено, що на підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу.
Таким чином, основними умовами при задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, яка була їй передана у користування під уже забудоване нерухоме майно є те, що особа дійсно збудувала його, будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією або ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу та земельна ділянка надана із у користування у встановленому законом порядку.
На підставі рішення 16 сесії 21 скликання Миронівської міської ради народних депутатів від 06 квітня 1994 року акціонерному товариству «Кристал М» надано право постійного користування землею у розмірі 86,6га., що підтверджується копією державного акта серії КВ від 24 січня 1995 року.
Відповідно до копії витягу з протоколу загальних зборів акціонерів закритого акціонерного товариства «Кристал - М», наявного у матеріалах справи, позивачу надано у користування земельну ділянку в розмірі 0,1га., для обслуговування гаража 22 травня 1994 року.
Відповідно до ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю, або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
В силу положень статті 23 зазначеного Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Суд не прийняв до уваги посилання позивачки на отримання у встановленому порядку права користування земельною ділянкою на підставі рішення загальних зборів від 22 травня 1994 року, оскільки станом на зазначену дату ЗАТ «Кристал -М» не набуло права постійного користування на землею у розмірі 86,6га., з огляду на те, що відповідний державний акт було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування лише 24 січня 1995 року, а тому не мало права нею розпоряджатись.
Відповідно до договору оренди від 25 червня 2010 року ВАТ «Кристал - М», в особі голови правління, надав позивачу в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,01га., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, терміном на 10 років, разом з індивідуальним гаражем.
Однак, позивачкою не обгрунтовано та не надано відповідних доказів, щодо відповідності меж земельної ділянки за адресою: Київська область, АДРЕСА_1 межам земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до договору суборенди землі від 01 вересня 2004 року, орендар ВАТ «Кристал - М» передає суборендарю - ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0030га., яка знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до Державного акту на право постійного користування землею, виданого Миронівською міською радою народних депутатів, взагалі не визначена адреса земельної ділянки, що передається у суборенду, крім того не зазначено дату та номер державного акту на підставі якого орендар володіє та розпоряджується земельною ділянкою, а тому не приймається судом до уваги.
Отже, з вищезазначених договорів не вбачається, що позивачці була надана у користування земельна ділянка, яка розташована за адресою АДРЕСА_1. а тому і посилання представника позивачки на те, що при вирішенні даної категорії справ, час передачі земельної ділянки у користування не враховується, судом не прийнято до уваги.
Згідно положень п.14 постанови Пленуму №6 від 30.03.2012р. відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи визнання такого позову має бути обгрунтовано відповідними доказами, що підтверджують право на вчинення таких процесуальних дій, зокрема, договорами купівлі продажу земельної ділянки, оренди, міни.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, у справі відсутні докази, що підтверджують право позивача на користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, на якій знаходиться майно, на яке вона претендує.
Отже, відмовляючи в задоволенні позову, суд прийшов до правильного висновку, що обставини на які посилається позивачка у позовній заяві не знайшли свого підтвердження, оскільки суду не надані доказів того, що позивачем було побудовано нерухоме майно - гараж за адресою АДРЕСА_1, що позивачка є користувачем земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, а також що будівництво зазначеного гаража велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Тому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.
Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.
Керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді