Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

________

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Леніна,162

Суддя 1-ї інстанції Калюжна В.В. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у .№ 2-96/11

16 липня 2013 року Справа № 22ц-778/ 3704/13

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Кримська О.М., Дашковська А.В.

секретар - Хомяк К.В.

при участі: прокурора - адвоката -

____________________________________________________________________________________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23.05.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Універсальної біржі "Хортиця", ОСОБА_2 про визнання рішення незаконним, визнання свідоцтва про право власності та правочину недійсними, витребування майна й визнання права користування житловим приміщенням та за зустрічними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Універсальної біржі "Хортиця" (далі-Біржа), ОСОБА_2 про визнання рішення незаконним, визнання свідоцтво про право власності та правочину недійсними, витребування майна, визнання права користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що 12.03.1996 року за розпорядженням голови Орджонікідзевської районної адміністрації м.Запоріжжя вона та її чоловік ОСОБА_3 (відповідач у справі), в порядку приватизації, набули у рівних частках право власності на квартиру АДРЕСА_1. 15 січня 1996 року вона надала чоловікові довіреність з правом вчиняти договори відчуження всього майна. Останній 22.03.1996 року на Біржі уклав угоду про продаж спірної квартири відповідачу ОСОБА_4, яка, згодом, зазначене житлове приміщення продала ОСОБА_5, а ОСОБА_5 - відповідачу ОСОБА_2. Стверджувала, що заяву до органу приватизації вона не підписувала й, окрім того, на час оформлення приватизації і надання довіреності ОСОБА_3 не могла усвідомлювати правильність своїх дій та не могла ними керувати, тому з підстав ст.48,55 ЦК в редакції 1963 року, просила позов задовольнити.

У зустрічних вимогах ОСОБА_2, покликав суд підтвердити його право власності на спірну квартиру судовим рішенням.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23.05.2013 року всі з'явленні вимоги відхилені.

В апеляційній скарзі позивач та відповідач ОСОБА_2, кожен окремо, просили скасувати судове рішення і задовольнити їх позови, зазначаючи, що суд неправильно визначив обставини справи й невірно застосував норми матеріального права.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи скарг, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що приватизація квартири відбулася у відповідності з вимогами чинного законодавства, оскільки позивач разом з чоловіком подали до органу приватизації державного житлового фонду заяву про приватизацію займаної ними квартири, розпорядженням органу приватизації № 246 р від 12.03.1996 року була надана згода на приватизацію квартири і 12.03.1996 року видане свідоцтво № 246 про право власності на ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т-1 а.с.9,15,16).

Цей висновок суду відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.

Спірне житлове приміщення надано для проживання подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т-1 а.с.13,14).

На час приватизації в квартирі були прописані зазначені особи (а.с.14).

За ч.2-5 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі-Закон) - передача займаних квартир здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.

Передача квартир у власність громадян виконується на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

За умовами статті 5 цього Закону передача квартир у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Виходячи з аналізу змісту Закону України "Про приватизацію житлового фонду України" у поєднанні з нормами ст.1,6,9,61 ЖК України, ст.29 ЦК України місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст.71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Позивач та відповідач ОСОБА_3 уклали шлюб 07.10.1994 року і не заперечують, що на час приватизації проживали у спірному житловому приміщенні.

У ст.47 Конституції України закріплено конституційне право громадянина придбати у власність житло.

Громадяни мають право на приватизацію квартир державного житлового фонду (ст.9 ЖК).

Окремо, із змісту ч.2 ст.9 ЖК видно, що житлові права підлягають захисту.

Право власності набувається на підставах визначених законом (ст.328 ЦК).

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" надає громадянину право для задоволення власних потреб отримати у власність житло з подальшим його використанням на власний розсуд.

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир державного житлового фонду на користь громадян України (ст.1 Закону).

Під час приватизації житлового фонду громадяни набувають право власності на житло.

Право власності визначається як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ч.1 ст.316 ЦК. Воно є одним із найбільш вагомих в цивільному праві й визначається як абсолютне панування особи над річчю.

Право власності виражає найбільш повне панування особи над річчю (майном) і тому воно є абсолютним правом. Власник здійснює своє право за своєю волею й на свій розсуд.

Право власності надає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, й усуває всіх інших осіб від речі і захищає її від всіх цих осіб. Свобода власника у здійсненні свого права власності виражається також в тому, що воно є безстроковим.

Право користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб, як то користувачів.

Отже, головною особливістю користування річчю є - обмеження речового права тільки користуванням.

У зв'язку з викладеним право користування не може конкурувати з правом власності, оскільки сфера його панування над річчю зменшена у порівняні з правом власності.

До здійснення приватизації ОСОБА_1 була користувачем спірного майна.

Набувши статус власника спірного житлового приміщення зміст її прав став більш широким, оскільки тільки власнику належить право володіння, користування та розпорядження майном (ст.317,319 ЦК).

Враховуючи гарантовані положення Конституції, ст.9 ЖК та Закону, право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Наразі не існує фактів, які б твердили про порушення свободи, майнових інтересів чи прав позивача під час приватизації з мотивів наведених у позовній заяві.

Також, позовні вимоги базуються і на визнанні довіреності та договорів відчуження квартири недійсними.

В основу вимог про визнання довіреності недійсною наведено те, що на час надання довіреності ОСОБА_3 (чоловіку) від 15.01.1996 року позивач не розумів значення своїх дій.

Відповідно до ст.55 ЦК України 1963 року правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи цивільні права або інтереси якої порушені.

Проте, суд першої інстанції не встановив, що заявник в момент вчинення зазначених нотаріальних дій не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (а.с.т-2 а.с.53).

Експертиза є лише одним із видів доказів, висновок якої має пов'язуватися з іншими доказами.

В тексті довіреності записано, що ОСОБА_1 на час надання довіреності була дієздатною, а отже розуміла значення своїх дій, вчинила даний правочин та підписала його (т-2 а.с.17).

Привертає увагу і те, що у листопаді 2001 року суд примусово виселив позивача із спірного житлового приміщення (т-1 а.с.20).

Свою незгоду із заявленим позовом про виселення ОСОБА_1 у суді аргументувала недійсністю правочину про продаж спірної квартири, вчиненого між її чоловіком та відповідачем ОСОБА_4, з підстав обману, а це інше правове явище. При цьому, не заявляла, що за станом здоров'я не могла розуміти свої дій на час вчинення спірного правочину (т-1 а.с.21).

Привертає увагу і те, що позивач просив визнати недійсними зазначені правочини з підстав вчинення їх в момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (ст.55 ЦК УРСР) та недотримання письмової форми правочину (відсутність його підпису) (ст.48 ЦК УРСР).

Однак, вказані матеріальні норми є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову про визнання правочину недійсним.

У зустрічних вимогах відповідач намагається затвердити за собою право власності на спірне житлове приміщення і за для цього вважає самим вагомим буде рішення суду.

Суд знову наголошує, що право власності набувається на підставах закону, правочину.

Із матеріалів справи слідує, що 29.06.2006 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_5 спірну квартиру. Договір посвідчений нотаріально, а державна реєстрація здійснена 03.07.2006 року.

За ч.3,4 ст.334 ЦК право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає з моменту державної реєстрації.

Оскільки ОСОБА_2 набув право власності на куплене житло у відповідності до закону, подальше визнання права власності на це майно в судовому порядку не є необхідним.

Встановивши ці факти та визначивши правовідносини, зумовлені встановленим фактам, суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23.05.2013 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала судової колегії може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: