АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
провадження № 22-ц/796/7064/2013 Головуючий у 1 інстанції: Гончарук В.П.
Доповідач: Поліщук Н.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
при секретарях Бабіч К.А., Задорожному А.Г.
за участю представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 04 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування позикою,-
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході розгляду справи, про стягнення з ОСОБА_5 2025000 грн. заборгованості за договором позики та 10631250 грн. процентів за користування позикою (за 42 місяці з 24 квітня 2009 року по 24 жовтня 2012 року), що разом становить 12656250 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24 квітня 2009 року уклав з відповідачем нотаріально посвідчений договір позики про надання коштів у розмірі 2025000 грн., які відповідач зобов»язався повернути до 24 жовтня 2009 року, сплачуючи 12,5% щомісяця. Проте станом на 23 травня 2012 року відповідач своїх зобов»язань не виконав, у зв»язку з чим звернувся до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 04 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про повернення позики на суму 2025000 грн., що еквівалентно 250000 доларам США зі сплатою 12,5% щомісячно за користування позикою, повна сума заборгованості за позикою і процентам станом на 24 жовтня 2012 року становить 12656250 грн.
Апеляційну скаргу обґрунтовує помилковістю висновків суду першої інстанції в тій частині, що наявність виконавчого провадження по виконавчому напису нотаріуса про звернення стягнення на майно усуває необхідність у її стягненні за рішенням суду. Зазначає, що зобов»язання відповідача залишається невиконаним.
В судовому засіданні представники позивача апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Як убачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції , 24 квітня 2009 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір позики про надання відповідачу коштів у розмірі 2025000 грн., які останній зобов»язався повернути до 24 жовтня 2009 року та сплатити 12,5% щомісяця.
З метою забезпечення виконання зобов»язань за цим договором сторони 24 квітня 2009 року уклали договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка.
24 лютого 2010 року приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького нотаріального округу Київської області видано виконавчий напис, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки та за рахунок отриманих коштів від реалізації задовольнити вимоги ОСОБА_4 в розмірі суми основного боргу 2025000 грн., несплачених процентів 1518750 грн. та 3% річних в розмірі 20250 грн., всього 3564000 грн.
По виконавчому напису 08 вересня 2010 року ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві відкрито виконавче провадження та 14 грудня 2010 року складено Акт опису й арешту майна - предмету іпотеки, проте виконавче провадження не закінчено та виконавчий напис не виконано.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог , суд першої інстанції виходив з того , що позивач реалізував право на задоволення своїх вимог, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору позики, у спосіб отримання їх за рахунок реалізації предмета іпотеки.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Відповідно до частин 1 та 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Окрім того, належним чином виконане зобов»язання, може бути підтверджено документом виданим компетентним органом (рішенням суду, постановою виконавчої служби).
Згідно даних довідки від 20 березня 2012 року, складеної державним виконавцем ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, при перевірці наявності виконавчих проваджень виконавче провадження по виконанню виконавчого напису виявлене не було, оригінал виконавчого напису та Договір іпотеки втрачено.
Наявність виконавчого провадження, по якому проводиться стягнення з відповідача боргу, за відсутності реального виконання боржником свого зобов»язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов»язання та не позбавляє кредитора права на отримання непогашеної заборгованості.
Установлено, що виконавче провадження, а також виконавчий напис нотаріуса втрачені, реальне виконання боржником свого зобов»язання не відбулось, земельна ділянка не реалізована, перебуває у власності відповідача, що не спростовувалось представником відповідача.
З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами вирішено питання про стягнення боргу є помилковими, оскільки зобов»язання є невиконаним, а відтак підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення неповернутої суми позики.
Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як убачається з Договору позики, який укладено 24 квітня 2009 року, позичальник зобов»язався повернути позику зі сплатою належних процентів у строк до 24 жовтня 2009 року (п.4). Згідно з п.3 договору, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, до 28 числа кожного місяця, починаючи з 28 травня 2009 року, та за останній місяць - до 24 жовтня 2009 року разом з поверненням позики. Тобто, сторони дійшли згоди, що строк остаточних розрахунків повинен настати через 6 місяців, за кожен з яких за користування позикою позичальник зобов»язався сплатити проценти. Проте, нарахування процентів після настання строку розрахунків є мірою цивільно-правової відповідальності за порушене зобов»язання, яка договором у такому вигляді не передбачена.
Виходячи з умов договору позики, щомісячний розмір процентів становить 253125 грн., строк повернення позики сторонами установлено через 6 місяців від дня укладення договору, таким чином розмір процентів з моменту укладення договору до встановленого дня повернення позики становить 1518750 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З урахуванням наведеного, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.88 ЦПК України та вимог Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь повивача підлягає стягненню 3282 грн. судового збору, а також в дохід держави 159 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2, задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 04 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 2025000 (два мільйони двадцять п»ять тисяч) гривень та проценти в сумі 1518750 (один мільйон п»ятсот вісімнадцять тисяч сімсот п»ятдесят) гривень, всього стягнути 3543750 (три мільйони п»ятсот сорок три тисячі сімсот п»ятдесят).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3282 ( три тисячі двісті вісімдесят дві) гривень судового збору.
Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави 159 ( сто п»ятдесят дев»ять) гривень судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна