Провадження № 11/792/370/13

Справа № 2217/1034/12 Головуючий в 1-й інстанції Стецюк І.С.

Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач Ващенко С.< П >.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Ващенка С.Є.,

суддів Бондар В.В., Кобріна І.Г.,

з участю прокурора Павлишина В.І.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

їх представника ОСОБА_3,

засудженого ОСОБА_4,

захисника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальну справу за апеляціями потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Теофіпольського районного суду від 23 квітня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Поляхова Теофіпольського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, експедитора Хмельницького ПАТ «Фірма Бакалія», неодруженого, військовозобов'язаного, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід засудженому змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту в залі судових засідань.

В строк відбуття покарання зараховано час перебування засудженого під вартою з 28 вересня по 1 жовтня 2011 року та з 24 квітня по 4 липня 2012 року.

Стягнуто із засудженого на відшкодування шкоди заподіяної злочином на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 17214 грн. 20 коп. та на відшкодування моральної шкоди по 100 000 грн. на користь кожного потерпілого.

Речові докази: чоловічу кофту сірого кольору, джинсові штани, шкіряний пояс, туфлі та шкарпетки потерпілого вирішено передати ОСОБА_2, спортивну куртку - засудженому, молоток - знищити.

За вироком суду: „ОСОБА_4 1 вересня 2011 року біля 02 год. 30 хв. неподалік Будинку культури у с. Василівка Теофіпольського району Хмельницької області у ході сварки з ОСОБА_6, з яким вони приїхали із с. Волиця-Польова, з приводу небажання останнього повертатися додому, вчинив побиття останнього, який через стан сп'яніння не міг чинити дієвий супротив. Під час цього конфлікту ОСОБА_4, діючи з метою примусити ОСОБА_6 сісти в автомобіль, щоб відвезти його додому, застосував до нього фізичне насильство, умисно потягнувши його за руку, що призвело до його падіння із сходів Будинку культури на трав'яний газон. Після того як ОСОБА_6 піднявся, підсудний, з метою причинення йому тілесних ушкоджень та примушення його йти до автомобіля умисно завдав ОСОБА_6 удар правою ногою в область лівого плеча, що спричинило його падіння. Внаслідок вказаного удару та падіння він спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді садна на задній поверхні лівого ліктьового згину, садна на зовнішній поверхні лівого плеча в середній третині.

Незважаючи на стан сп'яніння ОСОБА_6 та передбачаючи можливість настання негативних наслідків для його здоров'я він умисно, усвідомлюючи свої дії спересердя наніс ОСОБА_6, який лежав на трав'яному газоні, удар правою ногою у ліву частину грудної клітки, тобто у місце розташування життєво важливого органу - серця, в результаті чого, внаслідок удару, спрямованого у життєво небезпечну ділянку грудної клітини, він спричинив ОСОБА_6 садно на грудній клітці зліва, як точку прикладення травмуючої сили та струс серця, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та знаходяться у прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_6, оскільки відразу після отримання тілесних ушкоджень він, не приходячи до свідомості, помер."

За змістом спільної апеляції потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, вони просять у ній вирок суду першої інстанції скасувати і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 за ч.2 ст.121 КК України покарання найтяжче з передбачених законом. При цьому зазначають, що саме засуджений заподіяв їх синові тяжкі тілесні ушкодження, після чого свідомо не вжив заходів щодо його своєчасної доставки в лікарню. Вказують, що після вчинення злочину ОСОБА_4 переконував очевидців події давати неправдиві показання щодо фактичних обставин побиття ОСОБА_6, свою вину у вчиненні злочину не визнав, тому, на їх думку, висновки суду про те, що засуджений сприяв розкриттю злочину та розкаявся у його скоєнні, є безпідставними. вважають, що призначене засудженому покарання є несправедливим внаслідок його м'якості.

Захисник ОСОБА_5 у своїй апеляції, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону і невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого, просить вирок змінити, перекваліфікувавши дії ОСОБА_4 з ч.2 ст.121 на ч.1 ст.119 КК України і призначити йому покарання, не пов'язане з позбавленням волі. При цьому зазначає, що ОСОБА_4 наносячи удар босою ногою з невеликою силою в область грудної клітини ОСОБА_6 не передбачав можливості настання наслідків у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, хоча повинен був й міг їх передбачити, тобто допустив злочинну недбалість. Звертає увагу на те, що струс серця зустрічається рідко, може виникнути від дії різної сили удару, якщо ударна дія співпала з фазою діастоли серця. Вказує на те, що змін в підшкірних тканинах тіла та кістках ребер потерпілого (крововиливів, набряків, тріщин або переломів кісток тощо) в місці розташування садна на грудній клітці зліва, як точки прикладання сили, що травмує, які могли б свідчити про те, що удар мав значну силу, висновками експертиз не виявлено. На думку захисника, за таких обставин дії ОСОБА_4 слід розглядати як убивство через необережність і кваліфікувати за ст.119 КК України. Захисник також вважає, що наявні перелічені у вироку пом'якшуючі покарання обставини та дані про особу підсудного, з урахуванням того, що він намагався надати допомогу потерпілому і завіз його в лікарню, відповідно ст.69 КК України, давали суду підстави для висновку про можливість призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачене ч.2 ст.121 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого та його захисника, на підтримку апеляції останнього з посиланням на зазначені у ній доводи, потерпілих та їх представника, які підтримали свою апеляцію, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку і відсутність підстав для задоволення апеляцій, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи апеляцій, колегія суддів уважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених доказах.

Так, сам підсудний в суді визнав, що намагаючись забрати з клубу ОСОБА_6, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння і не хотів їхати додому, наносив йому удари, внаслідок чого той падав, та що, коли ОСОБА_6 у черговий раз від нього вирвався і впав, він підняв його і босою ногою наніс йому удар в плече, а коли потерпілий від цього удару впав він наніс йому ще один удар босою ногою в груди. Підсудний також повідомив суду, що після цього удару потерпілий не вставав і почав переривчато дихати, у зв'язку з чим він разом з іншими хлопцями відливав його водою, намагався робити масаж серця, а коли привести ОСОБА_6 до свідомості не вдалося, відвіз його в лікарню, де лікарі повідомили, що той уже мертвий.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що ОСОБА_4 намагався забрати ОСОБА_6, який знаходився у стані алкогольного сп'яніння, з будинку культури, вдарив його ногою в плече, а коли той впав, то наніс йому удар і в груди, після чого потерпілий до свідомості не приходив.

ОСОБА_8, крім того, повідомив, що разом з ОСОБА_4 відвозив ОСОБА_6 в лікарню, де їм повідомили, що потерпілий вже мертвий.

Свідок ОСОБА_9 також підтвердив, що бачив як ОСОБА_4 намагався забрати ОСОБА_6 з клубу і посадити в автомобіль, щоб їхати додому, чув звуки ударів і бачив ОСОБА_6 на землі без свідомості, допомагав покласти потерпілого в автомобіль, щоб завезти його в лікарню, а свідок ОСОБА_10 повідомила суду, що допомагала приводити ОСОБА_6 до свідомості, але це їм не вдалося, після чого підсудний повіз його в лікарню.

Наведені показання підсудного і свідків щодо обставин заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень підтверджується й даними висновків судово-медичних експертиз №6 від 03.10.2011 року, №7 від 14.10.2011 року та комісійної судово-медичної експертизи №6 від 01.04.2013 року

Зокрема, згідно з висновком судово-медичної експертизи №6 від 03.10.2011 року садно на грудній клітці зліва та струс серця є тяжкими тілесними ушкодженнями як такі, що небезпечні для життя в момент заподіяння (завдання), і знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи №6 від 01.04.2013 року при дослідженні трупа ОСОБА_6 у нього, крім інших тілесних ушкоджень, було виявлено садно невизначеної форми розміром 0,8 х 0,6 см на лівій боковій поверхні грудної клітки на рівні V-го ребра по середньо-підпахвинній лінії, яке, з урахуванням обставин справи, могло бути заподіяне від удару, ударів з елементами тертя частинами босої ступні, якими могли бути і палець, і п'ятка, і підвищення на підошвенній поверхні ступні на рівні 1-ї плюснової кістки. При візуальному дослідженні м'язів серця виявлене нерівномірне кровонаповнення міокарду, а при судово-гістологічному дослідженні шматочків серця встановлена наявність одиночного периваскулярного крововиливу, незначна фрагментація м'язових волокон та зниження поперечної смугастості, які є ознаками гострого ушкодження міокарду. Причиною виникнення гострого ушкодження міокарду, при відсутності будь-яких інших патологічних змін в міокарді, його судинах, змін клапана серця, аорти, та легеневої артерії, явився струс серця, який проявляється порушенням кровообігу функціонального порядку, видимо як спазму вінцевих судин і який явився причиною смерті ОСОБА_6 струс серця, який виник від удару, ударів в ділянку лівої половини грудної клітки на рівні п'ятого ребра по середньо-підпахвинній лінії, на рівні якого знаходиться серце, з точкою прикладення травмуючої дії у вигляді садна перебуває у причинному зв'язку з смертю, що настала. В момент нанесення удару з утворенням садна на рівні V-го ребра по середньо-підпахвинній лінії ОСОБА_6 був обернений лівою боковою поверхнею грудної клітки до травмуючого предмету при відведеній від тулуба лівій верхній кінцівці, при цьому потерпілий міг знаходитися в горизонтальному положенні і обличчям вверх, і обличчям вниз. Будь-яких захворювань серця та інших органів, інших травматичних ушкоджень, які могли б бути причиною смерті ОСОБА_6 чи вплинули на виникнення струсу серця, не виявлено.

Висновки судово-медичної експертизи №7 від 14.10.2011 року щодо можливих причин заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у вигляді струсу серця та настання смерті від нього не містить суперечностей висновкам вказаних експертиз, які викликали б сумніви у їх обґрунтованості, а лише підтверджують те, що смерть настала саме від струсу серця.

Оскільки показання свідків і підсудного щодо обставин нанесення останнім ударів потерпілому та наслідків їх нанесення узгоджуються між собою та з даними висновків судово-медичних експертиз про те, що нанесення цих ударів перебуває у причинному зв'язку із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть, суд правильно оцінив їх в сукупності і послався на них при обґрунтуванні своїх висновків.

Доводи захисника з посиланням на те, що згідно з висновками судово-медичних експертиз удари в грудну клітку не завжди супроводжуються струсом серця; що виникнення струсу серця не закономірність, а випадок, який зустрічається в судово-медичній практиці не часто; що визначити залежність виникнення струсу серця від сили травмуючої дії в грудну клітку складно; що на думку одних спеціалістів цієї області струс серця виникає при коротких різких ударах в грудну клітку тупим предметом з обмеженою травмуючою поверхнею, а на думку інших спеціалістів навіть незначна травмуюча ударна дія в грудну клітку в проекції розташування серця може призвести до струсу серця, особливо, якщо ударна дія співпала з фазою діастоли серця, а також з посиланням на те, що судово-медичними дослідженнями не виявлено жодних змін в підшкірних тканинах тіла та кістках ребер потерпілого в місці розташування садна, є безпідставними, оскільки згідно з дослідженими в судовому засіданні висновками судово-медичних експертиз саме тяжке тілесне ушкодження у вигляді струсу серця спричинило смерть ОСОБА_6, а струс серця виник саме від удару в ділянку грудної клітки з утворенням садна на лівій боковій поверхні на тому рівні, де знаходиться серце, а сам підсудний нанесення удару ногою в це місце грудної клітки потерпілого не заперечив.

Більше того, за висновком комісійної судово-медичної експертизи №6 від 01.04.2013 року струс серця, як встановлено в даному випадку єдина причина смерті, не обов'язково супроводжується ушкодженнями внутрішніх органів, за винятком тих випадків, коли струс серця поєднується з множинними ушкодженнями внутрішніх органів, кісток, наприклад, при травмах грудної клітки в дорожньо-транспортних пригодах чи при падінні з висоти чи при інших видах травм.

Тобто за висновками вказаних судово-медичних експертиз у даному випадку єдиною визначальною причиною заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у вигляді струсу серця, що спричинило смерть потерпілого, є удар в область грудної клітки в ділянці місця розташування серця незалежно від сили удару.

Як видно з протоколу судового засідання, підсудний в суді підтвердив, що допускав, що від його ударів можуть бути тілесні ушкодження.

Відповідно ж до висновку лікарів Теофіпольскої ЦРЛ, зробленого за наслідками медичного освідування ОСОБА_4, він є психічно здоровим, на обліку у нарколога не перебуває.

Зазначені показання підсудного щодо фактичних обставин нанесення ударів та дані щодо його психічного стану здоров'я свідчать про те, що умисно наносячи удар ногою в грудну клітку потерплого в ділянці, де розташований такий життєво важливий орган як серце, він усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння та його суспільно небезпечні наслідки, тобто про те, що до заподіяння тяжкого тілесного ушкодження він ставився умисно, а до настання смерті від такого ушкодження - необережно. На необережне ставлення до настання смерті вказує, зокрема й поведінка ОСОБА_4 після умисного нанесення ударів потерпілому, яка полягала у намаганні привести його до свідомості та доставці в лікарню.

За таких обставин, коли дії і ставлення ОСОБА_4 щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження були умисними, а ставлення до настання смерті потерпілого, яку спричинило це ушкодження, - необережним, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого за ч.2 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть.

Отже зазначені доводи захисника щодо необхідності перекваліфікації дій засудженого є необґрунтованими, підстав для зміни вироку в цій частині в межах його апеляції не убачається.

При призначенні покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання.

Зокрема, судом враховано, що ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, свою вину визнав, у вчиненому кається, сприяв розкриттю злочину, просив пробачення у потерпілих і частково відшкодував заподіяні злочином збитки. При цьому суд врахував і те, що підсудний в силу свого невеликого досвіду намагався надати потерпілому допомогу, а потім завіз його до лікарні.

Зазначені дані про особу та кілька обставин, що пом'якшують покарання, дають підстави для призначення мінімального покарання, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, але, на думку колегії суддів, вони є недостатніми для висновку про можливість призначення йому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією вказаного закону, адже, як видно з матеріалів справи, спочатку після смерті потерпілого він просив очевидців події нікому не розповідати про нанесення ним ударів потерпілому. При цьому колегія суддів виходить і з того, що, відповідно до ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, згодом визнавши нанесення ним ударів ОСОБА_6, від яких той помер, та давши показання щодо фактичних обставин їх нанесення, обвинувачений визнав і те, що він дійсно спочатку говорив очевидцям події не розповідати про нанесення ним ударів потерпілому, оскільки після був дуже розгублений. Такі зізнання ОСОБА_4 вже самі по собі вказують на повне усвідомлення ним неправомірності своїх дій і в сукупності з наведеними даними про його особу та пом'якшуючими обставинами, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, з урахуванням конкретних обставин скоєння злочину, не дає підстав для призначення йому більш суворого покарання, ніж визначене судом першої інстанції.

Отже колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а апеляції захисника та потерпілих з цього приводу - необґрунтованими і підстав для їх задоволення не убачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Вирок Теофіпольського районного суду від 23 квітня 2013 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а апеляції потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_5 - без задоволення.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Хмельницької області С.Є.Ващенко