20.06.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц/797/1581/2013р Головуючий

в першій інстанції Батурін А.С.

Доповідач апеляційної

інстанції Клочко В.П.

Категорія 37

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Севастополя у складі:

головуючого судді - Клочка В.П.,

суддів - Водяхіної Л.М., Сундукова В.М.,

при секретарі: - Лашкевич Н.О.,

за участю: - позивача ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5, відповідачів - ОСОБА_6, ОСОБА_7, представника відповідачів ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 12 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт, укладений ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, засвідчений Третьою Севастопольською державною нотаріальною конторою 27 липня 2010 року.

Вимоги позову мотивовані тим, що вказаним заповітом, складеним ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь відповідачів, які є сторонніми людьми, заповідано все належне їй майно. Позивачка вказує, що померла ОСОБА_9 14.09.2009 року заповіла все своє майно саме їй, але несподівано та без попередження склала спірний заповіт на користь інших сторонніх осіб. Позивачка вказує, що ОСОБА_9 являлася особою похилого віку (1923 р.н.), була інвалідом другої групи за загальним захворюванням, стояла на обліку у Севастопольській міській психіатричній лікарні, а тому на момент складення та підписання заповіту не могла розуміти свої дії та керувати ними.

Рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 12 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду від 12 квітня 2013 року з підстав порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, заслухавши осіб, що з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржений заповіт був вільним волевиявленням померлої ОСОБА_9 та посвідчений нотаріусом з дотриманням всіх вимог закону, а підстави його недійсності, на які посилався позивач, не знайшли свого підтвердження.

З данними висновками погоджується колегія суддів.

Статтями 1217,1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України,право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1233,1234 ЦК України заповіт є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт відповідно до ст.ст.1247,1248 ЦК України складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст.1251-1252 ЦК України. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

З матеріалів справи вбачається, що 14.09 2009 року ОСОБА_9 було складено заповіт, відповідно до якого вона заповіла належну їй на праві власності земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4. Заповіт підписано особисто ОСОБА_9, посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_10 (а.с.7)

27 липня 2010 року ОСОБА_9 було складено заповіт, відповідно до якого вона заповіла все майно, що належить їй на праві власності, у тому числі грошові кошти, що зберігаються у будь-яких Ощадних та Комерційних банках України, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках. Заповіт підписаний власноручно ОСОБА_9, посвідчений державним нотаріусом Третьої Севастопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 та зареєстрований за №1-1616 (а.с.63).

Відповідно до ч.2, 3 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Дослідивши зазначені обставини та норми цивільного права колегія суддів приходить до висновку, що вчинення заповіту ОСОБА_9 було проведено з дотриманням вимог ст. 1233-1235,1247-1248 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження своїх позовних вимог послалася на те, що ОСОБА_9 з 1966 року стояла на обліку у Севастопольській міській психіатричній лікарні, страдала психічними розладами, а тому на час укладення заповіту не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

Згідно із ч.2 ст.1257 ЦК України заповіт за позовом зацікавленої особи суд визнає недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України, суди відповідно до ст.145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язані призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Згідно вимог ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

06 червня 2012 року ухвалою Гагарінського районного суду м.Севастополя по справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу (а.с.135).

Відповідно до висновків судово-психіатричної експертизи №247 по зазначеній справі, ОСОБА_9 за життя страждала хронічними психічними захворюваннями у формі Параноідної шизофренії з епізодичною течією з 1966 року на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 - стійка тривала ремісія більш 30 років. ОСОБА_9 на час оформлення заповіту 27.07.2010 р. (з урахуванням особистісного дефекту, соціальної дезадаптації) за своїм психічним станом могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с.137-143).

Викладені у висновку експертизи твердження узгоджуються з показами державного нотаріуса Третьої Севастопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції у мотивування свого рішення посилався лише на посмертну судово-психіатричну експертизу та не дав належної оцінки показам свідків, колегія суддів вважає небгрунтованими.

На думку колегії суддів покази свідків мають суперечності щодо психічного стану померлої, а тому не можуть бути прийняті у якості належного доказу.

Крім того, відповідно до Постанови судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 29.02.2012 року №6-9 цс12 у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21.12.2011 року вбачається, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Як вбачається зі спірного заповіту, посвідченого державним нотаріусом Третьої Севастопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_9, власноручно підписаний. Особу заповідача було встановлено, дієздатність перевірено (а.с. 63).

Безперечних доказів, які б спростовували факт, що гр. ОСОБА_9 розуміла значення своїх дій, які були перевірені нотаріусом, позивач до суду не надав, не встановлено такого і у суді.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вищезгаданий заповіт був вільним волевиявленням померлої ОСОБА_9 та посвідчений нотаріусом з дотриманням вимог наведених вище норм цивільного законодавства, відтак у суду немає жодних підстав для визнання його недійсним.

Суд першої інстанції повно та всебічно, з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, правильно визначив характер існуючих між сторонами спірних правовідносин та з додержанням вимог ст.ст. 213,214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність заявленого позову, у зв'язку з чим правомірно відмовив у його задоволенні.

За таких обставин слід визнати, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до вимог ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись викладеним, ст.ст. 303,304,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 12 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.П.Клочко

Судді: Л.М. Водяхіна

В.М. Сундуков