РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/7/13Головуючий суду першої інстанції:Лошакова Т.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"09" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, відділ Держкомзему у м. Феодосії, Відкрите акціонерне товариства «АТП-1263» про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку та встановлення меж земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 квітня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, відділ Держкомзему у м. Феодосії, Відкрите акціонерне товариство «АТП-1263» про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 523375 від 02 жовтня 2006 року, серія ЯГ № 094653 від 18 жовтня 2006 року та встановлення спільної межи земельних ділянок АДРЕСА_1 із суміжною земельною ділянкою ОСОБА_7 відповідно до акту обстеження та відновлення меж земельної ділянки від 07 листопада 2003 року та державного акту про власності на земельну ділянку серія КМ № 125078 від 06 травня 2004 року.

Позов мотивований тим, що позивачка на підставі державних актів серія КМ № 125078 від 06 травня 2004 року та серія ЯИ № 397975 від 29 квітня 2010 року про право власності на земельну ділянку є власником земельної ділянки площею 0,1067 га по АДРЕСА_1 У червні 2011 року позивачці стало відомо, що ОСОБА_7 02 жовтня 2006 року був виданий державний акт ЯБ № 523375 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0548 га по АДРЕСА_2 04 жовтня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір про об'єднання земельних ділянок, на підставі якого 18 жовтня 2006 року був виданий державний акт серія ЯГ № 094653 про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1800 га по АДРЕСА_2 Проте, позивач вважає вказані акти такими, що виданні з порушенням вимог чинного законодавства та такими, що порушують її права на землю. Відповідно до Інструкції роботи зі складання державного акту встановлення меж земельної ділянки має бути погоджено із власниками суміжних земельних ділянок. При виготовленні технічної документації межі із власниками суміжних земельних ділянок не узгоджувались, позивачка акти не підписувала, видані державні акти фактично позбавляють її право власності на земельну ділянку, оскільки межі визначені таким чином, що земельною ділянкою ОСОБА_7 захоплюється частина її земельної ділянки. Позивач вважає вищенаведені обставини підставою для судового захисту її прав у визначений нею спосіб.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 13 квітня 2012 року у позові відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, надання неналежної оцінки доказам.

Так, в апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. На думку апелянта судом першої інстанції не було звернуто уваги на те, що при видачі спірних державних актів про право власності, межі власниками суміжних земельних ділянок не погоджувались, технічна документація у встановленому порядку не виготовлялась.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 12 червня 2012 року призначено у справі комплексну судово-землевпорядну та будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Кримського науково-дослідницького інституту судових експертиз, у зв'язку з чим провадження у справі відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 202 ЦПК України було зупинено.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 04 червня 2013 року провадження у справі відновлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частино 3 ст.300 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на підставі державних актів серія КМ № 125078 від 06 травня 2004 року та серія ЯИ № 397975 від 29 квітня 2010 року про право власності на земельну ділянку є власником земельної ділянки площею 0,1067 га ( 0,0861 га та 0,0206 га відповідно) по АДРЕСА_1

02 жовтня 2006 року ОСОБА_7 був виданий державний акт ЯБ № 523375 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0548 га по АДРЕСА_2 яка є суміжною з земельною ділянкою позивача.

04 жовтня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір про об'єднання земельних ділянок, на підставі якого 18 жовтня 2006 року був виданий державний акт серія ЯГ № 094653 про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1800 га по АДРЕСА_2

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 523375 від 02 жовтня 2006 року, серія ЯГ № 094653 від 18 жовтня 2006 року, суд першої інстанції, виходив з того, що право відповідача на земельну ділянку виникло (державні акти були видані) на підставі цивільно-правової угоди, а тому з огляду на те, що ОСОБА_6 не є стороною вказаної цивільно-правової угоди і нею не порушуються права останньої, відсутні підстави для визнання недійсними державних актів.

З таким висновком повністю не може погодитись колегія суддів, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи і покладені в основу рішення висновки, які не відповідають обставинам справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині таким нормам процесуального права не відповідає.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спір виник з приводу суміжної межі земельних ділянок АДРЕСА_1, яка була сформована при передачі вказаних земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Відповідно копії рішення 44 сесії Коктебельської селищної ради від 27 січня 2004 року ОСОБА_9 затверджено технічну документацію землеустрою з оформлення Державного акту на права власності на земельну ділянку. ОСОБА_9 передано у власність земельну ділянку площею 0,05480 га для будівництва та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_2

На підставі вказаного рішення ради ОСОБА_9 виданий державний акт серія ЯБ № 523375 від 02 жовтня 2006 року.

Згідно відповіді начальника архівного відділу Феодосійської міської ради АР Крим у рішенні 44 сесії Коктебельської селищної ради від 27 січня 2004 року «Про затвердження технічної документації землеустрою з оформлення Державного акту на права власності на земельну ділянку ОСОБА_7.» наявна технічна помилка в зазначенні дати прийняття, оскільки вказане рішення прийнято на 44 сесії Коктебельської селищної ради від 27 січня 2005 року. Вказане підтверджене протоколом сесії, копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_9 набув права власності на підставі цивільно-правової угоди, яку позивачка не має право оскаржити не відповідає обставинам справи і не може бути підставою для відмови у позові.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Поняття, зміст права власності на землю та підстави його набуття визначено в нормах ст.ст. 78,81,116 ЗК України.

Згідно ст. 116 ЗК України (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ст.ст. 124, 125 ЗК України (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право власності має абсолютний характер та є непорушним.

Забезпечуючи усім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Рівність умов захисту прав власності на землю випливає з норм ст.ст. 21, 55 Конституції України та ст. 152 ЗК України.

Відповідно до ст..3 ЦПК України ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно зі ст. 152 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Виходячи з норм ст. 116 ЗК України, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

За змістом ст. 152 ЗК України визнання недійсним державного акта на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа, не передбачено зазначеною нормою.

Вимога захисту порушених прав власника на землю реалізується зацікавленою особою шляхом звернення до суду з вимогою визнання відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки недійсним (правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові у цивільній справі №6-53цс 12)

Отже з вищенаведених норм закону випливає, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт. За відсутністю вимоги про скасування відповідного рішення органу місцевого самоврядування вимоги про визнання державного акту недійсним не можуть бути задоволенні.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи, що позивач не пред'явила у встановленому порядку про визнання незаконним та скасування рішення 44 сесії Коктебельської селищної ради від 27 січня 2005 року «Про затвердження технічної документації землеустрою з оформлення Державного акту на права власності на земельну ділянку ОСОБА_7.» та його скасування, підстави для задоволення вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 523375 від 02 жовтня 2006 року відсутні.

Крім того, зі змісту ст.ст. 1, 3, 10, 60 ЦПК України, ст.ст. 15,16 ЦК України випливає, що обов'язковою умовою задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсними державних актів є доведення порушення її прав або інтересів.

Проте, матеріали справи фактичних даних на підставі яких можливо було б встановити такі обставини, не містять.

Звертаючись з позовом до суду з позовом про визнання недійсними державних актів, позивачка зазначала, що внаслідок неузгодження з нею межі земельних ділянок і отриманням ОСОБА_9 державного акту злочинним шляхом, йому було неправильно виготовлено Державний акт про право власності на земельну ділянку, землевпорядна установа додала до площі приватизованої ним земельної ділянки частину земельної ділянки, яка на той час вже більш двох років належала та належить позивачці на праві власності.

Однак, згідно висновку комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 1653 від 29 квітня 2013 року немає накладення меж земельних ділянок площею 0,0861 і 0,0206 га по АДРЕСА_1 які належать ОСОБА_6 згідно з Державним актом серія КМ № 125078 від 06 травня 2004 року та серія ЯИ № 397975 від 29 квітня 2010 року та земельною ділянкою площею 0,0548 га по АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_9 згідно з Державним актом серія ЯБ № 523375 від 02 жовтня 2006 року згідно меж, визначених держаним актами та технічною документацією на вказані земельні ділянки. Також не має накладення меж земельних ділянок площею 0,0861 і 0,0206 га по АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_6 згідно з Державним актом серія КМ № 125078 від 06 травня 2004 року та серія ЯИ № 397975 від 29 квітня 2010 року та земельною ділянкою площею 0,18 га по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на підставі Державного акту серія ЯГ № 094653 від 18 жовтня 2006 року згідно меж, визначених держаним актами та технічною документацією на вказані земельні ділянки.

Фактичне місце розташування земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,0206 га, яка належить ОСОБА_6 не відповідає плану меж, визначених у державному акті про право власності серія ЯИ № 397975 від 29 квітня 2010 року.

Існує фактичне накладення меж земельних ділянок площею 0,0861 і 0,0206 га по АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_6 та земельної ділянки площею 0,18 га по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Фактично межі земельних ділянок 0,0861 і 0,0206 га по АДРЕСА_1 які належать ОСОБА_6 накладаються на земельну ділянку площею 0,18 га, по АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_9 та ОСОБА_8

Наведеним спростовуються твердження позивача про те, що внаслідок виготовлення технічної документації відповідач займає належну позивачці земельну ділянку, підстави вважати, що права позивача порушені відсутні.

Твердження апелянта про те, що висновки експертизи суперечать матеріалам справи, що є підставою для призначення повторної експертизи не можна визнати обґрунтованими. Як вбачається з доданої до клопотання позивачки про призначення повторної експертизи геодезичної зйомки, виготовленої Феодосійським міським відділом Кримської регіональної філії Центру ДЗК у 2013 році, фактичні межі земельної ділянки, яку займає ОСОБА_6, не відповідають межам земельної ділянки, визначених в державних актах, що узгоджується з експертним висновком. Посилання позивачки на те, що існуючий паркан, який натепер є межею між земельними ділянками сторін, був зведений нею на фундаменті належного їй літнього будинку, який демонтовано, не спростовує висновків експертизи та не є підставою для задоволення позову.

Також не може бути підставою для задоволення позову посилання апелянта на рішення Апеляційного суду АР Крим від 04 жовтня 2011 року, ухваленого по цивільній справі за позовом ВАТ «АТП-1263» до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, повернення земельної ділянки, позовом ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні власністю, повернення земельної ділянки, оскільки вказаним рішенням не встановлено порушень прав ОСОБА_6 з боку відповідачів.

Посилання позивача на порушення встановленого порядку для виготовлення та видачі державних актів не мають правового значення при вирішенні вказаного спору, оскільки не можуть бути підставою для скасування державного акту за позовом особи, якої належить суміжна земельна ділянка, за умов відсутності порушень прав та інтересів останньої.

Вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 094653 від 18 жовтня 2006 року, який виданий ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на підставі договору про об'єднання земельних ділянок по своєї суті є похідними від вимог про визнання недійсним Державного акту серія ЯБ № 523375 від 02 жовтня 2006 року про право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,0548 га по АДРЕСА_2, а тому за відсутністю підстав для їх задоволення також задоволенню не підлягають. Крім того, вказані вимоги не заявлені до ОСОБА_8

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового.

На підстав наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.

Разом з тим колегія суддів вважає законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про встановлення суміжних меж земельної ділянки.

Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", згідно зі статтею 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Встановлення меж земельних ділянок до компетенції суду не належить.

Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин (ч. 2 ст. 106 ЗК України).

Процедура встановлення та відновлення меж земельних ділянок регламентується ст. 55 Закону України "Про землеустрій", а також Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затв. наказом Держкомзему від 18.05.2010 N 376, та Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затв. наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 N 43. Безпосередньо встановлення та відновлення меж покладається на землевпорядні організації, які мають ліцензію на здійснення такого виду діяльності.

Отже рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням вимог закону і підстави для його скасування в цій частині відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 квітня 2012 року - задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 квітня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, відділ Держкомзему у м. Феодосії, Відкрите акціонерне товариства «АТП-1263» про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку - скасувати.

Ухвалити у справі в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, відділ Держкомзему у м. Феодосії, Відкрите акціонерне товариства «АТП-1263» про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку - відмовити.

В решті рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 квітня 2012 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Т.С. Авраміді . О.В. Самойлова А.П. Приходченко