УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/859/13Головуючий суду першої інстанції:Мурзенко М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"09" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності, усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 20 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просить встановити факт спільного проживання її з ОСОБА_8, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 понад п'яти років, визнати за нею на підставі ст. 74 СК України право власності подружню частку - ? частку квартири АДРЕСА_1 усунути відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_8

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з ОСОБА_8 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2004 року по день його смерті. За час спільного проживання 19 серпня 2011 року ними була придбана квартира АДРЕСА_1 яка була оформлена на ім'я ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Позивач звернулася до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини. Також із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_7 - брат померлого. Позивач просить захистити її права визнавши за нею право на подружню частку - право власності на ? частки вказаної квартири на підставі ст. 74 СК України, для оформлення спадщини встановити факт проживання її з ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 понад п'яти років. Крім того, позивач вважає, що наявні підстави для усунення відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_8, оскільки протягом останніх десяти років життя ОСОБА_8 відповідачу було відомо про його тяжкий стан здоров'я, ОСОБА_8 звертався до ОСОБА_7 за допомогою, однак останній від майнової або моральної допомоги ухилявся.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 20 травня 2013 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким встановити факт спільного проживання її з ОСОБА_8, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 понад п'яти років та визнати за нею, на підставі ст. 74 СК України, права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач з ОСОБА_8 з 2004 року безперервно знаходились у фактичних шлюбних відносинах, проживаючи однією сім'єю без реєстрації браку. На думку апелянта судом першої інстанції надана неналежна оцінка доказам, і суд дійшов помилковому висновку про недоведеність факту, який позивач просив встановити. Так, суд першої інстанції при вирішенні спору не звернув уваги на те, що відповідно до ч.2 ст.3 СК України подружжя вважаються сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

На думку апленята, суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідків, допитаних судом ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які підтвердили, що за час спільного проживання позивачкою з померлим за сумісні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1. Посилання в договорі купівлі- продажу квартири про те, що квартира придбана за особисті грошові кошти ОСОБА_8, є формальними, а відповідно до положень ст.74 СК України майно, придбане за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Будучи повідомлені про розгляд справи, сторони та їх представники у судове засідання апеляційної інстанції вдруге не з'явилися, повідомлені належним чином, зокрема представник позивача за допомогою телефонограми, що відповідає положенням ч.6 ст.74 ЦПК України. Про причини неявки сторони суд не повідомили, тому судове засідання проведено відповідно до положень частини 2 статті 197, частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач звернулася до суду апеляційної інстанції з заявою про залишення її позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України. Ухвалою колегії суддів заява ОСОБА_6 про залишення позову без розгляду залишена без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про встановлення факту спільного проживання її з ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 понад п'яти років та визнання за нею права на ? частку подружнього майна, суд першої інстанції, виходив з їх недоведеності.

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний факт ОСОБА_6 просить встановити для визнання її спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 та отримання спадщини.

Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини мають право на спадкування у четверту чергу (ст. 1264 ЦК України).

За ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Отже, центральною ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. При цьому важливою ознакою, є проживання в одному приміщенні.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому відповідно до положень ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

У судовому засіданні суду першої інстанції від 18 квітня 2013 року позивач визнала, що влітку 2007 року ОСОБА_8 виїхав до Криму, а вона залишилась проживати у м. Хабаровськ Російської Федерації. З листопада 2009 року по червень 2011 року ОСОБА_8 проживав окремо на о. Сахалін. У червні 2011 року ОСОБА_8 виїхав до м. Феодосії. Позивач прибула у м. Феодосію у липні 2011 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

Таким чином, у вищезазначені періоди відсутні такі ознаки, як систематичне ведення спільного господарства, прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, проживання в одному приміщенні, які є обов'язковою для встановлення факту, на якому наполягає позивач.

З урахуванням вищенаведеного та з огляду на те, що позивач наполягає на тому, що вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_8 з 2004 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильному висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_8 однією сім'єю більш п'яти років.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність вищезазначеного висновку суду першої інстанції.

Також погоджується колегія суддів з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 як подружнього майна.

Відмовляючи у задоволенні вказаних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на час придбання квартири АДРЕСА_1 між позивачкою та померлим ОСОБА_8 були відсутні усталені відносини, що притаманні подружжю.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2011 року.

Відповідно до вимог ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Центральною ознакою подружніх відносин є також наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на час придбання спірної квартири такі відносини були відсутні, а тому суд обґрунтовано відмовив позивачці у визнанні права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував положення ч.2 ст.3 СК України про те, що подружжя вважаються сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно не можна визнати обґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Разом із тим, згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом справа спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також якщо вони проживають однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

Отже, якщо сторони й перебували у фактичних шлюбних відносинах, але не проживали разом на період придбання спірного майна, незалежно від причин, положення статті 74 СК України на ці правовідносини не поширюється.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року №6-97 цс11.

Оскільки суд першої інстанції встановив, що на час придбання спірного майна позивачка та ОСОБА_8 не проживали однією сім'єю як чоловік та жінка, квартира придбана останнім не їх є спільним сумісним майном.

Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що спірне майно - квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_8 за особисті грошові кошти, про що зазначено в договорі купівлі-продажу квартири, посилання апелянта на формальність вказаної в договорі обставини та показання свідків не спростовують вказані висновки суду першої інстанції.

Також суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вимог позивачки про усунення відповідача від права на спадкування з підстав недоведеності позивачкою факту ухилення відповідачка від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані та відсутність у позивачки права такої вимоги.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування».

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини, належно оцінив докази та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 20 травня 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 20 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Т.С. Авраміді О.В. Самойлова А.П. Приходченко