УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/865/13Головуючий суду першої інстанції:Кіт М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"03" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 24 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 у якому просить розірвати шлюб, поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, шляхом визнання за позивачкою права власності на домоволодіння разом із земельною ділянкою по АДРЕСА_1

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 30 грудня 2011 року, спільних дітей не мають. У грудні 2012 року вони припинили шлюбно-сімейні відносини, втратили один до одного почуття любові, подальше спільне життя не можливо. На підставі договору дарування від 24 березня 2004 року ОСОБА_7 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 Позивач зазначає, що будинок на час придбання відповідачем фактично був зруйнований. Відновлювальні роботи були проведені за її особисті грошові кошти, тому вважає, що вказане домоволодіння має відійти у її власність. На підставі наведеного просила поділити майно подружжя шляхом визнання за нею права власності на житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 24 травня 2013 року позов задоволено частково: розірвано шлюб між сторонами. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поділ майна шляхом визнання права власності за ОСОБА_6 на домоволодіння №22 по вул. Сімферопольська, м. Керчі, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове про визнання за нею права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її вимог і не захистив її права, незважаючи на визнання їх відповідачем.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачки, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частинні розірвання шлюбу та відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 апелянтом не оскаржується, а тому не підлягає перегляду в апеляційному порядку. Підстави для застосування правил ч. 3 ст. 303 ЦПК України відсутні.

Вирішуючи спір в частині поділу майна подружжя шляхом визнання за ОСОБА_6 права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, суд першої інстанції станції виходив з того, що спірний будинок є особистою власністю відповідача, оскільки придбаний ним до укладення шлюбу, доказів що у позивача виникло право спільної сумісної власності на вказане домоволодіння останньою не надано, що стало підставою для відмови у задоволенні вказаних вимог.

З таким висновком погоджується колегія суддів виходячи з такого.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 30 грудня 2011 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. 24 березня 2004 року за договором дарування відповідачем був придбаний будинок по АДРЕСА_1

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Разом з тим ст. 57 СК України встановлено, що майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Особисте майно дружини, чоловіка може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя (62 СК України). Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснено, що будинок, який належав одному з подружжя, може бути визнаний спільним майном подружжя, якщо в період шлюбу істотно збільшилася його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох. При цьому на суму вартості будинку до його поліпшення збільшується частка подружжя, якому він належав.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ст. 70 СК України).

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

З аналізу вищенаведених норм закону випливає, що при виникненні спору щодо поділу спільного сумісного майна суд здійснює поділ майна в натурі виходячи із рівності часток, за відсутністю підстав для відступу від цих правил.

Такий спосіб судового поділу майна, як присудження всього майна лише одному з подружжю, без відповідної компенсації і підстави для цього чинним законодавством не передбачені.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на факт визнання вказаних позовних вимог відповідачем, суд першої інстанції правильно відмовив у його прийняті, оскільки згідно ст. 174 ЦПК України якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, будинок по АДРЕСА_1 був придбаний відповідачем ОСОБА_7 за договором дарування, укладеного 24 березня 2004 року (а.с.7), тобто до укладення між сторонами шлюбу, а тому є особистою власністю відповідача.

Доказів щодо визначення у встановленому порядку статусу вказаного майна як спільної сумісної власності подружжя матеріали справи не містять. За правилами ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач обставини, визначені ст. 62 СК України не довів, а тому відсутні також підстави і для часткового задоволення позовних вимог (визнання права власності на частку тощо).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поділу вказаного майна між подружжям шляхом визнання за позивачкою права власності на спірний будинок.

Крім того, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи та пояснень осіб, що беруть участь у справі вбачається, що між сторони відсутній спір щодо вказаного майна.

Відповідно до вимог ст. 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Отже, сторони не обмежені у вчинені відповідних правочинів, за якими настали б правові наслідки, на яких наполягали сторони під час розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 24 травня 2013 року - відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 24 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В.Самойлова