Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 листопада 2008 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Собіни І.М., Шеремет А.М.
з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.
відповідачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 28 липня 2008 року у справі за позовом Сарненської міської ради до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Сарненського районного суду від 28 липня 2008 року задоволено позов Сарненської міської ради до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням (квартирою) АДРЕСА_1.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідачі посилаються на те, що 17 лютого 2004 року Сарненським районним судом по спору між цими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав уже ухвалювалося судове рішення. Проте суд на ці обставини уваги не звернув. Задовольняючи позов міської ради, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності і вийшов за межі заявлених міською радою позовних вимог, пославшись на ст. 107 ЖК України, якою позивач своїх позовних вимог до них не обґрунтовував. Усупереч роз*ясненням п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року (з наступними змінами і доповненнями) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» суд першої інстанції визнав їх такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, одночасно з двох правових підстав, що передбачені ст. ст. 71 та 107 ЖК України. Місцевий суд не зважив на ту обставину, що будинок, в якому знаходиться їхня квартира, потребує підведення газу та капітального ремонту, який повинен провести власник житла, тобто сам позивач. У зв*язку з цим проживати в квартирі практично неможливо. Тому їх непостійне проживання у спірному житловому приміщенні викликано поважними причинами. Помимо цього, ними систематично обробляється земельна ділянка біля спірного помешкання, в останньому знаходяться їхні речі.
Покликаючись на ці обставини, відповідачі просять апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі у справі мають окремий житловий будинок і в ньому постійно мешкають. А тому у спірному житловому приміщенні, яке ними не приватизовано і належить позивачу, відповідачі не проживають без поважних причин понад 10 років. Квартирної плати не сплачують, свого помешкання не ремонтують та не опалюють, у зв*язку з чим їхню квартиру заповнили гризуни, а саме приміщення будинку, в якому проживають також і інші мешканці, прийшло у занедбаний стан.
При цьому визнаючи відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, місцевий суд одночасно послався як на ст. 71, так і на ст. 107 ЖК України.
Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки судом не враховані роз*яснення п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 р. (з наступними змінами і доповненнями) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», згідно з якими суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи свій позов, позивач посилався лише на ст.ст. 71 і 72 ЖК України та вказував, що відповідачі, які мають власний будинок, у спірному приміщенні не проживають без поважних причин понад 10 років, квартирної плати не сплачують з 2000 року, поточний ремонт свого помешкання не проводять, його не опалюють, що призводить до руйнування як квартири їх сусідів, так і всього будинку.
Таким чином, визнавши відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням не лише за ст. 71 ЖК України, про що просив позивач, а й за ст. 107 ЖК України, місцевий суд вийшов за межі заявлених міською радою позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності, який встановлений ст. 11 ЦПК України.
Вступна та резолютивна частина проголошеного ним рішення не відповідає повному рішенню суду (а. с. 44, 46).
Крім того, судом у справі виготовлений протокол судового засідання, незважаючи на те, що ст. 197 ЦПК України (незалежно від бажання сторін) передбачено обов*язкове фіксування судового засідання технічними засобами.
При розгляді даної справи судом встановлено, що спірне житлове приміщення відповідачами не приватизовано і залишається власністю позивача, який відповідно до ст. ст. 15 і 176 ЖК України зобов'язаний своєчасно провадити ремонт жилих будинків, забезпечувати безперебійну роботу інженерного обладнання будинків і жилих приміщень, належне утримання під'їздів, інших місць загального користування будинків і придомової території. Капітальний ремонт жилих будинків, технічне обслуговування їх інженерного обладнання, а також поточний ремонт жилих приміщень, що його зобов'язаний провадити наймодавець (житлово-будівельний кооператив), здійснюються відповідно до правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території, правил і норм технічної експлуатації житлового фонду.
Невиконання наймодавцем (житлово-будівельним кооперативом) обов'язків по ремонту жилого приміщення у випадках, викликаних невідкладною необхідністю, дає наймачеві жилого приміщення (члену житлово-будівельного кооперативу) право провести ремонт і стягнути з наймодавця (житлово-будівельного кооперативу) вартість ремонту або зарахувати її в рахунок квартирної плати (внесків на експлуатацію і ремонт будинку кооперативу).
Заперечуючи проти позову, відповідачі стверджували, що вони не можуть постійно проживати у спірній квартирі, оскільки є особами похилого віку, а будинок, де знаходиться їх помешкання, не газифікований та потребує капітального ремонту, який позивач проводити відмовляється. У зв*язку з цим їх житлове приміщення фактично непридатне для проживання.
Представник позивача в суді першої інстанції визнав, що проживати у квартирі відповідачів неможливо (а. с. 40 зв.).
За таких обставин відповідно до ст. 71 ЖК України колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду про те, що відповідачі не проживають у спірному житловому приміщенні без поважних причин.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 71, 176, 180, 184 ЖК України ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду від 28 липня 2008 року скасувати.
Сарненській міській раді у задоволенні позову до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: